Правила особистої гігієни та безпеки медсестри, яка проводить обстеження пацієнта

• перед початком роботи гігієнічний душ;

• помірно користуватися косметичними засобами;

• користуватися заборонено парфумами, які мають різкий запах;

• на ногах має бути легке м’яке взуття, виготовлене зі шкіри чи шкірозамінника;

• одягти чистий відпрасований медичний одяг: бавовняний халат або костюм. Халат має повністю закривати домашній одяг;

• надягти медичну шапочку (забрати під неї все волосся);

• надягти маску, щоб вона закривала рот і ніс. Змінювати її у міру забруднення або зволожувати не рідше ніж через 2 год;

• за необхідності надягти захисні окуляри. В умовах стрімкого поширення ВІЛ-інфекції серед населення кожного, хто звертається по медичну допомогу, потрібно розглядати як потенційного носія вірусу імунодефіциту людини.

Медичні працівники зобов’язані бути:

• обережними під час проведення маніпуляцій з ріжучим та колючим інструмен­тарієм (голками, скальпелями, ножицями тощо);

• для уникнення поранень голки не знімають зі шприців. Перед зануренням шприца з голкою в дезінфекційний розчин знімають поршень;

• під час маніпуляцій, що супроводжуються порушенням цілості шкіри і слизо­вих оболонок (проведення лабораторних досліджень, обробка інструментарію

і білизни тощо); медична сестра має користуватися засобами індивідуального захисту (хірургічним халатом, гумовими рукавичками, маскою, а за потреби —

захисним екраном, непромокальними фартухами, нарукавниками, окулярами). Це дасть змогу уникнути контакту шкіри та слизових оболонок з кров’ю, тка­нинами, біологічними рідинами, інфікованими пацієнтами або предметами догляду за ними;

• перед надяганням гумових рукавичок шкіру біля нігтів слід обробити 5 % спир­товим розчином йоду.

Лабораторні методи дослідження

Лабораторні методи дослідження мають велике значення для діагностики захво­рювань внутрішніх органів. Вони не тільки доповнюють методи клінічного обсте­ження, а й можуть відігравати вирішальну роль у підтвердженні діагнозу (онкологія, гематологія, ендокринологія, імунологія).

Лабораторні дослідження поділяються на загальноклінічні (макро- і мікроскопія біологічного матеріалу, хімічне дослідження); біохімічні; імунологічні; цитологічні; бактеріологічні.

Результати лабораторних досліджень підтверджують чи заперечують діагноз, сприяють ранній діагностиці захворювань, свідчать про ступінь тяжкості захворю­вання, відображують динаміку захворювання, ефективність лікування.

Точність і вірогідність результатів лабораторних досліджень залежать від багатьох чинників, а саме:

• підготовки пацієнта до дослідження;

• дотримання правил взяття біологічного матеріалу й оформлення супровідної документації (етикетки-направлення);

• забезпечення відповідних умов зберігання і транспортування біологічного ма­теріалу (як це передбачено методикою дослідження);

• чітке дотримання методики виконання самого дослідження.

Взяття біологічного матеріалу і доставка його в лабораторію мають здійснювати­ся в спеціально пристосованому для цього лабораторному посуді. У направленні-ети- кетці, що прикріплюється до посуду з досліджуваним матеріалом, необхідно вказати:

• в яку лабораторію направляється біологічний матеріал (загальноклінічну, іму­нологічну, бактеріологічну тощо);

• звідки направляється біологічний матеріал (з якого відділення, медичного за­кладу);

• який біологічний матеріал направляється (сеча, кал, харкотиння, промивні води, плевральна рідина тощо);

• мету дослідження (загальний аналіз, бактеріологічний аналіз, біохімічний аналіз тощо);

• прізвище, ім’я, по батькові пацієнта;

• вік пацієнта;

• адреса (для амбулаторних пацієнтів);

• діагноз;

• дату (а інколи й час) взяття біологічного матеріалу;

• прізвище і підпис особи, яка здійснила взяття біологічного матеріалу, а інколи і прізвище лікаря, який направив пацієнта на лабораторне дослідження.

Щоб запобігти поширенню ВІЛ-інфекції і вірусного гепатиту взяття біологічного матеріалу проводять у гумових рукавичках, а інструменти й посуд після використан­ня дезінфікують.

Дослідження крові

Кров для дослідження беруть зранку натще. В ургентних випадках цього правила не дотримуються, а беруть кров у будь-яку пору доби. Об’єктом дослідження може бути цільна кров (капілярна або венозна), сироватка, плазма.

