Ст. 420 Порушення статутних правил несення бойового чергуван­ня

Об'єктом злочину є порядок несення бойового чергу­вання (бойової служби), який забезпечує своєчасне виявлення та відбиття раптового нападу на Україну, а також її безпека.

Бойове чергування полягає в перебуванні спеціально виділених сил і засобів у повній бойовій готовності до виконання завдань, що раптово виникли, або ведення бойових дій. їх склад визначається відповідними наказами і може мінятися залежно від поставлених завдань. Бойове чергування здійснюється в мирний та воєнний час. Несення цього чергування є виконанням бойового завдання дер­жавної ваги.

Порядок несення бойового чергування, застосування бойової зброї визначається розділом 9 Статуту внутрішньої служби Зброй­них Сил України, відповідними порадниками, інструкціями, роз­порядженнями, наказами. Сили й засоби, що залучаються до бо­йового чергування, діють за командою (сигналами) старших ко­мандирів, а у випадках, що не терплять зволікання,- за рішенням командира чергової частини, підрозділу.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає в невиконанні або неналежному виконанні військовослужбовцем, який заступив на бойове чергування (бойову службу), як загальних вимог бойо­вого чергування, встановлених для чергового підрозділу, так і спе­ціальних, функціональних обов'язків. Порушення можуть вчиню­ватися як шляхом дії (наприклад, допущення на пост сторонніх осіб, самовільне залишення бойового посту, виконання робіт з озброєнням та військовою технікою, які знижують її готовність, вживання спиртних напоїв або наркотичних засобів), так і шляхом бездіяльності (наприклад, неповідомлення про наближення неві­домого об'єкта, невжиття заходів до його знищення).

Злочин вважається закінченим з моменту порушення статутних правил несення бойового чергування.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується як умисною, так і необережною формами вини. Вчинення такого діяння з метою спричинити шкоду безпеці держави Україна треба кваліфі­кувати як злочин проти держави.

Самовільне залишення місця бойового чергування, вчинене з метою ухилитися від проходження військової служби, належить кваліфікувати за цією статтею та залежно від конкретних обставин справи за ст. 407 або ст. 408.

Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка заступила на бойове чергування (бойову службу) у встановленому порядку і допустила порушення правил його несення.

Кваліфікуючими ознаками є спричинення тяжких наслідків (ч. 2 ст. 420). Під останніми треба розуміти ті, які належать до за­безпечення недоторканності і безпеки або запобігання раптовому нападу на Україну (наприклад, проникнення іноземного літака у її повітряний простір, військових кораблів у її територіальні води, загибель людей, виведення з ладу бойової техніки, що зробило більш важким виконання бойового завдання).

Психічне ставлення до наслідків характеризується тільки не­обережною формою вини.

Особливо кваліфікуючими ознаками є вчинення злочину в умовах воєнного стану та в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 420).

Ст. 421 Порушення статутних правил внутрішньої служби

Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для орга­нізації повсякденного життя й діяльності військової частини, під­розділів та військовослужбовців згідно із Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами. Вона здійснюється з метою підтримання у військовій час­тині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готов­ність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Внутрішня служба організується і здійснюється відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення про корабельну службу ВМС ЗС України, а також затверджених Міністром оборони порадників та положень, що регламентують обов'язки службових осіб, не вказані у згаданих вище Статуті та Положенні.

Для підтримання внутрішнього порядку, охорони особового складу, озброєння, бойової та іншої техніки й боєприпасів, примі­щень і майна військової частини (підрозділу), контролю за станом справ у підрозділах і своєчасного вжиття заходів для запобігання правопорушенням, а також для виконання інших обов'язків внут­рішньої служби призначається добовий наряд (ст. 267 Статуту).

Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок не­сення внутрішньої служби, який забезпечує охорону внутрішньої безпеки військових частин та їх підрозділів, підтримання високої боєздатності і боєготовності всього особового складу, а також по­передження правопорушень з боку військовослужбовців.

Об'єктивна сторона порушення статутних правил внутріш­ньої служби може вчинюватись як шляхом активних дій, так і бездіяльності. Форми порушення зазначених правил можуть бути різні. Сутність їх полягає в невиконанні особою складу добового наряду обов'язків, які визначені для нього Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (див., наприклад, статті 310-312 Статуту про обов'язки чергового роти, ст. 320 - днювального ме­дичного пункту).

Диспозиція ст. 421 бланкетна. Для притягнення до криміналь­ної відповідальності необхідно встановити, які саме норми Стату­ту чи Положення були порушені винною особою.

Злочин визнається закінченим з моменту настання тяжких на­слідків, запобігання яким входило в обов'язки даної особи.

Тяжкість наслідків визначається з урахуванням усіх обставин справи. До тяжких наслідків можуть бути віднесені: зрив виконан­ня бойового завдання, викрадення зброї, виведення з ладу бойової техніки чи військового обладнання, погіршення здоров'я військово­службовців, які поступили у санітарну частину (медичний пункт), загибель людей, знищення майна у великих розмірах тощо.

Тяжкі наслідки мають перебувати в причинному зв'язку з по­рушенням статутних правил внутрішньої чи корабельної служби.

