49. Авторський стиль і літературна мова: діалектика інтелектуальних зумоленостей.

Мова автора характеризується індивідуальним стилем, який виявляється в особливостях манери автора, особливостях використання ним лексики народної мови, своєрідності образних висловів, синтаксичної будови речень. Все це становить творчу своєрідність. Мова письменника зумовлена і розвитком літературної мови і особливостями стилів, характерних для літературних напрямів, для тих чи інших літературних шкіл. Літературна мова – це не тільки та мова, якою написані художні твори, а й мова публіцистики, преси, науки; це мова, норми якої зафіксовано в словниках. Мова художньої літератури базується на нормах літературної мови, але письменник не обмежується лише тими словами і граматичними формами, які встановлені як норми літературної мови. У мові художніх творів трапляються відступи від цих норм і вони виправдані, якщо зумовлені художніми завданнями, а саме: прагненням змалювати явища і предмети з усіма властивими їм відтінками, в їх неповторній своєрідності. Смислових і емоційних відтінків надають словам і висловам різні засоби словотворення і словосполучення. В індивідуальному стилі письменника знаходить своє вираження авторська позиція щодо вибору певних виражальних засобів, тобто виявляються риси його мовотворчої індивідуальності. Над проблемою вивчення індивідуального стилю письменника працювали В. Виноградов, Б. Томашевський, Р. Будагов, Л. Тимофеєв, А. Ревякін, Г. Поспелов, С. Єрмоленко, Л. Ставицька, Н. Сологуб, Н. Волошина та ін. (ну, і всі наші, наприклад, Мойсієнко, Домилівська і т.д.) Взаємозумовленість ідіостилю та літературної мови не випадкова, оскільки лише у співвідношенні з нормою виокремлюється певна індивідуальна особливість. Із ресурсів літературної мови автори відбирають та комбінують мовні одиниці, спираючись на своє світобачення, об’єднують їх у своєрідну історично та естетично виправдану систему. Авторська своєрідність у використанні мовних засобів витворює індивідуальний стиль письменника. Сукупність зображально-виражальних засобів, якими послуговується письменник, тільки тоді дає ефект, коли закономірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовлену індивідуальністю митця. Системність авторського стилю ґрунтується на формуванні мовної картини світу, яка поєднує загальне й індивідуальне, загальне й одиничне. Оскільки авторське слово є носієм інтелектуального потенціалу, то вивчення специфіки його репрезентацій дає можливість зясувати особливості вербалізації індивідуально-авторського мислення, персоналізованої психологічної реакції на навколишній світ, художньо-естетичне моделювання в контексті інтелектуального розвитку вербалізованої національної свідомості, представленої в літературній мові. Одним із найбільш цікавих та продуктивних з погляду лінгвістичного аналізу тексту є лексико-семантичний рівень. Роль слова в художньому творі в процесі створення системи художніх образів не однопланова. Слово може входити в систему літературної мови, маючи постійне значення, а вхудожньому тексті воно звернуте до світу дійсності, створеного автором. Тому в лінгвістиці тексту панує думка, що зясування нових смислових нашарувань, що перетворюють і збагачують семантичну будову літературних слів, виразів, конструкцій, і становить завдання науки про мову художньої літератури. Дослідження мовного аспекту ідіостилю дають можливість побачити неповторну індивідуальність письменника у представленій ним вербально-естетичній картині світу, оцінити його внесок у систему вже функціонуючих словесних художніх засобів літературної мови, визначити загальні закономірності й провідні тенденції її розвитку. Для лінгвостилістики такі дослідження цікаві насамперед тим, що показують, як реалізуються можливості художнього стилю відповідно до естетичних задумів автора, як мовотворчість окремого письменника збагачує виражальні засоби загальнонаціональної мови.