2. Вчені, які займалися питанням навчання переказу художніх творів дошкільників.

Питання про навчання дітей дошкільного віку пе­реказуванню неодноразово висвітлювалося в педагогіч­ній літературі. Великого значення переказу надавав К.Д. Ушинський. Серед різних методів розвитку усної мови дітей він рекомендує активний, осмислений пере­каз казок і оповідань. К. Д. Ушинський вказував на зна­чення переказу також для формування уваги, мислення, волі дітей. Він розробив методичні вказівки щодо про­ведення переказування в початкових школах.

Думки К. Д. Ушинського були використані і розвинені його послідовниками. Є. І. Тихєєва розробила ви­моги до творів, які пропонуються дошкільникам для переказування, дала ряд методичних порад щодо прове­дення переказу в дитячому садку. Автор виступає проти механічного повторення тексту. Вона розуміє переказ як творчий процес, який можливий лише тоді, коли діти ус­відомили твір, його послідовність. Є. І. Тихєєва до текс­тів для переказу ставить такі вимоги: твори повинні бу­ти доступні для розуміння дітей, прості, з чіткою конст­рукцією — початком, серединою, кінцем. Ці частини повинні бути логічно пов’язані між собою. В творі не по­винно бути великої кількості описів, які утруднюють за­своєння дітьми змісту твору. Є. І. Тихєєва правильно відмічає, що, перш ніж переказувати, дитина має усві­домити суть твору. Щоб активізувати всю групу, заціка­вити дітей, автор пропонує залучати дітей до висловлю­вань про переказ товариша. Ці думки Є. І. Тихєєвої зна­ходять своє підтвердження в практиці сучасних дитячих закладів.

Питанням навчання переказування дітей дошкільно­го віку приділяла велику увагу також Є. О. Фльорина. В праці «Живе слово в дошкільних закладах» автор розкрила значення переказу для розвитку мислення і зв’язного мовлення дітей, для формування у них вміння логічно і послідовно будувати речення. Переказ Є. О. Фльорина розглядає як перший крок дитини в са­мостійному розповіданні, як творчу діяльність, яка зба­гачує мову новими засобами виразності.

Методику навчання дошкільників переказуванню ви­світлюють Г. М. Леушина, Л. О. Пеньєвська, А. М. Бородич. Вони відзначають велике значення переказу для всебічного виховання дітей, правильно обгрунтовують необхідність керівництва цим видом діяльності.

Висновок.: Питанням навчання дітей переказу займалися такі вчені: К.Д. ушинський, Є.І. Тихєєва, Є.О. Фльорина.

Методику навчання дошкільників переказуванню висвітлюють: Г.М. Леушина, Л.О. Пеньєвська, А.М. Бородич.

• На що вказував К.Д. ушинський?

• Хто був послідовником К.Д. Ушинського?

• Що розробила Є.І. Тихєєва?

• Що розкрила Є. О. Фльорина в праці «Живе слово в дошкільних закладах»?

3. Добір літературних творів для переказу, вимоги до них.

Для переказування добираються прозові твори-казки, оповідання, пов’язані з досвідом дітей, які мають ви­ховну цінність, ідейну спрямованість, які являють собою зразки дитячої художньої літератури, твори з чіткою композицією, послідовністю дій. Вони повинні бути написані зразковою мовою з доступним дітям словником, без складних граматичних форм, короткими, чіткими фразами. Бажано, щоб у творі була пряма мова, яка сприяє формуванню виразності мови дітей. Цій вимозі особливо відповідають народні казки, де багато прямої мови, де увагу дітей привертають спеціальні народні або казкові звороти (ходила-ходила, жити-поживати, тільки вовк його і бачив тощо). Отже, повноцінний виховний зміст, доступність, чітка композиція, проста, але багата мова, невеликий обсяг — ось ті вимоги, які треба стави­ти до літературних творів для переказування.

Для перших переказів дітей середньої групи добира­ються твори з простим динамічним сюжетом, невеликі за обсягом. Переказ маленьких творів, близький до тек­сту або майже дослівний, як відмічає Є. Ф. Лукіна, є ос­новою для складніших форм переказу. Саме маленький текст в декілька речень може бути прочитаний вихова­телем кілька разів, не стомлюючи дітей, а закінчений переказ найбільше задовольняє дитину. Діти з успіхом переказують і невеликі казочки, такі як «Котик і пів­ник», «Рукавичка».

Дітям старшої групи для переказів підбирають складніші і більші за обсягом казки оповідання, на­приклад, «Пшеничний колосок», «Ледача подушка» В. Сухомлинського; «Маленькі помічниці» О,. Бунець; «Чого синичка повеселішала» Ю. Ярмиша; «Дві кізочки», «Про двох цапків» М. Коцюбинського; «Умій почекати», «Півник з родиною» К. Ушинського; «Погано» В. Осєєвої; «Кошеня» Л. Толстого; народні казки «Колобок», «Котик, півник і лисиця» та ін.

Дітям підготовчої групи доступні оповідання з пев­ного моральною спрямованістю, складніші за змістом, більші за обсягом. Наприклад: «Камінь» В. Сухомлинсь- кого; «Сині листочки», «Просто бабуся» В. Осєєвої; «Куди робота ховається» Ш. Сагдулли; «Кривенька ка­чечка» (українська народна казка), «Лисичка-сестричка і сірий вовк» (російська народна казка) тощо. Рекомен­дуються для переказу і складніші за формою безсюжет­ні, описові твори, наприклад: «їжак» М. Пришвіна, «Вов­чисько» Є. Чарушина, «Кіт Васька» К. Д. Ушинського та ін. Перекази таких творів мають велике значення для розширення уявлень і знань дітей, сприяють збагаченню мови новими словами, а також є хорошою підготовкою до уважного читання і запам’ятовування у школі.

Висновок: Повноцінний виховний зміст, доступність, чітка композиція, проста, але багата мова, невеликий обсяг — вимоги, які треба стави­ти до літературних творів для переказування.

• Які художні твори добираються для переказу в різних вікових групах?