Ст. 429 Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Злочин посягає на порядок, який забезпечує виконання військовослужбовцями свого військового обов'язку в бою.

Об'єктивна сторона розглядуваного злочину виражається в: 1) самовільному залишенні поля бою під час бою; 2) відмові під час бою діяти зброєю.

Самовільне залишення поля бою - це залишення військовослуж­бовцем без дозволу командира рубежу простору, в межах якого він повинен вести бойові дії під час безпосереднього збройного зі­ткнення з супротивником, або тоді, коли є безпосередня загроза нападу супротивника, або перед початком атаки свого підрозділу. Тривалість залишення поля бою на кваліфікацію не впливає.

Відмова під час бою діяти зброєю може виражатися у відкритій заяві військовослужбовця про небажання діяти зброєю під час бою або у фактичному незастосуванні зброї в бою, коли була можли­вість і необхідність її застосувати.

Умисне пошкодження зброї чи інших засобів ведення бою з метою уникнути участі в бою треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за статтями 429 і 411.

З суб'єктивної сторони самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю вчинюються тільки умисно через боягузтво, легкодухість або з інших мотивів, крім протидержавного.

Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець.

Ст. 430 Добровільна здача в полон

Об'єктом зло­чину є порядок виконання військовослужбовцем військового обов'язку.

Об'єктивна сторона розглядуваного злочину полягає у здачі в полон, під якою розуміється добровільний перехід військовослуж­бовця, який перестав чинити опір ворогові, але мав фізичну можли­вість це робити, у підпорядкування супротивника. Вона може поля­гати у вчиненні певних дій (викидання в ході бойових дій білого стяга, підняття вгору рук, складання зброї, утікання до противника тощо) або бездіяльності (залишення на полі бою під виглядом пора­неного чи вбитого для того, щоб опинитися в полоні). Злочин може вчинюватися тільки в умовах воєнного стану, коли військова части­на перебуває в умовах бойового зіткнення з супротивником.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли винний пере­йшов у підпорядкування ворога.

Суб'єктивна сторона добровільної здачі в полон характеризу­ється тільки умисною формою вини. Мотивами злочину є боягузтво чи легкодухість. Якщо добровільна здача в полон викликана ба­жанням допомогти ворогові, такі дії треба кваліфікувати за ст. 111 як державну зраду.

Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець.

Ст. 431 Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні

Навіть опинившись внаслідок поранення або за інших обставин в полоні у супротивника, військовослужбовець повинен додержуватися військової присяги, дорожити гідністю громадяни­на України і ні за яких обставин не подавати допомогу ворогові.

Стаття 431 передбачає відповідальність за три самостійних військових злочини: 1) добровільну участь військовополоненого в ро­ботах, які мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам (ч. 1); 2) вчинення військовополоненим, який перебуває на становищі старшого, насильства над іншими військовополоненими, або жорсто­ке поводження з ними (ч. 2); 3) вчинення військовополоненим дій, які спрямовані на шкоду іншим військовополоненим (ч. 3).

Об'єктивна сторона першого з них полягає в роботах, спря­мованих на будівництво військових об'єктів, виробництво війсь­кової техніки, боєприпасів, будь-яких військових матеріалів, або заходах, що сприяють посиленню сил ворога або послабленню України чи союзних з нею держав.

Участь у роботах або у зазначених вище заходах є добровіль­ною, тобто військовополонений бере участь у роботах без приму­шування, маючи при цьому можливість ухилитися від них. Женев­ська конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р. забороняє використовувати військовополонених на роботах, що мають військове значення (ст. 50). Військовополонений має право відмовитися від участі в таких роботах і заходах. Офіцер, який знаходиться у полоні, може, відповідно до цієї конвенції, відмови­тися від будь-якої роботи.

Об'єктивна сторона другого злочину полягає у насильстві, під яким розуміється будь-який психічний або фізичний вплив на військовослужбовця, або у жорстокому поводженні з ним, яке про­являється у вчиненні дій, які принижують гідність військовопо­лонених, спричиняють їм страждання і муки (наприклад, приму­шування до непосильної роботи, позбавлення їжі, води, теплого одягу). Відповідно до положень Женевської конвенції, військо­вополонений, що перебуває на становищі старшого (довіреного), повинен сприяти фізичному, моральному та інтелектуальному добробуту військовополонених. Якщо ж старший, порушуючи свої обов'язки, допускає насильство або жорстоке поводження з військовополоненими, то його дії треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 431.

Об'єктивна сторона третього злочину може виражатися у віді­бранні у військовополонених одягу, харчів, примушенні їх до ви­конання робіт, які повинен виконувати інший, доносі адміністрації про порушення режиму тощо.

Суб'єктивна сторона всіх трьох злочинів характеризується прямим умислом.

Мотивом вчинення військовополоненим дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим (ч. 3), є корисливість або ба­жання забезпечити поблажливе до себе ставлення з боку ворога.

Метою насильства над іншими військовополоненими або жорстокого поводження з ними (ч. 2) може бути як бажання зму­сити їх брати участь у небажаних для них роботах чи заходах, так і бажання показати свою перевагу над ними.

Якщо злочинні дії військовослужбовця, який перебуває у поло­ні, вчинені із антидержавних мотивів, мають на меті послаблення України, то їх слід кваліфікувати за ст. 111 як державну зраду.

Суб'єктами злочинів можуть бути військовослужбовці, що пере­бувають у полоні. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 431, може бути тільки військовополонений, який перебуває на стано­вищі старшого.