Тема 22. Реабілітація (відшкодування шкоди)

1. Поняття і значення

Органи досудового розслідування, органи обвинувачення і суд повинні прагнути, щоб здійснені ними процесуальні дії і ухвалені процесуальні рішення були справедливими і ґрунтувалися на фактичних і правових підставах. Однак не завжди увесь кримінальний процес чи окремі його частини здійснюються у повній відповідності до цього. Особу може бути заарештовано, щодо неї може бути розпочато процес притягнення до кримінальної відповідальності з обмеженням її як майнових (наприклад, право власності), так і особистих благ (життя, здоров'я, ділової репутації тощо), але пізніше звільнено і виправдано, або ухвалено обвинувальний вирок, замість якого вищестоящий суд ухвалює виправдувальний вирок, тощо. Самі по собі звільнення з-під варти чи виправдання не дорівнюють повному відшкодуванню шкоди.

З метою повного відшкодування і компенсації шкоди, поновлення прав особи, щодо якої були здійснені зазначені дії і ухвалені рішення, законодавство держави передбачає інститут реабілітації.

"Реабілітація" (від лат. "відновлення") - термін, що широко використовується в медицині для позначення комплексу медичних заходів, спрямованих на відновлення порушених функцій організму і працездатності хворих та інвалідів.

У юриспруденції під терміном "реабілітація" (відновлення в правах) розуміють:

• рішення про закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку;

o різновид відповідальності держави перед громадянами за діяльність створених нею органів;

• процес (процедуру), що здійснюється відповідними державними органами з приводу відшкодування шкоди;

o стан, коли шкода вже відшкодована (реабілітація "відбулася"); o правовий інститут.

Реабілітацію частіше розглядають в останньому значенні, оскільки саме через норми правового інституту регламентуються і підстави та порядок прийняття реабілітаційного рішення, і відповідальність держави перед громадянами, і процедура відшкодування завданої шкоди, і правовий стан після її відшкодування.

Галузева належність інституту реабілітації остаточно не визначена. В юридичній літературі, переважно в навчальній, відомості про цей інститут або взагалі відсутні, або є незначними за обсягом. Пояснюється таке "неуважне" ставлення до інституту реабілітації, зокрема, й тим, що він, висловлюючись мовою військових, перебуває на "нічийній смузі" - на межі таких галузей права, як цивільне, кримінальне процесуальне, цивільне процесуальне, трудове, житлове. Тому представники відповідних галузей науки і навчальних дисциплін не вважають його "своїм".

Реабілітація - це міжгалузевий правовий інститут, що регламентує процесуальний порядок реалізації відповідальності держави перед особою, метою якого є повне поновлення майнових, трудових, пенсійних, житлових, службових, інших особистих прав обвинуваченого, порушених під час кримінального провадження.

Значення інституту реабілітації визначається рядом чинників, які обумовлюють необхідність його вивчення.

1. Масштабами, в яких він повинен реалізовуватися. Щорічно в Україні суди ухвалюють виправдувальні вироки щодо понад 300 осіб1. Але тільки 1 особа із 20 виправданих звертається за відшкодуванням майнової і моральної шкоди, завданої у зв'язку із кримінальним провадженням.

2. Основною причиною неналежної реалізації норм інституту реабілітації є незнання або недостатнє знання практичними співробітниками органів судової влади і органів правопорядку, які здійснюють досудове розслідування, чинного законодавства і практики його застосування. Серед них поширена думка, що школа, спричинена незаконними діями, повинна у всіх випадках відшкодовуватися із їхньої власної кишені або за рахунок того органу, де вони працюють. І те, й інше має для них небажані наслідки: у першому випадку постраждає сімейний бюджет; у другому - розгнівається керівництво, невдоволене незапланованими витратами. Якщо у співробітників немає таких побоювань, то вони часто просто не знають, що і як потрібно зробити для того, щоб допомогти громадянину, якому їхніми діями завдано шкоди.

3. Для постраждалих від зловживань і помилок суддів та службових осіб правоохоронних органів факт виправдання або закриття кримінального провадження у зв'язку з реабілітуючими обставинами є надзвичайно важливим: їхня репутація

повністю відновлюється, вони знову набувають "статусу" порядних і законослухняних громадян.

Але цього замало: реабілітація повинна також мати наслідком усунення, за можливістю, будь-яких (бажано всіх) негативних наслідків, допущених в результаті помилок чи зловживань під час кримінального провадження. Це потрібно як особам, яких реабілітують, так і суду та органам правопорядку для підтримання їхнього престижу і престижу держави.