Роль медичної сестри в диспансерному спостеріганні

Запрошувати пацієнта на онкоогляд щорічно. Під час кожного огляду проводити такі діагностичні процедури:

• фізикальне обстеження органів черевної порожнини — під час кожного огляду;

• аналіз калу на приховану кров — 1 раз на рік;

• фіброгастроскопія з біопсією і морфологічним підтвердженням, цитологічним дослідженням — при встановленні діагнозу (первинного чи рецидиву);

• рентгенівське дослідження шлунка, УЗД органів черевної порожнини — при встановленні діагнозу (первинного чи рецидиву) 2 рази на рік;

• флюорографія легенів — 1 раз на рік.

Хронічний ентерит

Хронічний ентерит (ХЕ) — захворювання тонкої кишки, характеризується за­пальними дистрофічними змінами її слизової оболонки з порушенням травної, усмоктувальної, видільної і моторної функцій.

Етіологія. Перенесені гострі кишкові інфекції (близько 33—40 % хворих), такі як дизентерія, сальмонельоз, ієрсиноз, а також глистяні інвазії, особливо лямбліоз; зло­вживання алкоголем; дія іонізувального випромінювання; споживання продуктів харчування, що спричинюють алергію (яйця, молоко, риба, шоколад); вплив токсич­них речовин (миш’яка, свинцю, ртуті, цинку) і тривале застосування лікарських засобів (НПЗП, глюкокортикоїдів, цитостатиків, антибіотиків); аномалії розвитку кишок. Причинами вторинного ентериту можуть бути хронічні захворювання орга­нів травлення (виразкова хвороба, гепатит, панкреатит), системні захворювання сполучної тканини, ендокринні захворювання, імунодефіциті стани.

Класифікація хронічного ентериту, адаптована за Парфьоновим (1981), Григор’євим, Яковенко (1993), Фролькісом (1996)

1. За етіологією

   1. Інфекційний.

   2. Паразитарний.

   3. Токсичний.

   4. Медикаментозний.

   5. Аліментарний.

   6. Радіаційний.

   7. Унаслідок вродженої ензимопатії.

   8. Алергійний.

   9. Механічний.

   10. Унаслідок вродженої аномалії ки­шок.

   11. Після операцій на тонкій кишці.

   12. Унаслідок дисбактеріозу.

   13. Вторинний (при інших хворобах органів травлення).

2. За перебігом

   1. Латентний.

   2. Рецидивний.

   3. Безперервний.

4. За періодами захворювання

   1. Загострення.

   2. Ремісії.

5. За характером морфологічних змін

   1. Поверхневий ентерит із дистрофією ентероцитів.

   2. Хронічний ентерит без атрофії.

   3. Хронічний ентерит із помірною парціальною атрофією ворсинок.

   4. Хронічний ентерит із вираженою парціальною атрофією ворсинок.

   5. Хронічний ентерит із субтотальною атрофією ворсинок.

6. За характером функціональних по­рушень

   1. Синдром недостатності травлення (мальдигестія).

   2. Синдром порутттення всмоктування (мальабсорбція).

   3. Синдром ексудативної ентеропатії.

3. За ступенем тяжкості 6.4. Синдром багатофункціональної не-

s. 1. Легкий. достатності тонкої кишки.

2. Середньої тяжкості.

3. Тяжкий.

Клінічна картина. Клінічні симптоми ХЕ поділяють на місцеві і загальні.

Місцеві клінічні симптоми

• Розлади випорожнень у вигляді діареї, кількість випорожнень — від 4—6 до 20 на добу, частіше після їди. Калові маси мають рідинну, кашкоподібну консис­тенцію, містять залишки неперетравленої їжі і м’язових волокон, але не містять крові, слизу, гною.

• Метеоризм найбільше виражений у другій половині дня і після вживання моло­ка, супроводжується помірним болем у животі, який посилюється після їди і менше виражений після дефекації і відходження газів. Метеоризм часто супро­воджується болем у ділянці серця, тахікардією, прискореним серцебиттям.

• Біль у животі не є основним симптомом ХЕ, але виникає досить часто. Він має нападоподібний або постійний характер, локалізується переважно довкола пупка і за ходом брижової частини тонкої кишки (в напрямку права клубова ділянка — ділянка пупка — ліве підребер’я), зменшується після відходження газів і дефекації.

Язик хворого обкладений сірим нальотом, живіт здутий, під час пальпації болю­чий довкола пупка, під час перкусії — тимпанічний звук.

Загальні клінічні симптоми

• Загальна слабість, знижена працездатність, схуднення, запаморочення, біль го­лови; біль у кістках, м’язах, суглобах; атрофія м’язів, зниження м’язової сили;

• погіршення пам’яті й зору;

• шкіра бліда, суха, лущиться, в кутиках рота тріщини;

• нігті ламкі, можуть набувати вигляду годинникових скелець; волосся легко ви­падає; по краях язика відбитки зубів, інколи може бути немов лакований.

Перебіг

• Латентний — частіше при вторинних формах ХЕ. Характеризується слабо ви­раженими місцевими симптомами, підвищеною втомлюваністю і незначним зменшенням маси тіла (до 5 кг).

• Хронічний рецидивний — найчастіший, загострюється не більше трьох разів на рік. Характеризується більш вираженим зменшенням маси тіла (до 10 кг) при повноцінному харчуванні.

• Хронічний безперервний — часті загострення, короткочасні і нестабільні ре­місії (від 2 до 4 тиж.) зі збереженням окремих симптомів захворювання.

Додаткові методи дослідження

Основним у діагностиці ХЕ є дослідження крові, калу і рентгенологічне дослід­ження травного тракту.

У крові — анемія, гіпопротеїнемія, гіпоглікемія, зрушення електролітів.

Під час копрологічного дослідження виявляють такі зміни: поліфекалія (добова кіль­кість калу становить більше 300 г), кал солом’яно- або зеленувато-жовтого кольору з

рештками неперетравленої їжі і міхурцями газу, характерні стеаторея (виявлення жир­них кислот у великій кількості), креаторея (виявлення неперетравлених м’язових воло­кон), амілорея (виявлення неперетравленого крохмалю). Під час бактеріологічного до­слідження калу виявляють дисбактеріоз.

Під час рентгенологічного дослідження виявляють характерні для хронічного ен­териту ознаки: нерівномірне стовщення та деформація рельєфу слизової оболонки (складки згладжені), накопичення рідини і газу в просвіті кишки, прискорення паса­жу барієвої суміші внаслідок підвищеної моторики кишки.