
- •31. Природно-правова теорія Бенедикта Спінози
- •32. Вчення Томаса Гоббса про державу і право.
- •33. Учення Джона Локка про державу та право
- •34. Політико-правова програма Вольтера.
- •35. Учення про державу та право Шарля Монтеск'є
- •36. Теорія розподілу влад.
- •37. Вчення Жан-Жака Руссо про причини виникнення держави.
- •38. Народний суверенітет ж.-ж. Руссо.
- •39. Політико правова ідеологія французького соціалізму (Морелі, Маблі, Бебеф).
- •40. Правова теорія ч.Бекарія.
- •41. Політична доктрина ф.Прокоповича.
- •42. Суспільно-політичний ідеал г.Сковороди.
- •43. Політико-правові погляди я.Козельського.
- •44. Політико-правові ідеї Пейна, Джеферсона, Гамільтона.
- •45. Історична школа права (Гуго, Савіньї, Пухта).
- •46. Вчення і.Канта про право і державу.
- •47. Вчення ф.Гегеля про державу і право.
- •48. Політико-правова теорія і.Г.Фіхте.
- •49. Французький лібералізм. Б.Констан про громадянську і особисту свободу.
- •50. Англійський лібералізм. Погляди і.Бентама на право і державу.
- •51. Німецький лібералізм. Теорія надкласової монархії л.Штейна.
- •52. Політико-правові погляди ідеологів соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).
- •53. Вчення Джона Остіна про право.
- •54. Погляди Огюста Конта на державу та право.
- •55. Вчення Рудольфа Ієринга про державу та право
- •58. Проблеми держави і права в соціології Герберта Спенсера
- •59. Неокантіанська теорія права р. Штаммлер.
- •60. Політико-правове вчення ф.Ніцше.
- •61. Політико-правове вчення марксизму.
- •62.Політико-правова ідеологія анархізму (п.Прудон, м.Штірнер, м.Бакунін)
- •63. Суспільно-політичні погляди Тараса Шевченка
- •64. Політико-правова програма м.Драгоманова.
- •65. Державно-правові погляди і.Франка.
- •66. Політичні і правові погляди л.Українки.
- •67. Теорія соціальних функцій і демократичної держави Леона Дюгі
- •68. Психологічна теорія права л.Петражицького.
- •69. Соціологічна концепція права с.А. Муромцева.
- •70. Соціологічна теорія права є.Ерліха.
- •71. Позитивістський нормативізм г.Кельзена.
- •72. Вчення про право і державу г.Шершеневича.
- •73. Неокантівська теорія права б.Кістяківського.
66. Політичні і правові погляди л.Українки.
Багато уваги проблемам політики і права, державі та її формам, національній і політичній свободі, способам її досягнення приділила українська поетеса і громадська діячка Леся Українка (Лариса Петрівна Косач; 1871 — 1913).
Скоріше за все їй імпонувало суспільство, де гарантувалися б рівність і можливість всебічного розвитку особистості. II погляди можна вважати близькими до екзистенціальних, бо проблема особистості, її існування у світі вийшли в неї на перший план.
Леся Українка була прибічницею теорії насильсгва в походженні держави, оскільки вважала, що це пов'язано з завоюванням одного народу іншим. Держава в її розумінні — продовження того ж насильства, бо політична влада сконцентрована в руках панівного класу, найсильнішого в економічному плані. В державі існує право, яке закріплює насильство. Тому всі форми правління, які мали місце в історії, деспотичні.
Деспотичною, насильницькою формою правління, на її думку, була Російська імперія, яка спиралася на силу, а економічно сильніша меншість панувала над людьми, пригнічувала особистість. Ідеальним Леся Українка вважала республіканський устрій, прототип якого вбачала у Швейцарській конфедерації. Проте буржуазна республіка, на її думку, не може повністю надавати умови для реалізації прав і свобод людини, оскільки тут присутні елементи економічно насильства, закріплені в соціальне скерованому праві.
Значну увагу Леся Українка приділяла співвідношенню людини й держави, свободи і влади. Для неї свобода особистості — широкомасштабне суспільне явище, яке не може бути реалізоване без економічної та політичної свободи. Сама наявність закріплених у юридичних актах політичних та інших прав особистості, на її думку, ще не дає підстав І нердити, що вони можуть бути вільно реалізовані, позаяк насильницька держава цьому не сприяє.
Розглядаючи проблему свободи, прав особистості та її співвідношення з державою, Леся Українка виходила з концепції природного права. Останнє реалізується через сво-боду волі. Воля ж — це право кожної людини робити все, що їй заманеться, аби тільки не заподіювати шкоди іншим людям. Свої природні права, серед яких головними є право па життя і свобода, людина повинна обороняти всякими засобами, і навіть «збройною рукою». Люди, які не розуміють чужих прав, не вміють поважати чужої волі, дбають лише про свої права, а чужими нехтують, — злочинці. Проти них на охорону прав людини мають стати закон, право і суд. І Іолітична та економічна воля (свобода) зв'язані між собою, влежать одна від одної, їх реалізація залежить від державного ладу, а позаяк у різних країнах він різний, то люди не І крізь мають однакові права, однакову політичну волю.
Поетеса закликала народ виборювати свої свободи лібе-рально-демократичного та революційне-демократичного напрямів.
67. Теорія соціальних функцій і демократичної держави Леона Дюгі
Леон Дюгі (1859-1928)- французький соціолог і теоретик права, конституціоналіст, професор права та декан юридичного факультету університету Бордо, послідовник Огіста Конта й Еміля Дюркгейма.
У працях "Держава, об'єктивне право і позитивний закон" (1901 р.), "Суспільство, особистість і держава" (1908 р.) та інших Л. Дюгі:
- обґрунтовував закономірність нерівності людей, поділу суспільства на класи, кожний з яких виконує соціально необхідну функцію, що й визначає соціальну солідарність;
- вважав, що зміст соціальної солідарності розкривається у формулі: "Не роби нічого такого, що порушило б соціальну солідарність. Сприяй її зміцненню та реалізації";
заперечував революційний синдикалізм (заклики робітників до насильств і страйків на захист своїх професійних інтересів) та визнавав мирний синдикалізм (організації з визначеною юридичною структурою і складом членів, об'єднаних спільністю професійних інтересів та соціальної роботи);
пропагував нову політичну систему, котру називав "синдикалістський федералізм";
вважаючи, що держава в колишній формі має зникнути, а її місце заступити система публічних служб, висунув концепцію "корпоративної" держави, що передбачала ліквідацію парламентаризму, загального виборчого права та заміну його прямим професійно-корпоративним представництвом в органах державної влади всіх професійних груп населення;
був переконаний, що право виникає із соціальної солідарності та стоїть над державою, тож є обов'язковим для виконання;
вважав джерелом будь-якої правової норми суспільні відносини;
визнавав існування лише об'єктивного права, котре не надає суб'єктивних прав ні колективу, ні особистості;
наголошував, що законодавець не створює права, а лише констатує та фіксує його;
висловлював упевненість, що в майбутньому соціальна норма стане "органічним законом громадянського життя".