З

Мал. 24.Морфологічні форми клітин крові (пунктат кісткового мозку здорової людини): 1 — еритроцит; 2 — паличкоядерний нейтрофіл; З — сег- ментоядерний нейтрофіл; 4 — еозинофіл; 5 — базо- філ; 6 — лімфоцит; 7 — моноцит; 8 — тромбоцити

агальний аналіз крові (ге- мограма) (мал. 24) передбачає ви­значення рівня гемоглобіну, кіль­кості еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів в одиниці об’єму крові, лейкоцитної формули, ко­лірного показника, ШОЕ. Резуль­тати цього дослідження дають за­гальне уявлення про стан орга­нізму і здебільшого є підставою для ретельного обстеження па­цієнта.

Кров беруть з IV пальця лівої руки (у лівші — правої руки), про­коловши подушечку дистальної фаланги голкою-скарифікатором.

Цю процедуру виконує відповідно підготовлена медсестра-лаборант.

Рівень гемоглобіну визначають за допомогою фотоелектроколори-

метра чи спектрофотометра, а за відсутності їх візуально, використовуючи гемометр Салі. При цьому порівнюють забарвлення досліджуваного розчину зі стандартним. У жінок рівень гемоглобіну в нормі становить 120—140 г/л, у чоловіків —130—ІбОг/л.

Загальну кількість еритроцитів і лейкоцитів рахують під мікроскопом, використо­вуючи лічильну камеру Горяєва — скляна пластина з нанесеною сіткою. Знаючи об’єм квадратів сітки і підрахувавши кількість еритроцитів чи лейкоцитів, розраховують кількість цих клітин в одиниці об’єму крові. У нормі еритроцитів у жінок — 3,8—4,7*10¹²/л, у чоловіків — 4,0—5,0*10¹²/л, лейкоцитів — 4,0—8,8*10⁹/л.

Колірний показник свідчить про ступінь насичення еритроцитів гемоглобіном, його вираховують за формулою:

КП = НЬ х 3 : Ег,

де НЬ— рівень гемоглобіну, Ег— три перші цифри кількості еритроцитів. У нормі колірний показник становить 0,85—1,05.

Під час загального аналізу крові проводять мікроскопічне дослідження пофарбо­ваних за Романовським—Гімзою мазків капілярної крові. Звертають увагу на морфо­логічні особливості клітин: розміри, форму, інтенсивність і рівномірність забарвлен­ня цитоплазми, цитоплазматичні включення, будову ядра. У препаратах крові вияв­ляють еритроцити, лейкоцити і тромбоцити.

Еритроцити — круглі, плоскі, здавлені посередині клітини, що не містять ядра, забарвлені в рожевий колір, у центрі світліші, ніж на периферії, середній діаметр — 7,5 мкм. Містять залізовмісний пігмент гемоглобін, за допомогою якого транспор­тується кисень.

Лейкоцити поділяються на гранулоцити — клітини, що містять у цитоплазмі спе­цифічну зернистість, і агранулоцити — клітини, у цитоплазмі яких специфічна зер­нистість відсутня. До гранулоцитів належать нейтрофільні, еозинофільні і базофільні лейкоцити, до агранулоцитів — моноцити і лімфоцити. Співвідношення різних мор­фологічних форм лейкоцитів відображується в лейкоцитній формулі у відсотках.

Паличкоядерні нейтрофіли — клітини круглої форми розміром 8—13 мкм, ро­жева цитоплазма містить подібну на пилку рожево-фіолетову (нейтрофільну) зернис­тість. Характерна наявність ядра, що нагадує джгут чи паличку, вигнуту у формі літер S, С чи Г. У нормі кількість їх становить 1—6 %. Збільшення кількості паличко- ядерних клітин, поява у формулі їх попередників — метамієлоцитів і мієлоцитів — свідчить про зсув лейкоцитної формули ліворуч.

Сегментоядерні нейтрофілистановлять більшість усіх ядровмісних клітин пе­риферичної крові. Відрізняються від паличкоядерних нейтрофілів поділом ядра на

2. 5 сегментів. Що більше сегментів у ядрі, то зріліша клітина. У нормі кількість їх становить 47—72 %. Переважання зрілих форм нейтрофілів (з 5—6 сегментами) свідчить про зсув лейкоцитної формули праворуч.

