
- •31. Природно-правова теорія Бенедикта Спінози
- •32. Вчення Томаса Гоббса про державу і право.
- •33. Учення Джона Локка про державу та право
- •34. Політико-правова програма Вольтера.
- •35. Учення про державу та право Шарля Монтеск'є
- •36. Теорія розподілу влад.
- •37. Вчення Жан-Жака Руссо про причини виникнення держави.
- •38. Народний суверенітет ж.-ж. Руссо.
- •39. Політико правова ідеологія французького соціалізму (Морелі, Маблі, Бебеф).
- •40. Правова теорія ч.Бекарія.
- •41. Політична доктрина ф.Прокоповича.
- •42. Суспільно-політичний ідеал г.Сковороди.
- •43. Політико-правові погляди я.Козельського.
- •44. Політико-правові ідеї Пейна, Джеферсона, Гамільтона.
- •45. Історична школа права (Гуго, Савіньї, Пухта).
- •46. Вчення і.Канта про право і державу.
- •47. Вчення ф.Гегеля про державу і право.
- •48. Політико-правова теорія і.Г.Фіхте.
- •49. Французький лібералізм. Б.Констан про громадянську і особисту свободу.
- •50. Англійський лібералізм. Погляди і.Бентама на право і державу.
- •51. Німецький лібералізм. Теорія надкласової монархії л.Штейна.
- •52. Політико-правові погляди ідеологів соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).
- •53. Вчення Джона Остіна про право.
- •54. Погляди Огюста Конта на державу та право.
- •55. Вчення Рудольфа Ієринга про державу та право
- •58. Проблеми держави і права в соціології Герберта Спенсера
- •59. Неокантіанська теорія права р. Штаммлер.
- •60. Політико-правове вчення ф.Ніцше.
- •61. Політико-правове вчення марксизму.
- •62.Політико-правова ідеологія анархізму (п.Прудон, м.Штірнер, м.Бакунін)
- •63. Суспільно-політичні погляди Тараса Шевченка
- •64. Політико-правова програма м.Драгоманова.
- •65. Державно-правові погляди і.Франка.
- •66. Політичні і правові погляди л.Українки.
- •67. Теорія соціальних функцій і демократичної держави Леона Дюгі
- •68. Психологічна теорія права л.Петражицького.
- •69. Соціологічна концепція права с.А. Муромцева.
- •70. Соціологічна теорія права є.Ерліха.
- •71. Позитивістський нормативізм г.Кельзена.
- •72. Вчення про право і державу г.Шершеневича.
- •73. Неокантівська теорія права б.Кістяківського.
68. Психологічна теорія права л.Петражицького.
Лев Петражицький (1867-1931) - найвідоміший представник психологічної теорії права.
Опублікував праці: "Нариси філософії права" (1900 р.), "Про мотиви людських вчинків" (19,04 р.), "Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності" (1909 р.), "Вступ до вивчення права і моралі. Основи соціальної психології" (1912 р.) тощо, в яких обґрунтовував такі ідеї:
- право є особливою формою (різновидом) психічних переживань окремого індивіда. Воно існує не в суспільстві, а лише в психіці людини;
імпульсом, який штовхає людину на певні дії (або утримує від них), є емоції, що можуть бути правовими (якщо в результаті душевного переживання в людини виникає відчуття необхідності вчинити якусь дію, оскільки цього від неї хтось вимагає: боржник відчуває себе зобов'язаним повернути борг, кредитор вважає, що йому мусять повернути заборговану суму) і спонукається людина до таких дій щодо інших не на основі обов'язку - благодійності, милостині тощо);
право існує, позаяк люди переживають його як право. Коли явище не переживається як право, то його немає;
-у державі відбувається диференціація права: на офіційне (підлягає застосуванню та підтримці з боку представників державної влади) й неофіційне (позбавлене державної підтримки); інтуїтивне (почуття справедливості, усвідомлення свого обов'язку) та позитивне (результат переживань, проекції переживань представників влади); звичаєве (що, не будучи встановленим законом, фактично виконується, воноохоплює: право звичаїв предків,традицій, старовини та право сучасних звичаїв); право судової практики (у психіці людей теж набуває значення нормативного факту); міжнародне право; "книжкове право" (Звід законів Юстиніана, збірники звичаєвого права, священні книги); право юридичної експертизи; право юридичних приказок і прислів'їв та ін.;
- реформи законодавства необхідно проводити, спираючись на наукові знання, для чого потрібно створити особливу науку - політику права (прикладну дисципліну, покликану поєднувати знання про право із суспільними ідеалами й очищувати психіку людей від антисоціальних схильностей і спрямовувати їхню поведінку в бік загального блага;
- держава має слугувати праву, забезпечувати його реалізацію;
- право в майбутньому має зжити себе та поступитися місцем нормам моральної поведінки.
