58. Проблеми держави і права в соціології Герберта Спенсера

"Прогрес, його закон і причина"

- розглядав суспільство як своєрідний організм, який роз­вивається за загальними законами еволюції, а тому саме біологія здатна дати ключ до пізнання загальних принципів його органі­зації, функціонування та розвитку;

• конструюючи теоретичну модель людського суспільства за аналогією з біологічним організмом, чітко вказував на відмін­ності між ними, основним з яких є те, що в живому організмі елементи існують заради цілого, а в суспільстві - навпаки (ціле заради елементів);

• визначав державу як "акціонерне товариство для спільного захисту і взаємодопомоги", а уряд як його агента;

• називав сучасну йому державу "недосконалою" та "перехідною";

• обстоював відокремлення церкви від держави, політичну рівноправність жінок, надання виборчих прав робітникам, скасу­вання всіх обмежень свободи (зокрема слова та друку);

• вважав, що всі особисті права та свободи громадян за своїм походженням природні й належить людин і незалежно від політич­но організованого суспільства та діяльності законодавця. Держава не може їх скасовувати чи вилучати. Вона лише визначає їхню юридичну форму та забезпечує захист;

• наголошував, що поняття свободи в умовах політично організованого суспільства визначається формулою: "Кожен вільний робить все, що захоче, за умови, що він не порушує такої ж свободи іншого".

59. Неокантіанська теорія права р. Штаммлер.

Право, за вченням Р. Штаммлера, це примусове регулю­вання суспільного життя людей, яке за своїм смислом таке, що не припускає порушення.

Природним правом мислитель вважав ідеї, які історично формувались, були аспектом суспільної свідомості, зміню­вались і вимагали зміни права з точки зору суспільного іде­алу («кінцевої мети»).

Отже, природне право мислитель розглядав у органіч­ному зв'язку з уявленнями про історичний процес, що ви­значається розвитком права, вважав його таким, зміст яко­го постійно змінюється. Кінцева мета суспільного розвитку, що визначається абстрактним правовим ідеалом, — таке соціальне суспільство, кожен член якого в своїх суспільних рішеннях і постулатах керувався б тільки об'єктивно пра­вомірними міркуваннями. Суспільство, в якому відсутнє од­вічне протистояння між волею і бажаннями, раціональним і чуттєвим, належним і сущим. Водночас мислитель застері­гав, що такий суспільний ідеал виконує роль регулятивної ідеї, орієнтиру, якого людство хоче досягнути, а в соціальній дійсності він не може бути реалізованим, оскільки це озна­чало б припинення прогресу, кінець історії.

60. Політико-правове вчення ф.Ніцше.

"Антихрист"

• влада - найбільша цінність і мета існування, а засіб її досяг­нення - все людство загалом;

• уся соціально-політична історія є боротьбою двох воль за владу: з одного боку, - воля сильних, аристократів, з другого, -воля слабких, натовпу, рабів;

• історію творять визначні особи - герої (полководці, мисли­телі, правителі);

• народні маси - це юрба, натовп;

• роль держави в суспільстві має поступово зменшуватися, а в перспективі ця інституція зовсім зникне;

• існують два основні типи державності: аристократич­ний (котрому варто віддавати перевагу) та демократичний;

• потрібно виховувати нові типи людини, формувати в мас почуття відповідальності та послуху, новий дух, нову мораль, нові вартості (результатом цього має стати надлюдина);

-право є похідне, вторинне від волі до влади, результат війни та перемоги;

• відкидаються природноправова доктрина, ідеї свободи й рівності в людських відносинах;

• в основі права - сила, перевага, привілеї;

• засуджуються ліберальні та демократичні ідеї, установи й закони, пропагуються аристократичні правові інститути;