- •31. Природно-правова теорія Бенедикта Спінози
- •32. Вчення Томаса Гоббса про державу і право.
- •33. Учення Джона Локка про державу та право
- •34. Політико-правова програма Вольтера.
- •35. Учення про державу та право Шарля Монтеск'є
- •36. Теорія розподілу влад.
- •37. Вчення Жан-Жака Руссо про причини виникнення держави.
- •38. Народний суверенітет ж.-ж. Руссо.
- •39. Політико правова ідеологія французького соціалізму (Морелі, Маблі, Бебеф).
- •40. Правова теорія ч.Бекарія.
- •41. Політична доктрина ф.Прокоповича.
- •42. Суспільно-політичний ідеал г.Сковороди.
- •43. Політико-правові погляди я.Козельського.
- •44. Політико-правові ідеї Пейна, Джеферсона, Гамільтона.
- •45. Історична школа права (Гуго, Савіньї, Пухта).
- •46. Вчення і.Канта про право і державу.
- •47. Вчення ф.Гегеля про державу і право.
- •48. Політико-правова теорія і.Г.Фіхте.
- •49. Французький лібералізм. Б.Констан про громадянську і особисту свободу.
- •50. Англійський лібералізм. Погляди і.Бентама на право і державу.
- •51. Німецький лібералізм. Теорія надкласової монархії л.Штейна.
- •52. Політико-правові погляди ідеологів соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).
- •53. Вчення Джона Остіна про право.
- •54. Погляди Огюста Конта на державу та право.
- •55. Вчення Рудольфа Ієринга про державу та право
- •58. Проблеми держави і права в соціології Герберта Спенсера
- •59. Неокантіанська теорія права р. Штаммлер.
- •60. Політико-правове вчення ф.Ніцше.
- •61. Політико-правове вчення марксизму.
- •62.Політико-правова ідеологія анархізму (п.Прудон, м.Штірнер, м.Бакунін)
- •63. Суспільно-політичні погляди Тараса Шевченка
- •64. Політико-правова програма м.Драгоманова.
- •65. Державно-правові погляди і.Франка.
- •66. Політичні і правові погляди л.Українки.
- •67. Теорія соціальних функцій і демократичної держави Леона Дюгі
- •68. Психологічна теорія права л.Петражицького.
- •69. Соціологічна концепція права с.А. Муромцева.
- •70. Соціологічна теорія права є.Ерліха.
- •71. Позитивістський нормативізм г.Кельзена.
- •72. Вчення про право і державу г.Шершеневича.
- •73. Неокантівська теорія права б.Кістяківського.
47. Вчення ф.Гегеля про державу і право.
"Феноменологія духу" "Наука логіки"
1. Філософська наука про державу та право має своїм завданням пізнання базових ідей держави і права.
2. Основою філософії права є поняття свободи волі.
3. Свобода як конкретно-історичне явище - не ідеал (до якого має прагнути людство), не пройдений етап в житті суспільства (його прекрасне минуле), а сьогодення, теперішній стан суспільного життя.
Увесь історичний шлях розвитку людства - це реалізація ідеї права чи свободи.
Сутність свободи становить розум, оскільки природа наділила розумом лише людину, то саме людина поєднує в собі розум і свободу. Усе, що суперечить розумові, - свавілля.
Утіленням свободи в реальному житті є право, що в гегелівській філософії вживається утрьох значеннях: 1) право як свобода ("ідея права"); 2) право як певний ступінь і форма свободи (особливе право); 3) право як закон (позитивне право).
Конкретною формою прояву права є закон, який надає йому форми загальності та визначеності. Предметом законодавства можуть бути тільки зовнішні аспекти людських відносин, проте не внутрішня сфера.
Не все дане у формі закону є правом, адже зміст права може бути спотворений у законодавчому процесі.
У законах втілюються національний характер народу, рівень його історичного та культурного розвитку, природні умови життя. Та ці фактори не впливають на сутність права.
Знаряддям реалізації ідеї свободи та права є держава.
Держава - організм, будівничим якого є історія (це органічна теорія держави, що заперечує договірне її походження).
12. Державний лад є розумним за умови поділу влади на законодавчу, урядову та владу государя.
48. Політико-правова теорія і.Г.Фіхте.
"Призначення людини" (1809 р.) тощо.
Сутність державно-правової концепції И. Фіхте:
методологічною її основою є суб 'єктавтш ідеалізм (об'єктивна дійсність не існує поза межами свідомості людини), згідно з яким необхідність у правових настановах диктується не об'єктивними зовнішніми факторами суспільних відносин, а самосвідомістю (якщоо звичаєве чи писане право суперечить розумові, то його не можна визнавати правом);
прагнучи реалізувати особисту свободу та діючи в межах загальної свободи, людина не завжди здатна діяти в межах суспільних правил;
- для утримання індивіда в межах загальної свободи й узгодження з нею необхідна правова свідомість людей, опертям якої має стати правовий закон;
- існують різні ступені свободи, визначені відмінностями історичних епох;
- держава є самоціллю, позаяк з метою запобігти порушенню інди відуальної свободи людини, до реалізації котрої вона постійно прагне, необхідно встановити панування закону. Досягти цього можна лише примусом, апаратом якого є держава. В останній концентрується єдина колективна воля, що формується в результаті укладення договору між розумними та вільними людьми;
державний договір грунтується на трьох видах суспільних відносин: власність, захист, об'єднання;
здійснюючи примус, влада повинна діяти тільки згідно з цивільними та кримінальними законами;
запобігти зловживанням з боку держави (як апарату примусу) можна створенням найвищої контрольної інстанції - ефорату (призначається народом, стоїть наддержавою, має право забороняти незаконні дії влади), при цьому заперечується теорія поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;
- основою законодавства держави має бути загальна воля людей;
- запропоновано проект держави з надмірною етатизацією усіх сфер суспільного життя;
- держава є злом, тимчасовим інститутом, який буде існувати доти, доки люди морально не розвинуться настільки, що зможуть жити без держави. Настане це не скоро - через міріади років;