Ст. 425 Недбале ставлення до військової служби

Об'єк­тивна сторона розглядуваного злочину полягає у невиконанні або неналежному виконанні військовою службовою особою своїх обов'язків, передбачених законами, військовими статутами, поло­женнями, наказами командування, внаслідок недбалого або несум­лінного до них ставлення.

Невиконання обов'язків означає невиконання дій, які входять до кола службових обов'язків. Неналежне їх виконання означає нечітке, формальне або неповне здійснення обов'язків. В останньому випадку винному інкримінується не дія, вчинена ним за не­належного виконання службових обов'язків, а те, що при цьому службовою особою не було виконано. Вчинене можна кваліфіку­вати як недбале ставлення до служби тільки тоді, коли для служ­бової особи передбачено певний порядок діяльності.

Недбале ставлення до військової служби може мати вияв у поганому (неналежному) виконанні своїх службових обов'язків, тяганині, нечуйному ставленні до людей, бюрократичному став­ленні до службового обов'язку (наприклад, неналежне ведення обліку зброї, боєприпасів, погана організація зберігання майна, невжиття заходів щодо контролю за діяльністю підлеглих).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною виною.

Суб'єктом може бути лише військова службова особа.

Ст. 426 Бездіяльність військової влади

Об'єктивна сто­рона бездіяльності військової влади полягає у невиконанні служ­бовою особою дій, які вона повинна була і могла вчинити в силу покладених на неї законами, військовими статутами та іншими нормативними актами обов'язків. Бездіяльність військової влади може виражатися у неперешкоджанні порушенням закону, вій­ськових обов'язків, військового порядку іншими особами, якщо запобігання подібним діям входило в обов'язки військової служ­бової особи.

Диспозиція ч. 1 ст. 426 передбачає відповідальність за три са­мостійних види бездіяльності військової влади: 1) неприпинення злочину, що вчиняється підлеглими, 2) не порушення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, і 3) інше умисне невико­нання військовою службовою особою дій, які вона за своїми служ­бовими обов'язками повинна була виконати.

Два перших види бездіяльності військової влади вважаються закінченим злочином з моменту невиконання військовою службо­вою особою обов'язку покласти край злочину, що вчиняється під­леглим, або порушити кримінальну справу щодо підлеглого, який вчинив злочин. Третій вид бездіяльності військової влади нале­жить до злочинів з матеріальними складами і вважається закінче­ним з моменту настання істотної шкоди.

Для наявності складу бездіяльності військової влади треба установити: 1) чи був покладений на дану військову службову особу обов'язок вчинити певні дії, не вчинення яких ставиться їй у вину; 2) чи мала ця службова особа реальну можливість у конкретних умовах вчинити необхідні дії; 3) чи справді не були виконані покладені на військову службову особу обов'язки.

Обов'язок припиняти (попереджати) злочини покладено на командирів (начальників). При цьому не має значення, вчинював підлеглий військовий злочин чи передбачений іншим розділом Особливої частини КК. Водночас неприпинення злочину, який вчиняється сторонньою особою, дії якої командир або прямий на­чальник контролювати не зобов'язаний, не може кваліфікуватися за ст. 426.

Обов'язок порушувати кримінальну справу щодо підлеглих, які вчинили злочин, і проводити дізнання покладено на командира пол­ку (корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону). Невиконання цього обов'язку з поважних причин (мало часу минуло з моменту, коли стало відомо про вчинений підлеглим злочин, зайнятість більш важ­ливою і терміновою справою, знаходження на шляху прямування із відрядження тощо, тобто відсутність реальної можливості виконати цей обов'язок належним чином) виключає кримінальну відпові­дальність за не порушення кримінальної справи.

Інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, може полягати у неприпиненні правопорушень, що не є злочинами, у невжитті відповідних заходів до приведення військ у стан боєготовності, незабезпеченні виконання бойового завдання тощо.

Суб'єктивна сторона характеризується умисною формою ви­ни. Психічне ставлення до настання істотної шкоди (ч. 1) і тяжких наслідків (ч. 2) може характеризуватися і необережною формою вини.

Суб'єктом умисного неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, та іншого умисного невиконання військовою службо­вою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками по­винна була виконати, можуть бути будь-які командири (началь­ники) як за службовим становищем, так і за військовим званням. Для складу злочину не має значення, постійно чи тимчасово вій­ськовослужбовець виконує обов'язки командира (начальника). Тому начальниками можуть бути і військовослужбовці рядового складу, якщо вони призначені на відповідну посаду або викону­ють певне завдання і мають у своєму підпорядкуванні інших вій­ськовослужбовців, яким можуть пред'являти обов'язкові для ви­конання вимоги.

Суб'єктом не порушення військовою службовою особою кри­мінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, може бути лише командир військової частини, з'єднання і начальник військо­вої установи, який, відповідно до КПК, є органом дізнання в Зброй­них Силах України.

Те, що злочин може вчинюватися лише шляхом бездіяльності, зближує його з вчинюваним шляхом бездіяльності зловживанням службовим становищем і недбалим ставленням до військової служ­би, які також полягають у невиконанні військовою службовою особою своїх обов'язків. Однак бездіяльність військової влади, на відміну від зазначених злочинів, може мати місце тільки у сфері владних функцій володарювання і характеризуватися тільки умис­ною формою вини.