Еозинофіли — клітини круглої форми розміром 10—14 мкм, з фіолетовим ядром і грубою зернистістю яскраво-червоного кольору, що заповнює всю цитоплазму. У нормі — 1—5 %.

Базофіли — відрізняються від еозинофілів і нейтрофілів темно-фіолетовою зер­нистістю цитоплазми. У нормі — 0,5—1 %.

Моноцити — великі клітини (12—20 мкм) круглої або дещо неправильної форми, цитоплазма забарвлена у сірувато-голубий колір, фіолетове ядро може бути оваль­ним, підково- або грибоподібним. У нормі — 3—11 %.

Лімфоцити — різні за розмірами клітини (6—15 мкм), характеризуються вели­ким фіолетовим ядром і вузьким кільцем голубої цитоплазми. Часто навколо ядра ви­являють зменшення інтенсивності забарвлення цитоплазми, так звану перинуклеар- ну зону. У нормі — 19—37 %.

Тромбоцити, або кров’яні пластинки, — дрібні однорідні цитоплазматичні утво­рення круглої форми розміром 2—4 мкм. Підраховують їх за допомогою лічильної камери Горяєва або в мазку крові на 1000 еритроцитів з подальшим перерахуванням на одиницю об’єму крові. У нормі — 180—320*10⁹/л.

Швидкість осідання еритроцитів визначають за допомогою капіляра Панченкова. Метод ґрунтується на здатності еритроцитів за наявності антикоагулянта осідати під

дією сили тяжіння, внаслідок чого стовпчик крові в капілярі розділяється на два шари: верхній — прозора плазма, нижній — осілі еритроцити. У нормі ШОЕ в жінок — 2—

15 мм/год, у чоловіків — 1—10 мм/год

П

Мал. 25. Експрес-дослідження рівня глю­кози крові за допомогою глнжометра

ри багатьох захворюваннях внутріш­ніх органів важливе діагностичне значення має біохімічний аналіз крові. Кров беруть шляхом пункції вени ліктьового згину. Не рекомендується сильно перетискати вени джгутом, брати кров ін’єкційним шпри­цом, оскільки під дією тиску клітини мо­жуть руйнуватися, а гемолізована кров не придатна для дослідження. Кров з голки повинна стікати всередину пробірки по її внутрішній стінці. Об’єм необхідної для дослідження крові залежить від кількості показників, що їх потрібно визначити, і становить від 5 до 20 мл.

У разі схильності до кровотеч або надмірного тромбоутворення крім взяття крові для загального аналізу з обов’язковим визначенням кількості тромбоцитів кров бе­руть для визначення показників зсідної системи крові — коагулограму. Градуйовану пробірку з антикоагулянтом (розчином цитрату натрію) і відміткою рівня, до якого потрібно брати кров, дотримуючись співвідношення об’ємів крові й антикоагулянта 9:1, готують заздалегідь. Кров з вени рекомендується брати без накладання джгута і без масажу передпліччя, щоб запобігти активації зсідання крові й фібринолізу. Перші 5—6 крапель крові випускають на ватний тампон. Після взяття крові пробірку щільно закривають пластиковим корком і плавними рухами кілька разів перевертають, пере­мішуючи кров з антикоагулянтом. Матеріал негайно відправляють у лабораторію.

Якщо є підозра на інфекційне захворювання, венозну кров беруть на бактеріо­логічне дослідження. Суворо дотримуючись правил асептики й антисептики, кров беруть у стерильну пробірку і негайно відправляють у лабораторію. Для визначення глюкози крові використовують експрес-метод (мал. 25).

Дослідження сечі

Загальні правила взяття сечі для дослідження:

• напередодні і в день взяття сечі відмінити сечогінні засоби, помірно вживати рідину (близько 1,5 л за добу) і вуглеводи;

• забезпечити пацієнта відповідним лабораторним посудом (чистий, сухий, про­зорий, для бактеріологічного дослідження — стерильний);

• перед взяттям сечі провести туалет зовнішніх статевих органів;

• у жінок під час менструацій взяття сечі переносять на інший день або здійсню­ють за допомогою катетера;

• с

  65

  ечу потрібно доставити в лабораторію не пізніше як за 1 год після взяття, а за потреби збирати сечу протягом кількох годин чи доби — зберігати її в темному про­холодному місці (за температури 4 °С).

З 10-619

В

Дослідження сечі

раховуючи різноманітність видів лабораторного дослідження сечі, за допомо­гою табл. 2 можна відобразити суть того чи того дослідження і правила взяття ма­теріалу.

