2. Філософія мови та її лінгвотеоретичний аспект

Філософія мови — розділ філософії, предметом якого є вивчення підстав і меж залежності пізнавального процесу від мови.

Зазнала значного впливу у зв’язку з появою неогумбольдтіанства (головний представник Л. Вайсгербер)

Це не було повторення ідей Гумбольдта, а процес наповнення філософії лінгвотеоретичними питанням та філософськими ідеями. Таким чином, неогумбольдтіанство – це сукупність лінгвофілософських поглядів на сутність і природу мови, зв’язки дійсності мови, мислення і культури, які мають своїми витоками ідеї В. фон Гумбольдта, на мову, як діяльнісну силу, що активно впливає на мислення та інші сфери людського буття, і значною мірою визначає їх. Основні положення філософії мови неогумбольдтіанства є:

• Кожна мова унікальна не лише і навіть не так зі структурної точки зору, як з точки зору зафіксовані в ній картині світу.

• Спосіб мислення народу, який розмовляє певною мовою, визначається даною мовою

• Спосіб мислення кожного народу унікальний, характер мислення, його логіка залежить від мовних картин світу.

Лінгвотеоретична концепція Л. Вайсгербера (За Бацевичем)

Ядром концепції Вайгербера щодо творчої сили мови та її впливу на духовне життя людини і етносу загалом є поняття мовного закону людства, в основі якого лежить уявлення про такі іпостасі мови:

• Актуалізована мова, тобто мовлення як психічних процес і фізичне явище

• Мова як основа індивідуальної мовленнєвої діяльності, або «мовний організм»

• Мова як об’єктивне соціальне утворення

• Мовна здатність.

Ядро «мовного закону людства» - закон мовної спільноти – спирається на положення, згідно з яким будь-яка мова існує лише в межах певного колективу людей, для яких ця мова є рідною. Саме в межах мовних спільнот відбувається розвиток і функціонування мови. Індивід виформовує і вдосконалює свою мовну здатність і неповторність лише за допомогою і межах мовної спільноти.

На противагу Б. Уорфу, для якого мова впливає на мислення, а через нього і на світ, для Л. Вайсгербера зовнішній світ є передумовою всього мовного, але мова значною мірою впливає на сприйняття цього світу. Кожна мова творить неповторну мовну картину світу, в якій відзеркалено духовну сутність етносу, його точка хору щодо світу.

Мова і філософія (стаття Л. Вайсгербера)

Мова розглядається як конкретний традиційний розділ філософії.

Гносеологія та логіка. Яке місце займає мова серед цих предметів, і який вплив на них мають. Мисленнєва здатність людини, своє особливе вираження має в логіці, як основній формі мисленнєвої діяльності людини. Вона виходить із задач показати найузагальненіші умови і структурні закони цієї здатності. її метою є сформувати відношення між мисленнєвою здатністю і мовною здатністю людини. Поняття мисленнеєвої здатності не має однозначного визначення з точки зору філософії Одним із завдань В. фон Гумбольдта було порівняльне вивчення мов, як можливість вирішень мовної здатності людського роду.

Мова – не просто формоване визначення, а орган, який формує цю думку. Інтелектуальна діяльність і мова є єдиним цілим і невіддільні одне від одного.

Таким, чином, неможливо розрізнити в інтелектуальній силі людини мовну і мисленнєву діяльність.

Пов’язаність мислення і мови є актуальною для всіх мисленнєвих актів. Проте треба розрізнити мисленнєву діяльність і мисленнєву здатність. Філософія займається констатацією мисленнєвих і мовних актів. Реальна практика логіки наводить докази того, що немає ніякого підґрунтя розрізнити прояви мисленнєвої і мовної здатності. В. фон Гумбольдт вважав, що закони мислення у всіх націй однакові. Є лише один шлях до вирішення питання мови і мислення. З’єднати особливості людського мислення з мінімумом мовних спільностей, встановлених між різними мовами. Тут варто викреслювати мовні універсалії. З точки зору мовознавства, я кості природник над просторових і над часових форм, можна виділити спільність, пов’язані зі спільним походженням, і мовною спільність. Це виділяє відносний природний світогляд.

Теорія пізнання. Дж. Локк, Гумбольдт. В основі лежить порівняння мов. Мови є власне засобами вираження вже відомих істин. Вони – засоби відкриття щ е не пізнаного. Різниця між мовами означає не різницю між звуками та знаками, а різницю у світобачення. Акти пізнання людиною будь-чого нового – обов’язково проходять через мову, таким чином, мова – витвір народу, в якому знайшли своє відображення процес пізнання всіх попередніх поколінь. Мова поєднує в собі загальнолюдські (які відповідають реальності) і сформовані самою мовою явища.

Гумбольдт: Будь-яка мова – результат 3 впливів – реальної сутності об’єктів, суб’єктивної природи народу і специфіку самої мови.

Логіка: роль мовного знака і логічній структурі, процес творення мови – за законами логіки. Єдність всього людського з точки зору основ мислення. Форми мислення існують в реаліях мови для конкретних членів суспільства.

Етика: вплив мови на способи поведінки, тобто мовна етика.

Метафізика: мова – засіб філософії думки. М. Шелер: філософсько-метафізичне мислення, пов’язане з природною, розмовною мовою, порівнюючи з іншими науками.

Отже, мова діє у всіх сферах духовної науки, як утворююча сила. Мовне пізнання – обов’язкове для людини.