Настання тяжких наслідків може бути інкриміновано у вину порушникові правил у тому разі, коли він, перебуваючи в складі добового наряду, зобов'язаний був і міг не допустити настання цих наслідків.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується, як правило, необережною формою вини. Порушення правил може вчинюва­тися умисно і необережно. Психічне ставлення до настання тяжких наслідків найчастіше характеризується необережною формою вини. В окремих випадках - непрямим умислом. Наприклад, чер­говий фельдшер, дозволивши годувати особовий склад зіпсовани­ми продуктами, передбачав масове отруєння військовослужбовців і свідомо припускав його настання.

Суб'єктом злочину є особа, яка входить у добовий наряд (крім варти, вахти і патруля). У ст. 268 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наводиться перелік осіб, які входять до складу добового наряду: черговий частини, помічник чергового частини, склад чергового підрозділу, варти, черговий і днювальні парку, а також механіки-водії (водії) чергових тягачів, черговий фельдшер або санітарний інструктор і днювальні медичного пунк­ту, черговий і помічники чергового контрольно-пропускного пункту, черговий їдальні та робітники їдальні, черговий штабу частини та посильні, черговий сигналіст, склад пожежного наряду та водії чергових автомобілів. Склад добового наряду на означе­ний день визначається наказом по частині. Військовослужбовці - жінки до складу добового наряду, як правило, не призначаються. У разі необхідності вони залежно від військового звання та посади можуть бути призначені з додержанням законодавства черговим фельдшером (санітарним інструктором) чи черговим штабу. Крім того, військовослужбовців-жінок можуть призначати на чергування за спеціальністю (ст. 269 Статуту).

У добовий наряд роти призначається черговий роти (гуртожи­тку); днювальний роти (гуртожитку) (ст. 270 Статуту). Замість чергових рот у деяких батальйонах, залежно від їх чисельності та умов розміщення, за рішенням командира військової частини може призначатися черговий батальйону, а в підрозділах забез­печення у разі їх сумісного розміщення - черговий цих підрозділів (ст. 271 Статуту).

Кваліфікуючими ознаками є вчинення злочину в умовах воєнного стану і в бойовій обстановці.

7. Злочини, що посягають на встановлений порядок збереження військових відомостей, що становлять державну таємницю

Ст. 422 Розголошення відомостей військового характеру, що ста­новлять державну таємницю, або втрата документів чи мате­ріалів, що містять такі відомості

Ця стаття передбачає відповідальність за два злочини: 1) розголошення відомостей вій­ськового характеру, що становлять державну таємницю (ч. 1), та 2) втрату документів або матеріалів, що містять такі відомості (ч. 2).

Об'єктом обох злочинів є порядок збереження відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю.

До відомостей військового характеру, що становлять дер­жавну таємницю, належать, зокрема: інформація про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисе­льність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових форму­вань; про напрями розвитку окремих видів озброєння, військової і спеціальної техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристи­ки, організацію і технологію виробництва, наукові, науково-до­слідні та дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з розроблен­ням нових зразків озброєння тощо, що плануються або здійсню­ються в інтересах оборони України; про сили і засоби Цивільної оборони.

У випадках розголошення військовослужбовцем інших відомо­стей, які становлять державну таємницю, відповідальність настає за ст. 328 (за відсутності ознак державної зради).

Відомості військового характеру можуть становити не держав­ну чи військову таємницю, а конфіденційну інформацію. Коло та­ких відомостей визначають компетентні органи військового управ­ління. Відповідальність за розголошення (передачу або збирання з метою передачі) відомостей військового характеру, які не підля­гають розголошенню (конфіденційна інформація), за наявності відповідних обставин, настає за ст. 330 (за відсутності ознак дер­жавної зради).

Об'єктивна сторона першого злочину полягає у протиправ­ному розголошенні військових відомостей, що становлять держав­ну таємницю, будь-яким способом (усно, письмове повідомлення, показ або передача документів з такою таємницею тощо), внаслі­док чого вони стають надбанням сторонніх осіб.

Об'єктивна сторона другого злочину полягає у порушенні військовослужбовцем встановлених правил поводження із ввіре­ними йому документами, матеріалами, предметами, які всупереч його волі виходять з його володіння і стають надбанням третьої особи.

За втрату документів або матеріалів з відомостями невійсько­вого характеру, що становлять державну таємницю, відповідаль­ність настає за ст. 329 (за відсутності ознак державної зради).

Суб'єктивна сторона розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, характеризується як умисною, так і необережною формою вини, а втрата докумен­тів, предметів або матеріалів - тільки необережною формою вини. Психічне ставлення до порушення правил поводження із зазна­ченими предметами може характеризуватися й умисною фор­мою вини.

Суб'єктами злочинів можуть бути військовослужбовці рядо­вого, сержантського (старшинського) складу, прапорщики, мічма­ни й офіцери, незалежно від їх службового становища.

За ст. 422 не може притягатися до відповідальності військово­службовець у разі втрати документів або матеріалів, що містять державну таємницю, якщо вони не були довірені йому по службі, а виявилися у нього випадково.

Кваліфікуючою ознакою обох злочинів є спричинення тяжких наслідків. До них можна віднести випадки, коли розголошені відо­мості стали надбанням іноземних розвідок і використовуються на шкоду інтересам України, зрив важливих бойових завдань тощо.