Вид лаборатор­ного досліджен­ня сечі	Суть дослідження	Правила взяття сечі	Кількість сечі	Примітка
Загальний аналіз	Визначають: колір; прозорість; реакцію (pH); відносну гус­тину; вміст білка; вміст глюко­зи; мікроскопіч­ний склад сечо­вого осаду	Зранку Середня порція сечі під час сечовипускан­ня	200 мл
За методом Нечипоренка	Підраховують формені елемен­ти в одиниці об’єму сечі	Ліпше зранку (можна в будь-яку пору доби) Середня порція сечі під час сечовипускан­ня	20—30 мл	Доставити в лабораторію ще теплою
За методом Амбурже	Підраховують формені елемен­ти, що виділя­ються із сечею за 1 хв	Зранку, після випо­рожнення сечового міхура, сечу збирають протягом 3 год
За методом Аддіса— Каковського	Підраховують формені елемен­ти, що виділя­ються із сечею за добу	Напередодні ввечері о 22 год пацієнт спо­рожнює сечовий міхур, протягом ночі не справляє малу нуж­ду, а о 8 год ранку збирають усю сечу
За методом Зимницького	Визначають до­бовий діурез, співвідношення денного діурезу до нічного, відносну густину кожної порції сечі	Після випорожнення сечового міхура о 6 год ранку кожні 3 год протягом доби сечу збирають в окремі пляшки (8 пля­шок із зазначеними номерами порцій і

Таблиця 2

Закінчення табл. 2

Вид лаборатор­ного досліджен­ня сечі	Суть дослідження	Правила взяття сечі	Кількість сечі	Примітка
		проміжками часу: № 1 6.00—9.00, №2 9.00—12.00, №3 12.00—15.00 і Т.Д.*
Глюкоза сечі**	Визначають рівень глюкози в одиниці об’єму сечі і виділеної із сечею за добу	Сечу, зібрану за добу, перемішують скля­ною паличкою, відли­вають необхідну кількість, у супровід­ній документації вка­зують добовий діурез	100— 150 мл	В ургентних випадках бе­руть свіжо- виділену сечу
Амілаза (діастаза) сечі	Визначають ак­тивність фермен­тів підшлункової залози	Свіжовиділена сеча	50 мл	Доставити в лабораторію ще теплою
Бактеріологічне дослідження	Визначають бактеріурію	Взяття в стерильну пробірку середньої порції сечі під час се­човипускання або за допомогою катетера	10 мл	Суворе дотри­мання правил асептики та антисептики, доставити в лабораторію негайно
На 17-кето- та 17-оксикетосте- роїди	Визначають рівень мета­болітів глюко- кортикоїдних гормонів	Сечу збирають протя­гом доби в посудину зі світлого скла		Дає можли­вість оцінити гормональну активність надниркових залоз

*Якщо протягом 3 год пацієнт виділяє більше сечі й однієї посудини недостатньо, дають додаткову посудину, на етикетці якої вказують номер порції, що відповідає проміжку часу виділення сечі. За відсутності сечі в посудині порожню посудину також відправляють у лабораторію.

**Існують експрес-методи визначення глюкози сечі протягом 1—2 хв:

• якісний метод з використанням індикаторних папірців «Глюкотест», що змінюють своє забарв­лення за наявності глюкози, якщо занурити їх у сечу;

—- кількісний метод з використанням стандартного набору реактивів.

У нормі людина за добу (добовий діурез) виділяє близько 1,5 л сечі. Її кількість і склад коливаються залежно від кількості спожитої рідини (нирки виділяють 60— 80 %), інтенсивності потовиділення, характеру їжі, умов праці. Вдень сечі виділя­ється більше, ніж уночі (4:1 або 3:1). Сеча прозора, солом’яно-жовтого кольору, при

змішаному харчуванні має слабокислу або нейтральну реакцію (pH= 5—7). Слабо- лужна реакція сечі може бути зумовлена споживанням рослинної їжі, лужних міне­ральних вод. Відносна густина сечі залежить від питного й харчового режиму і протя­гом доби може коливатися від 1003 до 1030. Під час мікроскопічного дослідження се­чового осаду виявляють поодинокі лейкоцити й епітелій сечових шляхів, незначну кількість солей. Білок, глюкозу, кетонові тіла в сечі здорової людини не виявляють.

