1. Поняття, загальна характеристика та система військових злочинів

Поняття військового злочину має всі ознаки, властиві загаль­ному поняттю злочину. Крім того, воно має додаткові специфічні ознаки, зазначені у ст. 401. Такими ознаками є: 1) спеціальний об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок несення або про­ходження військової служби; 2) спеціальний суб'єкт злочину - вій­ськовослужбовець або військовозобов'язаний під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів; 3) караність діянь за нормами, які вміщені у розділі про військові злочини.

Родовим об'єктом військових злочинів є встановлений зако­нодавством порядок несення або проходження військової служби. Цей порядок закріплений в законах України, Військовій присязі, військових статутах, положеннях про проходження військової служ­би різними категоріями військовослужбовців, порадниках, наказах Міністра оборони та інших актах військового законодавства. Він повинен неухильно додержуватися всіма військовослужбовцями. Злочинні посягання на такий порядок ведуть до підриву боєздат­ності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Безпосереднім об'єктом конкретного військового злочину є ті відносини військової служби, проти яких спрямоване діяння.

Залежно від безпосереднього об'єкта можна виділити такі гру­пи військових злочинів:

1) злочини, що посягають на порядок взаємовідносин між вій­ськовослужбовцями (статті 402-406);

2) злочини, що посягають на встановлений порядок прохо­дження військової служби (статті 407-409);

3) злочини, що посягають на встановлений порядок користу­вання військовим майном (статті 410-413);

4) злочини, що посягають на встановлений порядок поводження зі зброєю та порядок експлуатації військової техніки (статті 414-417);

5) злочини, що посягають на встановлений порядок несення окремих видів військової служби (статті 418-421);

6) злочини, що посягають на встановлений порядок збереження військових відомостей, що становлять державну таємницю (стаття 422);

7) військові службові злочини (статті 423-426);

8. злочини, вчинювані в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (статті 427-435).

Суб'єктами військових злочинів можуть бути військовослуж­бовці та військовозобов'язані (останні тільки у разі, коли вони проходять навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори).

Військовослужбовці - це особи, які проходять військову служ­бу. Видами військової служби є: а) строкова військова служба; б) військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; в) військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститу­ти, факультети військової підготовки, кафедри військової підго­товки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові на­вчальні підрозділи вищих навчальних закладів); г) військова служ­ба за контрактом осіб офіцерського складу; ґ) військова служба за призовом осіб офіцерського складу (ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Такими, що перебувають на строковій службі, вважаються солдати, матроси, сержанти й старшини, які проходять військову службу за призовом у межах строків, визначених ст. 23 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу».

Військову службу за контрактом проходять особи, прийняті на військову службу у добровільному порядку. Порядок прийняття на військову службу за контрактом регламентується ст. 20 Закону та положеннями про проходження військової служби відповідни­ми категоріями військовослужбовців'.

До тих, хто служать за призовом, належать офіцери, призвані на військову службу із запасу.

Не належать до військовослужбовців допризовники, тобто осо­би, які проходять допризовну підготовку до приписки їх до призов­них дільниць, призовники, тобто особи, які приписані до призов­них дільниць, і службовці за призовом, тобто особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу. Альтернативна служба за­проваджується замість проходження військової служби і вважа­ється державною службою поза Збройними Силами чи іншими військовими формуваннями. Право на таку службу за наявності істинних релігійних переконань мають громадяни України, які на­лежать до діючих, згідно із законодавством, релігійних організа­цій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби в Збройних Силах.

Військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі. Не можуть бути суб'єктами військового злочину особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього відповідно до статей глав V і VI Закону «Про військовий обов'язок і військову службу».

Військова служба є почесним обов'язком громадянина Украї­ни. Військова служба у Збройних Силах України та інших війсь­кових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я й віком громадян України, пов'язаній із захистом Віт­чизни.

Під іншими військовими формуваннями треба розуміти СБ, Державну прикордонну службу України, Управління державної охорони України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України.

Початком перебування на військовій службі вважається: а) день відправлення у військову частину з районного (міського) військо­вого комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; б) день зарахування до списків особового складу військо­вої частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; в) день призначення на посаду курсанта вищого військового на­вчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних. Закінченням проходження вій­ськової служби вважається день виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового на­вчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому по­ложеннями про проходження військової служби громадянами України'.

Відповідальність за військові злочини настає, як правило, з 18-ти років, тобто з віку призову на строкову військову службу.

Водночас, оскільки, згідно зі ст. 20 Закону України «Про війсь­ковий обов'язок і військову службу», на військову службу за контрактом приймаються особи з повною загальною середньою освітою віком від 17 років до 21 року, в тому числі ті, яким 17 років виповнюється в рік початку військової служби у разі за­рахування їх курсантами на перший та наступні курси навчання до вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, відповідаль­ність за військові злочини може наставати і до виповнення вин­ним 18-річного віку.

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р. передбачає, що військовополонені ворожої армії несуть кримінальну відповідальність за законом про військові злочини за дії, вчинені проти порядку несення військової служби держави пе­ребування в полоні. Конвенція робить виняток для військовослуж­бовців, які вчинили замах на втечу з полону. Вона не визнає війсь­ковим злочином невдалу втечу з полону, а у випадках вчинення втечі військовополонений, вдруге взятий у полон у ході наступних військових дій, не підлягає покаранню за раніше вчинену втечу (статті 84, 87, 89, 91, 92, 93 Конвенції).

