70. Соціологічна теорія права є.Ерліха.

Євген Ерліх (1862-1922)-австрійський правознавець. На­родився в Чернівцях.

Автор багатьох праць: "Мовчазне волевиявлення", "При­мусове й непримусове право у цивільному кодексі Німецької імперії", "Вільне знаходження права і вільна наука права", "Основи соціології рава" та ін. У них була обгрунтована теорія "живого" (вільного) права, суть така:

• на відміну від правового позитивізму, що зводив завдання юридичної науки до формально-логічного вивчення чинного права, соціологічна школа увагу зосереджувала на вивченні "живого права", тобто системи правовідносин, поведінки людей у сфері права;

• право корениться не в текстах законів, а в суспільстві;

• під суспільством розумів сукупність соціальних спільностей, що поділяються на самобутні (рід, сім'я, родина) та нові (магістрати, держави, релігійні громади, політичні партії, суспільні групи);

• правда завжди соціальна;

- джерело права потрібно шукати в поведінці людей, котрі реалізують це право;

• законодавець не створює, а лише фіксує відповідну норму після того, як її виявляють юристи-практики в буденному житті;

• право є загальним регулятором поведінки людей, твориться воно не тільки законами, але й громадською самодіяльністю;

• вирішальну роль у праві відіграють судова й адміністративна правотворчість;

• примус є ознакою не лише права, а й будь-якої іншої соціальної норми, а звідси він виводить мінімальну відмінність між законом та іншими нормами соціального регулювання, атому щодо права треба говорити не про примус державний, а соціальний;

• право - це не застигла догма, а мінлива жива сила, й те, що законодавець мав на увазі вчора, сьогодні може застаріти;

держава суспільству нав'язана ззовні, вона живе своїм, відокремленим від його інтересів життям, є ворожою суспільству й існує завдяки йому.

71. Позитивістський нормативізм г.Кельзена.

Ганс Кельзен (1881-1973) - австрійський правознавець, засновник "чистого вчення про право", так званої, нормати-вістської (віденської) школи права

Нормативізм Г. Кельзена, фактично, є модернізованою формою юридичного позитивізму та зводиться до такого:

• "чисте вчення про право" називається так тому, що вивчає тільки право, йоіо юридичний (нормативний) зміст;

• право є специфічною нормативною системою не пов'язаною з іншими нормативними системами суспільства (мораллю, релігією, звичаями, природним правом);

• право - це примусовий нормативниіі порядок, який вимагає належної поведінки, узгодженоїз приписами конституції та законів;

- норма, що є підставою чинності іншої норми, є щодо неї вищою;

- норми в національно-правових системах погоджені між собою й утворюють піраміду, на вершині якої-основна норма (загальне джерело всіх норм), нижче - загальні норми (закони, постанови уряду й інших нижчих органів влади), ще нижче (підвалина пірамі­ди)-індивідуальні норми (створюються судовими та адміністра­тивними органами при вирішенні конкретних справ);

- право може бути об'єктивним регулятором суспільних відносин і відповідати своєму призначенню тільки за умови його деідеологізації;

• причиною ідеологізації права є намагання науково його вивчи­ти, пізнати сутність, проникнути вглиб проблеми, що, зазвичай, переходить у площину суб'єктивізму, відстоює певну ідеологічну позицію і вже з цієї платформи трактує право та визначає його соціальну роль;

• держава - це уособлення правопорядку;

• форма державності є лише частковою формою права;

• якщо державу розуміють як правопорядок, то будь-яка держава (авторитарна також) є правовою, адже держава, що не підлягає праву, немислима;

- насправді ж правова держава - особливий тип держави, що відповідає вимогам демократії та правової безпеки.