1.Поняття та загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи.

Злочини проти волі, честі та гідності особи – протиправні діяння, які посягають на гарантовані Конституцією України волю, честь та гідність особи.

Родовим об’єктом розглядуваних злочинів є воля, честь і гідність особи.

Додатковим факультативним об’єктом злочинів, передбачених статтями 149 і 150, 150-1 КК, може виступати здоров’я людини.

З об’єктивної сторони злочини проти волі, честі та гідності особи, як правило, вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, тобто є формальними за конструкцією свого складу. Злочини, передбачені статтями 146, 147, 149, 150, 150-1 і 151 КК, мають склади, кваліфіковані за наслідками.

Відповідно, характерною рисою суб’єктивної сторони цих злочинів є те, що всі вони вчинюються з прямим умислом.

Для злочинів, передбачених статтями 147, 149, 150 і 150-1, характерною є спеціальна мета.

Психічне ставлення до наслідків, які є кваліфікуючими чи особливо кваліфікуючими ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 147, ч. 3 ст. 149, ч. 2 ст. 150, ч.3 ст. 150-1 і ч. 2 ст. 151, характеризується необережністю.

Суб’єктами злочинів проти волі, честі та гідності особи є особи, які досягли 16-річного віку, а захоплення заручників (ст. 147) - особи, які досягли 14-річного віку. Суб’єкт незаконного поміщення в психіатричний заклад (ст. 151) та кваліфікованого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149, - спеціальний: це, відповідно лікар-психіатр, який приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад, та службова особа і особа, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.

2.Окремі види злочинів проти волі, честі та гідності особи. Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини.

Безпосереднім об’єктом незаконного позбавлення волі або викрадення людини є суспільні відносини, що забезпечують охоронюване державою конституційне право вибору людиною за її власним розсудом місця перебування.

Об’єктивна сторона злочину проявляється, як в дії так і бездіяльності.

Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16 років.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки умисною виною – прямий умисел. Мотиви злочину можуть бути різні.

З об’єктивної сторони злочин може мати дві форми:

1) незаконне позбавлення волі;

2) викрадення людини.

Прийоми та способи можуть бути різні.

• Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона

взагалі не бажає чи більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Ним можуть бути приміщення, його комплекси (кімната, камера, льох, лікарня тощо) або інші місця (дах багатоповерхового будинку, транспортний засіб, скеля тощо).

Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції і законів України, згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного обмеження потерпілого у свободі пересування. Тривалість незаконного позбавлення волі на кваліфікацію не впливає.

• Викрадення людини зазвичай передбачає заволодіння нею: відкрито,

таємно або шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів).

Закінченим злочином викрадення людини є з моменту заволодіння нею і фактичного початку обмеження її волі.

Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і тримання під вартою, вчинені працівниками органів дізнання, слідчими та прокурорами, а так само винесення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про взяття під варту, про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо - є злочинами проти правосуддя, передбаченими, відповідно, ст. 371 і ст. 375 КК України.

Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 146) незаконного позбавлення волі або викрадення людини є вчинення їх:

1) щодо малолітнього;

2) із корисливих мотивів;

3) щодо двох або більше осіб;

4) за попередньою змовою групою осіб;

5) способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого;

6) із заподіянням потерпілому фізичних страждань;

7) із застосуванням зброї;

8) протягом тривалого часу.

• Малолітній – винний знав або припускав, що вчинює вище перераховані

дії по відношенню особи, яка на момент вчинення злочину не досягла 14 років.

• Корисливі мотиви – вчиняється з метою отримання від потерпілого

матеріальної винагороди для винного чи іншої особи (наприклад , грошей з метою викупу), послуг або з метою звільнення від матеріальних затрат повернення боргу, майна тощо. Ця кваліфікуюча ознака – викрадення людини – пов’язана із злочином передбаченим ст.147 КК(захоплення заручників). Відмінність їх полягає:

а) вони розрізняються за об’єктом посягання, за об’єктивною стороною та ознаками суб’єктивної сторони;

б) під час викрадення людини не передбачається наявності вимог як умов звільнення. В ст.147 КК прямо вказано, умовою звільнення є висунення вимог , як обов’язкова ознака.

• Двох чи більше осіб – одночасне позбавлення волі або заволодіння та

переміщення двох чи більше осіб і ці дії охоплювалися єдиним умислом винного.

• За попередньою змовою групою осіб - якщо його спільно вчинили

декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

• Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід

розуміти такий спосіб позбавлення волі або викрадення, коли створюється реальна загроза загибелі потерпілого або заподіяння йому тілесного ушкодження.

• До фізичних страждань треба відносити біль, що виникає під час

мордування, катування, інших видів фізичного впливу на людський організм.

• Застосування зброї означає фактичне використання її для фізичного

впливу на потерпілого чи третіх осіб, коли цими діями була заподіяна або створювалась реальна загроза заподіяння шкоди їхньому здоров’ю або життю (використання бойових властивостей зброї), або для психічного впливу (демонстративне приведення зброї в бойове положення, прицілювання, поєднане зі словесною погрозою, тощо). Фактичні наслідки застосування зброї у вигляді заподіяння потерпілому чи третім особам тілесних ушкоджень або смерті вимагають кваліфікації діяння за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 або ч. 3 ст. 146 і відповідною статтею розділу ІІ Особливої частини КК.

• Тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має

визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших обставин справи та особи потерпілого. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака стосується тільки незаконного позбавлення волі.

Особливо кваліфікуючими (ч. 3 ст. 146) ознаками розглядуваного злочину є:

1) вчинення його організованою групою;

2) спричинення ним тяжких наслідків.

• Організованою групою - якщо в його готуванні або вчиненні брали участь

декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

• Поняттям тяжкі наслідки охоплюється: заподіяння потерпілому тяжкого

тілесного ушкодження (у т.ч. такого, що мало характер мучення), смерть близької для потерпілого особи внаслідок переживань у зв’язку з його раптовим зникненням тощо.

Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121, ч. 1 або ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 120 КК.

Відмінність незаконного позбавлення волі від викрадення людини полягає в тому, що в першому випадку потерпілий не переміщується з місця свого знаходження в інше. Він обмежується у волі пересування, на нього здійснюється психологічний вплив шляхом погроз спричинення смерті або шкоди здоров’ю у разі невиконання вимог.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене службовою особою необхідно кваліфікувати за ст. 365 КК, або як злочини проти правосуддя ст. ст. 371, 375 КК.