Ст. 413 Марнотратство або втрата військового майна

Вій­ськовим майном є державне майно, закріплене за військовими час­тинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать: будинки, споруди, пере­давальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медич­не, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо . Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, в тому числі для ведення бойових дій, бойової під­готовки або їх забезпечення. Порядок користування цим майном визначається відповідними військовими статутами, порадниками, інструкціями. Порушення установленого порядку охорони, збері­гання, використання або відчуження військового майна становить військове правопорушення.

Стаття 413 передбачає три види злочину. 1) марнотратство предметів обмундирування чи спорядження; 2) втрата або зіпсу­вання цих предметів внаслідок порушення правил їх зберігання; 3) втрата або зіпсування ввірених для службового користування зброї, бойових припасів, засобів пересування, предметів технічно­го постачання або іншого військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання.

Об'єктом марнотратства, втрати й зіпсування обмундирування та спорядження є порядок користування й зберігання військового майна, установлений військовими статутами, порадниками, ін­струкціями та наказами.

Марнотратством визнається продаж, застава чи передача у користування іншій особі військовослужбовцем строкової служби предметів обмундирування або спорядження, які були видані йому для особистого користування.

Продажем вважається передача майна іншій особі у власність за грошову або іншу матеріальну винагороду. Застава виражаєть­ся в передачі майна іншій особі на певний час для забезпечення грошової чи майнової позики. Передача у користування - це вру­чення предметів військового обмундирування або спорядження іншій особі у постійне чи тимчасове користування.

У всіх випадках для марнотратства характерним є перехід вій­ськового майна, яке перебуває в користуванні військовослужбов­ця, у володіння або користування іншої особи. Кримінальна відпо­відальність за марнотратство настає лише у випадках, коли це майно належить до виданих військовослужбовцеві строкової служ­би в особисте користування предметів обмундирування або споря­дження.

Військовим обмундируванням визнаються предмети формено­го одягу військовослужбовців, що мають особливі розпізнавальні ознаки. До обмундирування належать: верхній одяг, головні убори, верхні сорочки, краватки, кашне, рукавиці, взуття тощо. Військове спорядження - це комплект предметів, що перебувають на поста­чанні військовослужбовців і призначені для носіння ними особис­тої зброї та майна. Військове спорядження сержантів і рядових включає: поясний ремінь, плечові лямки, сумки для гранат та магазинів до автомата, чохли для фляги й лопати, захисні панчохи й рукавиці, речовий мішок.

Марнотратство вважається закінченим злочином з моменту фактичної передачі предметів обмундирування або спорядження іншим особам.

Суб'єктом марнотратства можуть бути тільки військовослуж­бовці строкової служби.

Суб'єктивна сторона марнотратства характеризується тільки прямим умислом.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (розділ 4. Розміщення військовослужбовців) чітко визначає порядок та місце зберігання предметів обмундирування й спорядження. Якщо вна­слідок порушення військовослужбовцем строкової служби цих правил зазначене майно втрачається або псується, можлива кримі­нальна відповідальність за ч. 1 ст. 413.

Під втратою треба розуміти вихід майна з володіння військо­вослужбовця, якому воно було ввірене, всупереч його бажанню. Зіпсування - це приведення майна внаслідок порушення правил його зберігання в часткову або повну непридатність.

Суб'єктивна сторона втрати або зіпсування предметів обмун­дирування чи спорядження характеризується необережною фор­мою вини.

За втрату і зіпсування ввірених для службового користування зброї, боєприпасів, засобів пересування, предметів технічного постачання або іншого військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання відповідальність настає за ч. 2 ст. 413.

Під зброєю в цьому випадку розуміється зброя (пістолет, авто­мат тощо), яка закріплена особисто за військовослужбовцем, і зброя колективного користування. Засоби пересування включають всі види транспорту, що перебувають в особистому або колектив­ному службовому користуванні. Предметами технічного поста­чання вважаються різноманітні прилади, інструменти й пристрої, які використовуються у військах. Під іншим військовим майном треба розуміти будь-яке військове майно, яке вручається військово­службовцеві для використання за цільовим призначенням і підля­гає поверненню, якщо в ньому мине потреба.

Суб'єктом злочину може бути як військовослужбовець стро­кової служби, так і військовослужбовець (особа офіцерського скла­ду, прапорщик, мічман, сержант, старшина, рядовий і матрос), який проходить службу за контрактом, а також офіцери, які про­ходять службу за призовом та кадрову службу.

Порушення правил зберігання зброї, засобів пересування та іншого військового майна треба відрізняти від порушення правил поводження з ним та експлуатації військової техніки. Відповідаль­ність за злочинне порушення правил поводження з військовою технікою та її експлуатації передбачена іншими статтями КК (статті 414, 415, 416, 417).

Кваліфікуючими ознаками злочинів, передбачених части­нами 1 і 2 цієї статті, є вчинення їх: а) в умовах воєнного стану; б) в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 413).

5. Злочини, що посягають на встановлений порядок поводження зі зброєю та порядок експлуатації військової техніки

Ст. 414 Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речо­винами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення

Об'єктом злочину є встановлений порядок по­водження зі зброєю, речовинами й предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, безпеки і здоров'я громадян, у тому числі і самих військовослужбовців, а також довкілля.

