Радіаційне забруднення

Внаслідок Чорнобильської катастрофи радіонуклідами, переважно цезієм-137, стронцієм-90 та плутонієм-239 (240), була забруднена значна територія України, в тому числі — частина басейну Дніпра та всі водосховища каскаду. Основна кількість радіонуклідів потрапила до Дніпра впродовж першого післяаварійного періоду, і сумарна бета-активність води поблизу Києва в травні 1986року становила 5×10−8 Кі/л, що в 100–1000 разів перевищувало природний фон. Однак вже влітку того ж року активність води зменшилась у декілька разів.

Найважливішим є факт викиду з реактора четвертого блоку ЧАЕС близько 2000 Кі ізотопів плутонію-239 (240), період напіврозпаду якого — 24 110 років. Переважна більшість плутонію знаходиться в мулі Київського водосховища (там близько 60 млн т) і в ґрунті навколишньої території.

Водосховища дніпровського каскаду є своєрідними накопичувачами радіоактивного забруднення. Основна частина радіонуклідів зосереджена в мулі, тканинах рослин і водних тварин, які є концентраторами  цезію  та стронцію.

Хоча вже у 1994 році спостерігалося зменшення концентрації ізотопів у водосховищах у 100 разів, порівняно з 1986 роком, однак вона все ж у 35 разів перевищувала рівень, що передував катастрофі.

Чорнобильська аварія практично знищила річку Прип'ять та весь її басейн в 122 тисячі км², який нині придатний лише для заповідної зони.

Негативні природні явища

Ситуація в басейні Дніпра ускладнюється значним рівнем розвитку ерозійних процесів та берегоруйнування. Розораність території  водозбору  досягла 65%, а в Херсонській області і басейнах деяких малих річок — 80-85%, тоді як оптимальний рівень — 40%. Лісистість території басейну в середньому досягає 14%, тоді як оптимальний рівень — 30%. За останні 25 років загальний вміст гумусу в ґрунті зменшився на 10%. Продукти ерозії, потрапляючи в воду, замулюють її і забруднюють органічними сполуками, мінеральними добривами, зокрема азотом та фосфором.

Протяжність берегової лінії Дніпровських водосховищ — 3 079 км, причому 1 110,9 км — абразійно-ерозійні береги, які потребують закріплення. Всього необхідно закріпити 302,7 км берегів водосховищ. Внаслідок руйнування берегів уже втрачено 6 176 га землі.

Триває підтоплення земель у зонах водосховищ. Їх уже більш як 200 000 га. У басейні підтоплено понад 100 міст та селищ міського типу. З цим пов'язані такі негативні явища, як деградація земель, замулення тазаболочення тощо. Крім того, це суттєво вплинуло на активізацію небезпечних екзогенних геологічних процесів (зсувів, карсту, просідань тощо), в першу чергу в межах промислових міст — Дніпропетровська, Запоріжжя, Черкас та інших.

Зміни гідрологічного режиму поверхневих вод.

Ці зміни пов’язані із надмірною зарегульованістю стоку малих і середніх річок (стік цих річок зарегульовано на 30-70%, а подекуди – до 100%), будівництвом каскаду Дніпровських водосховищ та каналів для перекидання стоку. Широкомасштабна меліорація земель у басейні Прип’яті призвела до того, що багато річок (особливо – малих) були повністю чи частково спрямлені й каналізовані. Повне руйнування торфового шару на великих осушених територіях (більше 1 млн га) призводить до формування в басейні Прип’яті напівпустельної зони через локальні виходи на поверхню пісків, що підстеляють торфові поклади. У південних регіонах сільське господарство вимагає значних обсягів води для зрошення земель.