41. Політична доктрина ф.Прокоповича.

"Правда воли монаршей"

• влада монарха щодо підданих є необмеженою;

• особа монарха обирається завдяки божественному провидін­ню, а тому угоду правителя з людьми про утворення держави не можна розірвати;

-до утворення держави люди перебували в природному стані, що вирізнявся їх ворожим ставленням одне до одного та безвлад­дям. Вирішивши вийти з такого стану, люди відмовилися від власної свободи, дали згоду на встановлення над собою влади монарха, що навела в суспільстві лад (стримує пристрасті людей, регулює їхнє життя, вирішує суперечки, захищає й охороняє майно та особу);

• віддав перевагу асзлютизму, а демократію й аристократію розглядав як недосконалі форми правління, оскільки перша при­зводить до неспокою та смути в державі, а друга - до її руйнації. бо люди, які перебувають на вершині влади, піклуються, насам­перед, про власні вигоди та привілеї, а не про інтереси країни;

• зразком правління є необмежена монархія, позаяк тільки вона спроможна забезпечити цілісність держави та благо для підданих. Влада монарха в такій державі є надзаконною, що да йому право втручатися навіть в особисте життя людей. Обмеженії ж монархія, внаслідок того що монарх може за певних обста вин бути позбавлений влади, не гарантує стабільності у держані

• монархії поділяв на виборні та спадкові, перевагу віддаючи останнім, окільки вони, на думку вченого, є найбільш природною і найстійкішою формою держави, адже в ній престол а 11 дня не залишається вільним, а спадкоємець, знаючи, що він т одмінно царюватиме, завчасно готує себе до управління країною Правлячий же монарх прагнутиме залишити державу сніп і і міцною та квітучою;

• республіки придатні лише для малого за кількістю народу що живе на невеликій території;

• у взаєминах держави та церкви перевагу віддавав світській владі. Монарх покликаний бути не тільки політичним, але й духов­ним лідером країни, навіть виступати суддею Церкви;

• народ у державно-правовій теорії мислителя суверенітетом не володів, а розглядався лише як суб'єкт обов'язків і підкорення.

42. Суспільно-політичний ідеал г.Сковороди.

Свої погляди він обґрунтовував за допомогою концепції трьох світів, до яких відносив:

а) макрокосм — безмежний світ, що складається з мно­жини малих світів;

б) мікрокосм — людський світ, сама людина;

в) символічний світ — Біблія.

Кожен із трьох світів має: внутрішню — духовну, і зов­нішню — матеріальну природу. Внутрішнє природне і є дійсним Богом. Людина, як і Всесвіт, — також подвійна за своєю природою. Виходячи з цього, «український Сократ» стверджував, що суттю внутрішньої людини е сам Бог, тому пізнати Бога — означає пізнати самого себе, служи­ти Богові — означає служити самому собі. Любов до Бога рівночасно є любов'ю до самого себе. Така любов розкри­вається через образ джерела чистої безодні — «серця», яке є джерелом людських думок і бажань. Воно є надсвідомим, осередком усього доброго та світлого.

Повноцінною людина може бути лише тоді, коли вона пізнає свою істинну духовну сутність — спорідненість, схиль­ність кожного індивіда до того чи іншого роду діяльності; морально вдосконалює себе, таке пізнання має сприяти «благоустрою» людини. Тільки той, хто пізнав свою власну природу, може бути корисним для «себе і для своєї братії». Пізнаючи себе, свої здібності, люди повинні відповідно до них виробити спосіб життя.

Він стверджував, що у кожної людини своя природа. Змінити її не можна, її можна лише пізнати, обравши собі відповідно до неї заняття і життєвий шлях, споріднені з цією невидимою природою. Цей спосіб життя мислитель називає «сродною» працею, «життям згідно з натурою».

Тільки праця за призванням здатна принести людині справжнє щастя,