Деякі військові злочини можуть бути вчинені тільки військово­службовцями, які наділені певними спеціальними ознаками. Так, військові службові злочини (статті 423-426) можуть вчинювати тільки начальники та інші службові особи; порушення правил ко­раблеводіння (ст. 417) - тільки військовослужбовці (військові мо­ряки), на яких покладений обов'язок водіння корабля (коман­дир корабля, штурман, старший помічник командира корабля, вах­товий офіцер та ін.); порушення правил польотів або підготовки до них (ст. 416) - військовослужбовець, який безпосередньо брав участь у здійсненні польоту літального апарату (командир кораб­ля, член льотного екіпажу, службова особа, яка здійснювала керівництво польотом), або готував літальний апарат до польоту (війсь­ковослужбовці, які готували літальний апарат до польоту, здійс­нювали технічний огляд чи ремонтували його).

Особи, які не є військовослужбовцями, можуть притягуватися до кримінальної відповідальності за статтями, що передбачають відповідальність за військові злочини, тільки як підбурювачі, пособники або організатори (див.: ч. 3 ст. 401). Виконавцями й співвиконавцями цих злочинів можуть бути тільки військовослуж­бовці та військовозобов'язані.

Істотною особливістю норм, які включені у розділ XIX Особ­ливої частини КК, є широка диференціація умов і меж відповіда­льності за військові злочини залежно від часу та обстановки їх вчинення. Наприклад, посилюється відповідальність та застосову­ються більш суворі міри покарання за вчинення в умовах воєнно­го стану або в бойовій обстановці таких злочинів, як непокора (ст. 402), дезертирство (ст. 408), недбале ставлення до військової служби (ст. 425). Посилення відповідальності за подібні злочини в умовах воєнного стану або у бойовій обстановці обумовлено під­вищенням їх суспільної небезпечності в складних умовах, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість, висока дисципліна всіх військовослужбовців.

Умови воєнного стану - це фактичне перебування України в стані війни з іншою державою. Вони настають з оголошенням стану війни чи фактичним початком воєнних дій. Воєнний стан вводиться у разі збройної агресії або загрози нападу на Україну. Умови воєнного стану зникають у день і час припинення стану війни. Час з моменту оголошення стану війни чи фактичного по­чатку воєнних дій і до їх припинення називається воєнним. Ця ознака має місце як тоді коли злочини вчинюються у діючій армії, так і в тилу.

Під бойовою обстановкою треба розуміти перебування війсь­кової частини (підрозділу) в умовах безпосередньої підготовки й ведення бою (операції). Бойова обстановка може виникнути не тільки в умовах воєнного стану, але й у мирний час, коли частина (підрозділ) відбиває напад на прикордонну заставу, під час вторг­нення на територію України збройних банд, при порушенні недо­торканності її повітряного чи морського простору.

Посилюється відповідальність за окремі види військових зло­чинів і в разі вчинення їх групою осіб (ч. 2 ст. 404, ч. З ст. 405 та ін.) чи за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 408, ч. 2 ст. 410 та ін.), або якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (наприклад, ч. 2 ст. 411, ч. 2 ст. 412) тощо.

Разом з тим особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідаль­ності згідно зі ст. 44 цього Кодексу із застосуванням до неї захо­дів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил Украї­ни (ч. 4 ст. 401). Наприклад, особа звільняється (обов'язково) від кримінальної відповідальності тоді, коли вперше вчинила військо­вий злочин невеликої тяжкості, після чого щиро покаялася, актив­но сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45), чи примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46). Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, можливе (оскільки це право суду) і при вчиненні особою вперше військового злочину як невеликої, так і середньої тяжкості, якщо вона щиро покаялася (ст. 47), або якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспіль­ну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпеч­ною (ст. 48).

Наприклад, суд зобов'язаний звільнити від кримінальної відпо­відальності військову службову особу, яка необережно знищила чи пошкодила військове майно, що заподіяло шкоду у великих розмі­рах (ч. 1 ст. 412), якщо вона (особа) вперше вчинила такий злочин, після чого щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю усунула заподіяну шкоду. Повинен бути звільнений від кримінальної відповідальності і військовослужбовець, який погро­жував начальникові заподіянням тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 405), якщо він примирився з потерпілим та відшкодував моральні збитки. Водночас суд має право звільнити від кримінальної відповідаль­ності військовослужбовця, який, наприклад, відкрито відмовився виконати наказ начальника (ч. 1 ст. 402), що було пов'язано з так званою дідівщиною, якщо після вчинення злочину дідівщину було усунено (ліквідовано) і вчинене ним діяння перестало бути суспільно небезпечним, або вів себе законослухняно, не порушу­вав порядок несення військової служби і на час розгляду справи в суді перестав бути суспільно небезпечним.

Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється виключно судом (ч. 2 ст. 44). Порядок звільнення від криміналь­ної відповідальності регламентований КПК. Дійшовши висновку про наявність підстав, зазначених у розділі IX Загальної частини КК, суд закриває кримінальну справу та, вирішивши питання про за­стосування до винного заходів дисциплінарного стягнення, по­рушує дисциплінарне провадження і направляє його відповідно­му командирові (начальникові) для застосування щодо винного заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Застосування заходів Дисциплінарного статуту Збройних Сил України повинно здійснюватися командиром військової частини, який порушив кримінальну справу. Згідно зі ст. 67 Статуту внут­рішньої служби, право порушувати кримінальну справу надано командирові полку (корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону).