Ст. 408 Дезертирство

Об'єктом злочину є встановлений за­конодавством порядок проходження військової служби, який зо­бов'язує кожного військовослужбовця нести військову службу протягом встановленого законом строку, завжди бути готовим до захисту держави, виконувати свій військовий обов'язок.

Об'єктивна сторона дезертирства вчинюється шляхом дії (залишення військової частини чи місця служби) або шляхом без­діяльності (нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу).

Дезертирство є триваючим злочином, який починається з мо­менту самовільного залишення військової частини чи місця служ­би або нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу та закінчується затриманням дезертира чи з'явленням його із зізнанням, чи його смертю, або ж якщо з моменту досягнення дезертиром граничного віку перебування на військовій службі минуло п'ять років, якщо вчинене дезертирство кваліфікується за ч. 1 ст. 408, десять років - за ч. 2 ст. 408, п'ятнадцять років - за ч. 3 ст. 408 і давність не була перервана вчиненням нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину. Для визнання злочину закінченим тривалість незаконної відсутності військовослужбовця у військо­вій частині або місці служби значення не має.

Нез'явлення на службу полягає в тому, що, залишивши війсь­кову частину або місце служби на законній підставі, військово­службовець, маючи об'єктивні можливості для повернення у вста­новлений час, в частину не з'являється.

Суб'єктивна сторона дезертирства характеризується прямим умислом і метою ухилитися від військової служби. Ця мета може з'явитися у військовослужбовця перед залишенням частини або в процесі вчинення самовільної відлучки, самовільного залишення частини, під час повернення в частину з відрядження тощо. Наяв­ність цієї мети відрізняє дезертирство від самовільного залишення військової частини або місця служби (ст. 407). Мотиви, які спону­кають військовослужбовця ухилитися від військової служби, можуть бути різними: небажання переносити тягар військової служби, побоювання відповідальності за вчинене правопорушен­ня, боягузтво у воєнний час, небажання служити в певній місце­вості тощо.

Суб'єктами злочину можуть бути військовослужбовці строко­вої служби, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, кадрову службу та особи офіцерського складу, які проходять службу за призовом.

Як дезертирство кваліфікуються дії військовослужбовців, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, якщо вони з метою ухилення від військової служби скоюють втечу.

Не може бути суб'єктом цього злочину особа, яка незаконно призвана у Збройні Сили України.

Добровільна відмова від дезертирства можлива тільки до мо­менту залишення частини. Повернення до місця служби або з'явлення до органів влади військовослужбовця, який покинув час­тину або не з'явився на службу з метою ухилення від військової служби, є пом'якшуючою покарання обставиною (з'явлення із зізнанням - п. 1 ч. 1 ст. 66), яка на кваліфікацію не впливає.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 408) є: а) дезер­тирство із зброєю, б) дезертирство, вчинене за попередньою змо­вою групою осіб.

Дезертирство із зброєю має місце як тоді, коли військовослуж­бовець, залишаючи військову частину або місце служби, забирає з собою зброю, яка закріплена за ним або видана йому на час не­сення, наприклад, бойового чергування, варти тощо, так і тоді, коли дезертир заволодіває зброєю будь-яким способом, передба­ченим ст. 410 (шляхом викрадення, вимагання, шахрайства то­що). У першому випадку винному треба інкримінувати, крім де­зертирства, ще й привласнення зброї (ст. 410) та незаконне пово­дження зі зброєю (ст. 263). Так само треба кваліфікувати дії військовослужбовця, який вчинив дезертирство зі зброєю шляхом нез'явлення на службу. У другому випадку винному треба інкри­мінувати дезертирство зі зброєю, заволодіння зброєю певним способом, передбаченим ст. 410, крім шляхом привласнення, та незаконне поводження (носіння, зберігання, передача тощо) зі зброєю (ст. 263).

Дезертирство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має місце тоді, коли не менше двох військовослужбовців домови­лися про його вчинення до початку виконання об'єктивної сторони цього злочину. Не буде цієї ознаки, якщо хтось із військовослуж­бовців лише допоміг дезертирувати винному шляхом, наприклад, видачі документа про законну підставу залишення військової час­тини чи місця служби (документ про звільнення з частини, про відрядження, відпустку тощо). Така особа буде нести відповідальність залежно від її ролі у вчиненні злочину як організатор, підбу­рювач чи пособник із посиланням на відповідну частину ст. 27.

Особливо кваліфікуючими ознаками дезертирства (ч. 3 ст. 408) є вчинення його: а) в умовах воєнного стану; б) в бойовій обстановці.

Якщо дезертирство вчинюється під час виконання військово­службовцем спеціальних обов'язків із військової служби (у скла­ді варти, патруля, наряду з охорони державного кордону, під час несення бойового чергування тощо), скоєне треба кваліфікува­ти за сукупністю злочинів - за ст. 408 і статтями 418, 419, 420 або 421.