Предметом злочину є: а) зброя - будь-яка зброя, що є на озброєнні відповідного військового формування (автомати, ре­вольвери, гранатомети, міномети, реактивні бомбомети тощо); б) боєприпаси - частина озброєння, безпосередньо призначена для ураження живої сили противника, знищення його військової техні­ки, руйнування укріплень, споруд тощо (набої до стрілецької зброї, гранати, бомби, міни, бойові частини торпед тощо); в) вибу­хові речовини - порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хі­мічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без до­ступу кисню; г) інші речовини і предмети, що становлять підви­щену небезпеку для оточення,- речовини і предмети, які здатні викликати зміни в оточуючому середовищі в результаті вивіль­нення великої кількості енергії, яке не підлягає контролю та при­пиненню (наприклад, вибухонебезпечні гази), або в результаті їх розсіювання та впливу на живі організми (токсичні хімічні ре­човини, біологічні агенти, токсини, небезпечні відходи тощо); ґ) радіоактивні матеріали - це будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, установлені нормами, правилами й стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.

Об'єктивна сторона злочину полягає в: 1) порушенні правил поводження зі зброєю, вибуховими, іншими речовинами і предме­тами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, а також з радіоактивними матеріалами; 2) заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень чи створенні небезпеки для довкілля; 3) наявності при­чинного зв'язку між порушенням конкретних правил поводження із зазначеними предметами та настанням шкідливих наслідків.

Правила поводження з цими речовинами й предметами установ­люються відповідними статутами, порадниками, інструкціями, розпорядженнями, до яких і належить у кожному конкретному ви­падку звертатися. Вони можуть стосуватися порядку зберігання таких предметів, їх переміщення з одного місця в інше, користу­вання ними тощо.

За ч. 1 ст. 414 настає відповідальність у разі заподіяння потер­пілому тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості або коли була створена небезпека для довкілля (скажімо, створилась небез­пека розсіювання токсичних хімічних речовин, здатних знищити фауну на певній території, небезпека радіаційного забруднення населеного пункту).

Якщо внаслідок порушення правил поводження зі зброєю або іншими предметами, про які згадується у ст. 414, настали шкідливі наслідки не тільки щодо людей, але й заподіяна майнова шкода у великому розмірі військовій частині, дії особи кваліфікуються за сукупністю злочинів - за ст. 414 і ч. 1 ст. 412.

Якщо порушені не правила поводження зі зброєю, боєприпаса­ми, вибуховими, іншими речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, а порядок їх застосування у зв'язку з несенням спеціальної служби (вартової, вахтової, патру­льної, на бойовому чергуванні тощо), то відповідальність настає не за ст. 414, а за відповідною статтею, яка передбачає відповідаль­ність за порушення порядку несення спеціальних служб (стат­ті 418,419, 420, 421).

Наприклад, порушення вартовим установленого статтями 195— 202 Статуту гарнізонної і караульної служб Збройних Сил України порядку застосування зброї при нападі на пост або для припинення безладдя серед арештованих тощо кваліфікується за ст. 418, а порушення вартовим зазначених у відповідних порадниках правил поводження зі зброєю, за наявності зазначених у законі наслідків, кваліфікується за ст. 414.

Суб'єктивна сторона порушення правил поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими, іншими речовинами і предметами, які становлять підвищену небезпеку для оточення, а також радіоактив­ними матеріалами характеризується необережною формою вини до наслідків. Саме порушення може бути й умисним.

Суб'єктом злочину є військовослужбовець, який за характером служби або в силу інших обставин володіє зброєю, боєприпасами, вибуховими, іншими речовинами й предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, а також радіоактивними ма­теріалами.

Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 414) є заподіяння: а) тілес­них ушкоджень кільком особам (двом або більше); б) смерті одній людині. Особливо кваліфікуючими (ч. 3 ст. 414) є: а) загибель кількох осіб (смерть двох чи більше людей); б) інші тяжкі наслідки (екологічне забруднення значної території, загибель фауни і флори на певній території, велика матеріальна шкода фізичній чи юридич­ній особі. Заподіяння такої шкоди військовій частині має кваліфі­куватись за ст. 412.

Розмежування між злочинами, передбаченими статтями 119 і 128, а також ст. 414, здійснюється за спеціальним суб'єктом і особливим способом заподіяння необережних тілесних ушко­джень або смерті. За ст. 414 кваліфікуються дії тільки військово­службовця і лише у випадку, коли він спричинив необережні тілесні ушкодження або смерть через необережність внаслідок порушення правил поводження зі зброєю або речовинами й предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, власником яких є військове відомство. Дії військовослужбовця, який спричинив із необережності тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження або смерть через необережність потерпілому іншим шляхом, кваліфікуються відповідно за ст. 128 або ст. 119.

Розмежування між злочинами, передбаченими ст. 267 та ст. 414, полягає у такому: 1) суб'єктом злочину, передбаченого ст. 267, може бути будь-який громадянин, а злочину, передбаченого ст. 414,— лише військовослужбовець; 2) ст. 267 передбачає порушення пра­вил поводження з вибуховими речовинами і радіоактивними мате­ріалами, а в ст. 414 йдеться, крім того, і про порушення правил по­водження зі зброєю та іншими речовинами й предметами, що ста­новлять підвищену небезпеку для оточення; 3) ст. 267 допускає відповідальність за порушення правил обліку зазначених предме­тів, а ст. 414 цього виду порушення не передбачає; 4) за ст. 267 кримінальна відповідальність настає за порушення правил, якщо воно створило небезпеку загибелі людей або настання інших тяж­ких наслідків, або спричинило загибель людей або інші тяжкі на­слідки, а за ст. 414 кримінальна відповідальність можлива тільки при заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень, створенні небез­пеки для довкілля, смерті або настанні інших тяжких наслідків.