6. Теорія вищих психічних функцій л. Виготського

Фундамент сучасної вітчизняної вікової психології складають сформульовані Л.С. Виготським (1896-1934) принципові ідеї і система основних понять..Аналізуючи причини кризи психології як науки в перші десятиліття XX ст., Л.С. Виготський виявив, що у всіх сучасних йому концепціях розвитку психіки реалізований підхід , який він назвав « натуралістичним ». Цей підхід ставить в один ряд психологічний розвиток тварини і дитини. Характеризуючи традиційну точку зору на психічний розвиток, Виготський виділяє три основні положення : - вивчення вищих психічних функцій з боку складових їх натуральних процесів; - зведення вищих і складних процесів до елементарних ; - ігнорування специфічних особливостей і закономірностей культурного розвитку поведінки . Виготський виділяв нижчі, елементарні психічні функції (фаза натурального розвитку) і вищі психічні функції (фаза «культурного» розвитку) . Интеріоризація - фундаментальний закон розвитку ВПФ у філогенезі і онтогенезі. ВПФ дитини виникають спочатку як форма колективної поведінки , як форма співпраці з іншими людьми і лише згодом шляхом інтеріоризації вони стають власне індивідуальними функціями, або, як писав Виготський : « Будь-яка функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцені двічі , в двох планах , спершу - соціальному , потім - психологічному , спершу між людьми , як категорія інтерпсихічна , потім усередині дитини як категорія інтрапсихічна».

Перший варіант своїх теоретичних узагальнень, що стосуються закономірностей розвитку психіки в онтогенезі, Виготський викладав у роботі "Розвиток вищих психічних функцій", написаної у 1931 році. Л.С. Виготський розглядав вік як епоху, ступінь, відносно замкнутий період розвитку, значення якого визначається його місцем в загальному циклі розвитку, а загальні закони розвитку відзначаються своєрідністю прояву. При переході від однієї вікової ступені до іншої виникають новоутворення, яких не було в попередні періоди, і перебудовується весь хід розвитку. Особливості віку визначаються сукупністю багатьох умов: системою вимог до дитини на даному етапі її життя, сутністю взаємовідносин з оточуючими, типом діяльності, якою вона оволодіває, способами оволодіння. Л.С. Виготський вводить також поняття вікової кризи як цілісних змін особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, як переломних точок на кривій дитячого розвитку, які відокремлюють один віковий період від іншого. Отже! Л.С. Виготський вважає, що джерелом розвитку вищих психічних функцій є середовище. Вищі психічні функції виникають спочатку як форма колективної поведінки дитини, як форма співробітництва між людьми інтерпсихічна і лише потім стають індивідуальними (інтрапсихічними) функціями самої дитини. Ставлення до середовища з віком змінюється. Змінюється і роль середовища в розвитку, вплив якого опосередковується переживаннями дитини.

Л.С. Виготський сформулював закони психічного розвитку дитини:

— дитячий розвиток відбувається нерівномірно в часі: рік життя немовляти за темпом розвитку не відповідає рокові життя, наприклад, підлітка;

— розвиток психіки являє собою ланцюжок якісних змін, процес, в якому ускладнення і кількісні зміни психічних функцій переходять в якісні, суттєві і призводять до стрибкоподібних якісних новоутворень. Сприймання, пам'ять, мислення дитини відрізняється від дорослого не тим, що вони менш розвинені, вони просто якісно інші, ніж у дорослого. Закономірності, яким вони підлягають, в процесі розвитку видозмінюються, кількісні зміни переходять в якісні;

— нерівномірність дитячого розвитку: кожна сторона в психіці дитини має свій оптимальний період розвитку;

— закон розвитку ВПФ, які, як уже зазначалось, виникають спочатку як зовнішні, інтерпсихічні, а потім переходять у внутрішні, інтрапсихічні. Вищі психічні функції характеризуються опосередкованістю, усвідомлюваністю, довільністю, системністю, формуються за життя в результаті оволодіння знаряддями, засобами та розвиваються в зв'язку з навчанням.

Рушійною силою психічного розвитку за Л.С. Виготським, є навчання. Концепція Л.С. Виготського не була підтверджена експериментальними фактами, а тому довгий час, як зазначають психологи-сучасники, вважалась лише геніальною догадкою. Окрім того, як вважають вони, схема свідомості Л.С. Виготського носить інтелектуалістичний характер, оскільки в ній розглядаються лише пізнавальні процеси без врахування мотиваційно-потребової сфери особистості.

Подальший розвиток дитячої психології дозволив розвинути і доповнити концепцію Л.С. Виготського. Ряд досліджень, проведених психологами Харківської школи (О.М. Леонтьєв, А.В. Запорожець, П.І. Зінченко, П.Я. Гальперін, Л.І. Божович та ін.), показали значення діяльності в розвитку людини. Процес розвитку починає розглядатись як саморух суб'єкта завдяки його діяльності з предметами, а спадковість і середовище лише як умови, які визначають різні варіації розвитку в межах норми.

Додаток 1. ВПФ.