Лекція з психології № 8 «Мислення»
Для розкриття складної взаємодії різних предметів, подій і явищ, їх причин і наслідків люди застосовують різні опосередковані методи: проводять спостереження й експерименти, порівнюють різноманітні ознаки, здійснюють обчислення тощо. При цьому вони оперують із предметами, зіставляють нові та вже відомі факти, виділяють істотні ознаки і властивості, роблять висновки і перевіряють їх. Так відбувається перехід від явищ до їх сутності. Вся ця складна пізнавальна діяльність утворює мислення людини.
Мислення — суспільно зумовлений, нерозривно пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, процес опосередкованого й узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу. Воно є вищою формою пізнавальної діяльності людини.
Тільки з появою слова стає можливим відокремити від предмета певну властивість, закріпити уявлення чи поняття про неї у словах. Будь-яка думка виникає і розвивається в нерозривному зв'язку з мовленням. У слові вона отримує матеріальне вираження і стає доступною для інших людей. Саме в слові закладено необхідні передумови дискурсивного (лат. — здогад, міркування) мислення (мислення-міркування).
Форми мислення
Логіка як наука про впорядкованість людського мислення вивчає його логічні форми — поняття, судження і умовиводи.
ПОНЯТТЯ. Як і уявлення, поняття відображають предмети, явища та їх ознаки.
Поняття — форма мислення, яка відображає загальні, істотні ознаки предметів і явищ дійсності. Це такі ознаки, які зберігаються за всіх умов, без яких об'єкт чи явище існувати не можуть. Попри те що поняття виникає на основі чуттєвого пізнання, об'єкт у ньому відображається глибше, повніше і правильніше, ніж у сприйманнях. Воно є наслідком їх узагальнення. Кожне поняття характеризується обсягом і змістом. Під обсягом поняття розуміють відображену в ньому сукупність об'єктів, а під змістом — відображену в ньому сукупність істотних ознак. Порівняння понять свідчить, що вони мають різний обсяг. Поняття з більшим обсягом називають родовим щодо видових понять, які мають менший обсяг. Поняття, які мають найбільший обсяг і відображають найзагальніші властивості об'єктів, називають категоріями. Поняття, їх поділяють також на загальні й одиничні.
Загальними називають поняття, в яких відображаються істотні властивості цілих класів предметів. Наприклад, дерево, метал, машина. Одиничними — поняття, в яких відображено істотні властивості одиничних об'єктів. За спрямованістю на об'єкт, конкретністю відображення його ознак виділяють також конкретні й абстрактні поняття.
Конкретними є поняття, які відображають певні предмети з їх істотними ознаками, зв'язками і відношеннями. Наприклад, «стіл», «вікно», «зошит». Абстрактними називають поняття, в яких відображаються певні властивості, відокремлені від об'єктів. Наприклад, «вага», «витримка», «швидкість». Абстрактні поняття є завжди загальними. Результати людського мислення, думки, виражаються в судженнях.
СУДЖЕННЯ. Будучи однією з форм мислення, судження відображає відношення між обсягами понять, виявляючи їх сумісність чи несумісність, а також різноманітні форми сумісності (відношення тотожності, перехресності, підпорядкування).
Судження — відображення зв'язків між предметами і явищами об'єктивної дійсності чи між їх ознаками і властивостями, виражене в словесній формі.
Кожне судження висловлюється в реченні. Однак не кожне речення є судженням. Наприклад, імперативні речення («Швидко іди вперед!») чи запитальні («Хто там прийшов?») не є судженнями. Існує багато способів поділу суджень на групи. У першу чергу, судження поділяють на прості і складні.
Просте судження містить суб'єкт і предикат. Наприклад, «Іде дощ». Суб'єкт — це предмет, про який йдеться, що відображений у свідомості («дощ»). Предикат — це відображення властивостей, ознак і відношень («іде»). Складне судження є поєднанням за допомогою різних сполучників декількох простих суджень. Наприклад, «Насунула хмара, і пішов дощ».
Судження завжди є висловлюванням когось про щось. У них стверджується або заперечується відношення між предметами чи їх властивостями. Тому судження поділяють на стверджувальні й заперечні.
Залежно від того, як у судженнях відображається об'єктивна дійсність, вони бувають істинними і хибними. В істинному судженні відображаються такі зв'язки й відношення між предметами та їх властивостями, які існують насправді. Наприклад, «Місяць обертається навколо Землі». У хибних судженнях дійсність відображається неадекватно. Наприклад, «Дніпро впадає в Каспійське море». Іноді за значенням істинності судження поділяють на тотожно істинні (закони), тотожно хибні і здійсненні.
Крім того, судження бувають загальні, часткові й одиничні.
У загальних судженнях щось стверджується або заперечується відносно всіх представників певного класу, наприклад «Усі метали електропровідні». У часткових судженнях ствердження чи заперечення стосується лише деяких об'єктів певного класу, наприклад «Деякі птахи не літають». В одиничних судженнях це стосується лише одного об'єкта, наприклад «Цей прилад не працює».
В логіці ще поділяють судження на атрибутивні (судження про належність), релятивні (судження про відношення) і екзистенціальні (судження про існування).
Істинність суджень не завжди буває очевидною й переконливою. Щоб її перевірити, вдаються до спостережень, вимірювань, обчислень чи намагаються її підтвердити за допомогою інших суджень шляхом міркувань. У міркуваннях яскраво виявляється опосередкований характер мислення. У міркуванні з одних суджень намагаються вивести інші, тобто роблять умовиводи.
УМОВИВІД. Завдяки умовиводу як формі мислення продукують так зване «вивідне знання».
Умовивід — форма мислення, в якій з одного або кількох пов'язаних суджень виводиться нове судження, яке дає нові знання про предмети чи явища.
Залежно від спрямованості руху знань (від більш загального до менш загального, від одиничного до часткового або загального тощо) умовиводи поділяють на індуктивні й дедуктивні.
Індукція (лат. — наведення, збудження) — міркування, в процесі якого людина переходить ВІД КОНКРЕТНИХ, часткових фактів ДО ЗАГАЛЬНИХ тверджень. Наприклад, спостерігаючи за нагріванням різних металів, люди помітили, що мідь при нагріванні розширюється, залізо — теж. На основі цього було зроблено висновок, що всі метали при нагріванні розширюються.
Дедукцією (лат. — відводжу, виводжу) називають умовивід, в якому здійснюється перехід ВІД ЗАГАЛЬНИХ ДО ЧАСТКОВИХ суджень. Наприклад, «Усі метали електропровідні. Мідь — метал. Отже, мідь — електропровідна». Крім індукції та дедукції, користуються ще такою формою умовиводу, як аналогія — ймовірнісний умовивід, що ґрунтується на схожості деяких ознак двох чи декількох об'єктів.