У клініці внутрішніх хвороб важливе значення для оцінювання стану пацієнта має визначення водного балансу. Водний баланс позитивний, якщо кількість виділеної сечі перевищує кількість рідини, що надійшла в організм (у т.ч. інфузійно). Може спостерігатися у разі вживання сечогінних препаратів. Водний баланс від’ємний, якщо при достатньому введенні рідини в організм сечі виділяється мало. Спостеріга­ється при набряковому синдромі.

Дослідження харкотиння

Харкотиння — патологічний секрет, що виділяється з дихальних шляхів під час кашлю чи відхаркування. Доглядаючи за пацієнтами з патологією органів дихання, медсестра повинна відмічати, яку кількість харкотиння хворий виділяє протягом доби, звертати увагу на характер виділень. За добу може виділитися від кількох мілілітрів до 1—2 л харкотиння, воно може бути слизистим, серозним, гнійним, із прожилками крові. З появою в харкотинні свіжої крові медична сестра повинна не­гайно повідомити лікаря.

, , Харкотиння беруть уранці натще. Па-

ЩШШ ф цієнт повинен почистити зуби (доцільно

звечора, щоб запобігти потраплянню в харкотиння еритроцитів з травмованих ясен), перед взяттям матеріалу прополос- _ кати рот водою, а потім розчином фура-

§ ^ циліну(1:5000) чи блідо-рожевим розчи­

ном калію перманганату, чи 2 % розчи-

^w' ном натрію гідрокарбонату. Харкотиння

Мал. 26. Мікобактерії туберкульозу _{потрібно злегка ВІДК}ашляти, а не відхар­кати, і сплюнути в посудину. Для загаль­ного аналізу достатньо 3—5 мл. Посуд повинен бути підготовлений заздалегідь і відповідати меті дослідження. Для загального аналізу, визначення атипових (ра­кових) клітин, мікобактерій туберкульозу (БК) харкотиння збирають у суху чисту скляну посудину, яка щільно закривається корком (мал. 26).

Для проведення бактеріологічного дослідження і визначення чутливості до антибіотиків харкотиння спльовують у стерильну чашку Петрі. При цьому не можна торкатися країв посудини. Харкотиння має бути доставлене в лабораторію протягом

1. год, а якщо проводиться дослідження харкотиння на атипові клітини — то негайно, щоб запобігти руйнуванню цих клітин. Для виявлення мікобактерій туберкульозу харкотиння збирають протягом 1—3 діб в одну посудину, і зберігають її в темному прохолодному місці, щоб запобігти інтенсивному розвитку мікроорганізмів.

Так само проводять дослідження змивів з брон­хів, узятих під час бронхоскопії чи відкашлювання введеного за допомогою гортанного шприца ізо­тонічного розчину натрію хлориду.

У харкотинні хворих на бронхіальну астму вияв­ляють еозинофільні гранулоцити, кристали Шар­ко—Лейдена і спіралі Куршмана (мал. 27).

Дослідження калу

К

Мал. 27. Спіралі Куршмана і кристали Шарко—Лейдена в харкотинні

опрологічне дослідження, або дослідження ви­порожнень, проводять для діагностики захворювань травного тракту і виявлення глистяної інвазії.

Кал для дослідження не беруть після очисної чи лікувальної клізми, використання ректальних свічок, вживання препаратів, що впливають на пе­ристальтику кишок чи змінюють колір калу, після теплових процедур на живіт, рент­генологічного дослідження органів травлення.

Перед взяттям калу доцільно призначити пробну дієту з достатньою КІЛЬКІСТЮ певних продуктів.

Дієта за Шмідтом. Напередодні дослідження пацієнт протягом дня споживає

1. 1,5 л молока, 2—3 не круто зварених яєць, 125 г не сильно просмаженого подрібненого м’яса, 200—250 г картопляного пюре, слизовий відвар із 40 г вівсяної крупи, 100 г білого хліба чи сухарів, 50 г масла.

Пацієнт самостійно здійснює акт дефекації в сухе судно. Шпателем із кількох різних місць відбирають невелику кількість (5—10 г) калу і переносять у чисту суху посудину, що щільно закривається (мал. 28). Досліджувати потрібно не пізніше ніж через 8—12 год після його виділення. Зберігають кал у темному місці за температури

2. 5 °С.

