Ст. 147 Захоплення заручників

Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника .

Об’єктом злочину є особиста свобода і безпека осіб захоплених як заручників.

Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями у двох можливих формах:

1) захоплення;

2) тримання особи як заручника.

Суб’єктом злочину може бути фізична, осудна особа , яка досягла 14 років.

Суб’єктивна сторона - прямий умисел і спеціальна мета - спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника .

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.

Під захопленням треба розуміти будь –яке обмеження фізичної свободи, вчинюване, як правило шляхом нападу та з метою використання її як заручника.

Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишити певне місце чи унеможливлення це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням як правило, фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147, не можуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.

Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у триманні особи.

Злочин визнається закінченим з моменту фактичного позбавлення волі людини, захопленого або утриманого як заручника, незалежно від тривалості.

Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, розглядуваний злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст. 146 , за спеціальною метою. Тут вона може мати альтернативний характер – спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до:

а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув’язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо);

б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, не порушення кримінальної справи тощо).

Вчинення чи не вчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.

Адресатами вимоги можуть бути:

1) державна або інша установа, підприємство чи організація, у т.ч. іноземна або міжнародна;

2)родичі заручника або інші фізичні особи (скажімо, його близькі);

3) службові особи.

Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 147) захоплення заручників є вчинення злочину:

1) щодо неповнолітнього;

2) організованою групою;

3) поєднане з погрозою знищення людей;

4) спричинення злочином тяжких наслідків.

• Неповнолітній - винний знав або припускав, що вчинює вище

перераховані дії по відношенню особи, яка на момент вчинення злочину не досягла 18 років.

• Організованою групою - якщо в його готуванні або вчиненні брали участь

декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

• Поєднане з погрозою знищення людей – погроза вчинити вбивство в разі

не вчинення або утримання від вчинення будь – якої дії.

• Спричинили тяжкі наслідки – спричинення смерті з необережності,

самогубство, спричинення тяжких тілесних ушкоджень тощо. Якщо захоплення заручника було поєднане з умисним вбивством, дії винного необхідно кваліфікувати за п.3 ч. 2 ст. 115 КК.

Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюється заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (у т.ч. такого, що спричинило смерть потерпілого), настання великої матеріальної шкоди, загострення міждержавних чи міжнаціональних стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо.

Умисне вбивство заручника особою, яка його захопила чи утримувала, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 147 та ч. 2 ст. 115 КК України.