3. Злочини, що посягають на встановлений порядок проходження військової служби Ст. 407 Самовільне залишення військової частини або місця служби

Порядок увільнення військовослужбовців із розташу­вання військової частини регламентується статтями 216-222 Ста­туту внутрішньої служби Збройних Сил України. Залишення вій­ськовослужбовцем без відповідного дозволу території розташу­вання військової частини або місця служби, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин є грубим порушен­ням військової дисципліни, яке може призвести до зниження рів­ня бойової готовності військової частини та якості бойового чер­гування.

Залежно від суб'єкта злочину ст. 407 передбачає відповідаль­ність за два самостійних діяння: 1) самовільне залишення військо­вої частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби (ч. 1); 2) самовільне залишення військової частини або міс­ця служби військовослужбовцем нестрокової служби (ч. 2).

Об'єктом обох злочинів є встановлений законодавством поря­док несення або проходження військової служби, який зобов'язує військовослужбовців строкової служби перебувати постійно, вій­ськовослужбовців нестрокової служби - в години несення чи про­ходження служби, а коли вони несуть службу в навчальному центрі (таборі) чи на кораблі - постійно у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу відповідно­го начальника.

Об'єктивна сторона обох злочину може виражатися в актив­них діях (самовільному залишенні частини або місця служби) та бездіяльності (нез'явленні вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'яв­лення з відрядження, з відпустки або лікувального закладу).

Самовільне залишення частини або місця служби полягає в тому, що військовослужбовець строкової служби, не одержавши дозволу відповідного начальника, залишає територію військової частини.

Для осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і війсь­ковослужбовців служби за контрактом самовільним залишенням частини або місця служби є залишення ними без дозволу началь­ника розташування військової частини або місця служби в служ­бовий час, території навчального центру (табору) або корабля у будь-який час.

Під територією частини треба розуміти простір у межах казарменого, табірного, похідного або бойового розташування частини. При відособленому територіальному розташуванні під­розділу самовільним залишенням військової частини або місця служби визнається залишення без дозволу території, яку займає підрозділ.

У ряді випадків місце служби може не збігатися з розташуван­ням військової частини (наприклад, місце, де виконуються певні роботи або завдання, ешелон, потяг при пересуванні в складі ко­манди тощо). Залишення військовослужбовцем без дозволу відпо­відного начальника місця служби також є самовільним залишен­ням військової частини чи місця служби.

Нез'явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі, військовослужбовець, маючи об'єктивні можливості для повернення у встановлений час, своєчасно в частину не з'являється й знаходить­ся поза її розташуванням понад установлений строк.

Для військовослужбовців строкової служби законною підста­вою залишення військової частини чи місця служби є звільнення з частини, призначення чи переведення на службу в іншу військову частину чи інше місце в тій же військовій частині, відрядження, відпустка, направлення в лікувальний заклад.

Для осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і війсь­ковослужбовців, що несуть службу за контрактом, законною під­ставою залишення частини або місця служби є кінець робочого дня (зміни), відрядження, відпустка, направлення в лікувальний заклад, призначення чи переведення в іншу частину, звільнення з частини, коли служба проходить у навчальному центрі (таборі) або на кораблі.

Для наявності складу злочину не має значення, де знаходився військовослужбовець - в гарнізоні, де розташована частина, чи за межами гарнізону.

Якщо військовослужбовець строкової служби своєчасно не з'явився в частину з поважних причин, то таке запізнення не роз­глядається як військовий злочин. Поважними причинами треба вважати такі випадки, коли об'єктивні фактори перешкоджають військовослужбовцеві своєчасно з'явитися в частину (стихійне лихо, затримання органами влади, перерва в русі транспорту, тяжка хвороба, смерть близького родича тощо).

Частина 1 ст. 407 застосовується у випадках, коли самовільне залишення частини або місця служби чи нез'явлення вчасно на службу тривало понад три доби (тобто понад 72 години), але не більше місяця. Під «місяцем» розуміється астрономічний, а не ка­лендарний місяць, незалежно від кількості днів, що є в ньому (з 1 березня по 1 квітня, з 17 травня по 17 червня тощо).

Частина 2 ст. 407 застосовується у випадках, коли самовільне залишення частини або місця служби чи нез'явлення вчасно на службу тривало понад десять діб (тобто, хоча б на хвилину більш як 240 годин), але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року.

«Протягом року» означає, що з моменту вчинення попередньо­го самовільного залишення частини або місця служби чи нез'яв­лення вчасно на службу не минув один рік. Не виключається кримінальна відповідальність і в разі, коли за попереднє діяння до винного були застосовані заходи, передбачені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Початком самовільного залишення військової частини або міс­ця служби вважається момент фактичного самовільного зали­шення військової частини або місця служби, а кінцем - час і день повернення в частину або затримання поза межами частини. Почат­ком нез'явлення вчасно на службу вважається закінчення встанов­леного строку з'явлення, а кінцем - час повернення до частини або затримання.

Час прибуття у розташування військової частини або до іншого місця служби вказується в документі, який видається військово­службовцеві при відбутті з території військової частини чи місця служби. До таких документів належать, зокрема, відпускний білет, посвідчення про відрядження, записка про звільнення.

Суб'єктивна сторона самовільного залишення частини або міс­ця служби характеризується тільки умисною формою вини, а не­з'явлення вчасно на службу без поважних причин може бути вчи­нене і з необережності.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407, може бути тільки військовослужбовець строкової служби.

Оскільки особи, направлені в дисциплінарний батальйон, є вій­ськовослужбовцями строкової служби, їх втеча з гауптвахти або інше ухилення від військової служби до прибуття у дисциплінар­ний батальйон, а також під час відбування там покарання повинно кваліфікуватися за ст. 407 (якщо у винного не було мети вчинити дезертирство).

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 407, можуть бути тільки особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, сержан­ти, старшини й військовослужбовці, що проходять службу за конт­рактом.

Кваліфікуючою ознакою обох злочинів (ч. 3 ст. 407) є відсут­ність військовослужбовця на службі понад один місяць, а особли­во кваліфікуючими (ч. 4 ст. 407) - самовільне залишення війсь­кової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені а) в умовах воєнного стану та б) в бойовій обстановці.