У нормі людина за 1—2 акти дефекації за добу виділяє в середньому 100—200 г калу, в разі споживання рослинної їжі — до 400 г і більше. Нормальний кал сформо­ваний, м’якої консистенції, має специфічний запах фекалій, інтенсивність його зале­жить від вмісту білка в їжі. Колір випорожнень, який р- оцінюють під час макроскопічного дослідження, за- jлежить від характеру їжі і може коливатися від | світло-жовтого (у разі виключно молочного харчу­вання) до темно-коричневого (у разі м’ясного хар­чування). Чорний колір калу може бути після вжи­вання в їжу чорниць, чорної смородини, печінки, кров’янки, препаратів заліза, вісмуту, карболену, йоду, брому. В решті випадків чорні дьогтеподібні випорожнення свідчать про кровотечу з верхніх

відділів травного тракту. Розглядаючи кал, зверта- _{Мал ж Посуд для взяття калу} ють увагу, чи немає в ньому гельмінтів (глистів) або _на лабораторне дослідження

їхніх члеників. Інколи можна побачити неперетравлені рештки їжі (кісточки, шкірки ягід і фруктів, зерна плодів) або випадково проковтнуті дрібні предмети (ґудзики, намистини, скріпки). Реакція калу, визначена за допомогою лакмусового папірця, слаболужна або нейтральна.

Під час мікроскопічного дослідження калу (копрограма) виявляють непере- травлену клітковину — рештки рослинної їжі, невелику кількість крохмальних зерен, слизу, м’язових волокон, крапель жиру, кишкового епітелію.

За наявності підозри на незначну шлунково-кишкову кровотечу хворому призна­чають аналіз калу на приховану кров. За три дні до дослідження з раціону вилуча­ють м’ясні й рибні продукти, яйця, гречку, помідори, зелені овочі, яблука, гранати (безгемоглобінова дієта), забороняють вживати препарати заліза, міді, йоду, брому. Протягом цього періоду пацієнт, щоб не травмувати ясна, не користується зубною щіткою (можна полоскати рот 3 % розчином питної соди). Методика взяття калу опи­сана вище. У нормі реакція калу на приховану кров (реакція Грегерсена) негативна.

Кал на яйця гельмінтів беруть одразу після дефекації. Шпателем із трьох різних місць відбирають ЗО—50 г матеріалу і ще теплим відправляють у лабораторію. Мікроскопічно можна виявити яйця аскарид, волосоголовця, гостриків, свинячого і бичачого ціп’яка, широкого лентеця, котячої і печінкової двоустки. За підозри на глистяну інвазію і негативного результату макро- та мікроскопічного дослідження проводять повторні дослідження випорожнень (до 4—5 разів з інтервалом 2—3 дні).

Для виявлення яєць гостриків пацієнтам призначають зіскрібок на ентеробіоз. Його беруть уранці одразу після пробудження. Пацієнт лягає на лівий бік, ноги зги­нає в колінах і підтягує їх до живота. Медична сестра, розвівши сідниці пацієнта, за допомогою дерев’яного шпателя, змоченого в 50 % розчині гліцерину, бере зіскрібок з періанальних складок навколо відхідника (тут найчастіше вночі відкладають яйця самки гостриків). Шпатель із матеріалом поміщають у пробірку і відправляють у ла­бораторію.

Для діагностики ентеробіозу можна використати клейку поліетиленову плівку за­вширшки 2 см і завдовжки близько 10 см. Середину плівки липким краєм приклада­ють до періанальних складок шкіри, а потім приклеюють на предметне скло. Загор­нуте в папір предметне скло відправляють у лабораторію.

Бактеріологічне дослідження калу. За кілька днів до дослідження відміняють антибактеріальні препарати. Кал беруть за допомогою скляної ректальної трубки чи ватного тампона, щільно намотаного на металеву петлю. Пацієнт лежить на лівому боці з зігнутими в колінах ногами, розвівши його сідниці, обережно обертальними рухами у відхідник уводять трубку чи металеву петлю на глибину 6—8 см, так само обережно виймають її і, не торкаючись стінок, опускають у стерильну пробірку. Ма­теріал негайно відправляють у лабораторію.

Дослідження шлункового соку. Шлунковий сік досліджують фракційним мето­дом, за допомогою якого оцінюють секреторну (кислотоутворювальну) і моторну (евакуаторну) функцію шлунка в умовах, близьких до фізіологічних. Використову­ють тонкий шлунковий зонд, який тривалий час може перебувати в шлунку. Зонду­вання проводять уранці натще. Пацієнта садовлять так, щоб його спина була притис-