- •1. Поняття світогляду та його суспільно-історичний характер.
- •2. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський
- •3. Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.
- •4. Філософія в системі культури. Функції філософії.
- •5. Загальна характеристика основних етапів розвитку античної філософії.
- •6. Проблема людини в античній філософії /софісти, Сократ/.
- •7. Філософські системи Платона та Арістотеля.
- •8. Основні філософські школи пізньої античної філософії / скептицизм, епікуреїзм, стоїцизм.
- •9. Загальна характеристика релігійної філософії Середньовіччя.
- •10. Натурфілософські та гуманістичні ідеї філософії епохи Відродження.
- •12. Докритичний” та “критичний” періоди у творчості і. Канта.
- •13. Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.
- •14. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •15. Основні ідеї марксистської філософії. Проблема відчуження людини.
- •16. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •17. Сутність позитивізму, його основні історичні форми.
- •18. Екзистенціалізм як течія в сучасній західній філософії: релігійний та атеїстичний напрямки.
- •20. Історичні форми діалектики як вчення про універсальні зв’язки, зміни та розвиток. Діалектика й метафізика.
- •21. Сутність закону єдності й боротьби протилежностей. Роль суперечностей у процесі розвитку.
- •22. Взаємоперехід кількості та якості в процесі розвитку. Сутність категорії “міра”.
- •23. Поняття й сутність діалектичного заперечення. Категорія “зняття”.
- •24. Розкрити взаємозв’язок категорій діалектики/вибрати один з запропонованих варіантів:
- •25. “Буття” як філософська категорія. Форми буття та їх діалектична єдність.
- •26. Категорія “матерія” у філософії. Сучасна наука про основні форми й структурність матерії.
- •27. Рух як спосіб існування матерії та його основні форми. Рух і розвиток.
- •28. Простір і час як форми існування матерії.
12. Докритичний” та “критичний” періоди у творчості і. Канта.
Імануїл Кант (1724 – 1804) – німецький філософ і вчений, родоначальник німецької класичної філософії. Народився у м. Кенігсберзі (Прусія) в родині ремісника. Закінчив теологічний факультет Кенігзберзького університету, в якому спочатку був доцентом, потім професором і ректором. Викладав у ньому ряд курсів філософії, логіки, математики, механіки, фізики, географії, антропології, загальної історії. Був енциклопедично ерудованою людиною.
Розрізняють два періода у творчій діяльності Канта – «докритичний» (до 1770р.) «критичний».
У «докритичний» період Кант виступав як знаний вчений, теоретик, природодослідник. У цей період він визнавав можливість об’єктивного існування речей поза свідомістю людини.
У «докритичний період» Кант публікує свою блискучу роботу «Загальна природна історія і теорія неба»(1755), в якій обґрунтовує гіпотезу про природне походження Сонячної системи. Кант пояснював процес виникнення Сонячної системи діянням протилежних сил і тенденцій – притяганням і відштовхуванням, доцентровими і відцентровими силами.
Це дало можливість обґрунтувати ряд особливостей Сонячної галактики – розташування орбіт планет майже в одній площині, а також виникнення природних супутників планет, кілець Сатурна і т.д. Кант стверджував, що народження нових світів і руйнування старих – це вічний, безперервний процес оновлення світу.Космогонічна концепція Канта була найвеличнішим досягненням астрономії з часів Коперника. Вперше було розхитано уявлення про те, що природа не має ніякої історії у часі.
У «докритичний період» Кант зробив важливе відкриття про гравітаційну взаємодію Місяця і Землі, котра впливає на швидкість їх обертання, про уповільнююче обертання Землі внаслідок тертя, котре викликається приливами і відливами. Всі ці ідеї Канта стали основою для нового погляду на світ як на рухливий, змінний, суперечливий. Це відіграло важливу роль у розвитку діалектики.
Таким чином, у «докритичний період» вченню Канта були притаманні елементи матеріалізму і діалектики, а саме: визнання ним об’єктивного, реального існування природи (концепція природної історії Сонячної системи); наукові відкриття стосовно взаємодії Місяця і Землі, уповільнюючого обертання Землі внаслідок приливів; діяння відцентрових і доцентрових сил, притягання і відштовхування; визнання фундаментального положення матеріалістичної філософії про те, що речі існують поза нашою свідомістю і що уявлення про них ми маємо завдяки відчуттям, які є джерелом знань.
У «критичний період» творчість Канта набуває іншого гатунку. Він фактично став на шлях заперечення пізнання речей, їх сутності. У цей період Кант публікує ряд праць – таких, як «Критика чистого розуму»(1781), «Критика практичного розуму»(1788), «Критика здатності суджень»(1790).
Головна ідея цих творів – це «критика» теорії пізнання, теза про те, що людина, перш ніж з’ясувати сутність речей, повинна встановити межі своїх пізнавальних можливостей; що вона може пізнати, а що не зможе. Таким чином, найвищою цінністю Кант проголошує людину, людське щастя і разом з тим гідність, високий моральний обов'язок. Вічні надії на щастя філософ ставить в тісний зв'язок з моральним правом на це, з тим, наскільки людина зросла себе гідною щастя, заслужила його своєю поведінкою.