69. Соціологічна концепція права с.А. Муромцева.
Представниками соціологічного напряму в теорії права були Сергій АІїдрійович Муромцев (1850 — 1910), Микола Михайлович Коркунов (1853—1904), Максим Максимович Ковалевський (1851 — 1916).
Державно-правове вчення професора Московського університету, голови І .Державної думи Росії С. А. Муромцева, що викладене в його працях «Що таке догма права?», «Начерки загальної теорії цивільного права», «Визначення і основний розподіл права» значною мірою базується на юриспруденції' інтересів німецького вченого Рудольфа фон Ієрінга.
Вчений вважав, що основою права є інтереси індивідів, їх груп і союзів. На цих інтересах грунтуються суспільні відносини, які врегульовуються системою соціальних норм: юридичних, моральних, релігійних тощо.
Водночас, зазначав він, конкретні відносини можуть бути предметом регулювання кількох соціальних норм, хоча індивіди дотримуються їх в силу звички, не усвідомлюючи про наявність можливих санкцій за їх порушення. Такі відносини С. А. Муромцев називав міцними і пропонував не вважати їх правовими.
За його вченням юридичного захисту, певних гарантій з ооку держави потребують лише нестійкі відносини, а з часом, коли в них зникає аспект випадковості і вони набувають стійкого характеру, така необхідність відпадає. Постійними юрідичними гарантіями повинні бути забезпечені суспільні відносини, які зачіпають інтереси особи або держави. Вчений поділяв відносини на правові, тобто ті, які захищаються, та юридичні, тобто «вимушені» відносини, або ті, що захищають.
Правовими він вважав відносини, що виникають з приводу типових інтересів індивідів або їх об'єднань, які у зв'язку І їх визнанням у суспільстві отримують з його боку «неор-І.інізований захист». У разі конфлікту різних інтересів такого захисту недостатньо і виникає потреба у втручанні держави та застосуванні організованого захисту. Такий захист здійснюється уповноваженими на це органами та їх посадовими особами. Тобто правовий порядок, який вчений ототожнював а правом, у громадянському суспільстві залежить від характеру та якості відносин між громадянами, їх об'єднаннями, а також між цими суб'єктами та державою. Відносини між суспільством і державою мають особливий чарактер.
її влада обмежується встановленням факту порушеного права і застосуванням відповідних санкцій.
Водночас, на думку С. А. Муромцева, не всі юридичні норми, що створюються державою, відповідають правопорядку.
У соціальній практиці мають місце протиріччя між приписами норм і правопорядком, інколи правопорядок суперечить юридичним нормам. Як результат, зазначав вчений, захищається не те, що передбачено нормою, а навпаки, захищається те, що їй вороже. Виключити такі факти покликані правозастосовчі органи, які повинні бути здатними узгоджувати правовий порядок і справедливість. Здійснювати справедливість, за вченням С. А. Муромцева, означає застосовувати юридичні норми в тій мірі, в якій випадок характеризується типовими ознаками, що слугують підставою норми.