Рак шлунка

Рак шлунка — одна з найтяжчих форм злоякісних пухлин. За показниками смерт­ності рак шлунка лідирує серед усіх злоякісних новоутворень. Його виявляють пере­важно в осіб віком за 50 років, частіше у чоловіків. Однак останнім часом це захворю­вання усе частіше трапляється в осіб молодого віку.

Етіологія. Причини виникнення раку шлунка досконало не вивчено. Нині можна стверджувати про роль екзогенних і ендогенних чинників у розвитку цієї хвороби.

Екзогенні чинники Ендогенні чинники

• біологічні (вірусогенетична теорія); ❖ ослаблена імунна система;

• механічні ( подразнення травного ❖ обтяжена спадковість;

тракту грубою і недоброякісною ❖ атрофічний гастрит типу В, поліпи

їжею, що містить компоненти з канце- шлунка, виразкова хвороба (передра-

рогенними властивостями). кові захворювання).

Вважають, що причиною раку шлунка у 60—70 % випадків є Helicobacterpylori.

Спостерігають підвищення частоти захворювань на рак серед членів однієї роди­ни (на 20 %), а також серед осіб із групою крові А(ІІ).

Ризик розвитку раку шлунка у 2,5 разу вищий в осіб, які перенесли раніше ре­зекцію шлунка з приводу виразкової хвороби, і виникає ймовірніше в період від 15 до 40 років після неї.

Ракова пухлина найчастіше локалізується в ділянці воротарної печери (пілороан- тральній) (50 %), уздовж малої кривини шлунка (27 %), у вхідній частині (кардії) (15 %) і рідше — уздовж великої кривини шлунка.

Основні клінічні ознаки. Рак шлунка відрізняється від інших захворювань трав­ного тракту значною різноманітністю клінічних проявів, які можна поділити на ло­кальні і загальні. Місцеві прояви захворювання пов’язані з розвитком патологічного процесу в шлунку, з порушенням функції інших органів травної системи.

Диспептичний синдром характеризується втратою апетиту, підвищеним слино­виділенням, відрижкою, нудотою, зригуванням, іноді блюванням, відчуттям тяж­кості в надчерев’ї. Спочатку ці симптоми можуть бути прихованими, і хворі скар­жаться лише на неприємні відчуття в животі. Вираженість окремих симптомів дуже різноманітна. Найчастіше виникають порушення апетиту або його відсутність. Одним із перших симптомів раку кардії шлунка є дисфагія, яка на початку хвороби може бути парадоксальною — добре проходить тверда їжа і погано рідинна, що зу­мовлено спазмом. Можуть бути виражені ознаки кишкової диспепсії — безпідставні проноси, посилене газоутворення. З прогресуванням хвороби з’являється блювання (деколи з домішками крові), при кровотечі — дьогтеподібні випорожнення. При раку ділянки воротарної печери розвивається клінічна картина стенозу воротаря.

Больовий синдром може бути виражений по-різному. Зокрема, при раку тіла шлунка тривалий час може бути відсутнім. Найчастіше біль локалізується у верхній ділянці живота, він ниючий, більш-менш постійний, може посилюватися після спо­живання твердої їжі. Для болю при раку шлунка не характерні періодичність, сезон­ність. Із прогресуванням хвороби біль стає постійним, нестерпним.

За наявності хронічних захворювань шлунка та інших органів травної системи на­сторожує поява нових симптомів, зміна клінічної картини захворювання. Однак пара­лелізм між клінічними проявами, тривалістю захворювання і морфологічним розвит­ком пухлини часто відсутній. В одних випадках перші клінічні прояви захворювання з’являються в період значного розвитку і поширення пухлини, в інших — розвиток не­великої пухлини супроводжується значними місцевими і загальними змінами.

Серед загальних симптомів раку шлунка виділяють синдром малих ознак Савиць- кого, для якого характерна немотивована загальна слабість, нездужання, адинамія, швидка втомлюваність, зниження працездатності, втрата апетиту, відраза до м’яса; анемічно-дистрофічний синдром: із прогресуванням хвороби у хворого швидко зменшується маса тіла, під час дослідження крові виявляють анемію. Часом анемія є первинною ознакою захворювання, має гіпохромний характер. Причиною анемії є порушення функції травлення і всмоктування заліза, прихована постійна крововтра­та. У хворих на рак шлунка досить часто виражений інтоксикаційний синдром, у по­ловини хворих спостерігають гарячку. Спочатку температура тіла підвищується до субфебрильної, причому періоди її підвищення можуть чергуватися з періодами нор­мальної температури. Причинами підвищення температури тіла можуть бути всмок­тування білкових продуктів життєдіяльності пухлини, розвиток у ній вогнищ некрозу, інфікування пухлини тощо. Можливий біль у серці внаслідок інтоксикації.

Загальний вигляд хворих на рак шлунка в початковий період часто не змінений. Однак можна помітити блідість шкіри і видимих слизових оболонок. Надалі шкіра набуває воскового або жовтувато-землистого відтінку. Зникає блиск очей. З прогре­суванням хвороби розвивається кахексія.

Часом ранніми проявами раку шлунка можуть бути набряки — від невеликої пас- тозності нижніх кінцівок і обличчя до значних набряків, анасарка, накопичення ріди­ни в серозних порожнинах тіла (набряковий синдром). У хворих часто виражений ас­тенічний синдром або депресія.

Якщо пухлина шлунка розташована у верхніх його відділах, на задній стінці, вона зазвичай недоступна для пальпації, а пухлину, розташовану у воротарній частині чи в ділянці печери шлунка завбільшки кілька сантиметрів у діаметрі, можна виявити під час пальпації. Пальпацію шлунка слід проводити в різних положеннях пацієнта, зок­рема у вертикальному. Методом пальпації не можна визначити стадію хвороби і від­повідно можливість проведення радикального хірургічного лікування.

Для діагностики раку шлунка, як інших онкологічних хвороб, особливо для роз­в’язання питання про можливість оперативного лікування, велике значення має об­стеження лімфатичних вузлів. У хворих на рак шлунка часто спостерігають метаста­тичне ураження лімфатичних вузлів шиї, розташованих зліва над ключицею (щільний, рухомий, не з’єднаний зі шкірою раковий метастаз Вірхова). Можливе ура­ження й інших лімфатичних вузлів. Метастази в позадуміхуровий простір у чо­ловіків, у прямокишково-маткову заглибину (простір Дугласа) і яєчники (пухлина Крукенберга) у жінок виявляють під час пальцевого обстеження через пряму кишку або під час гінекологічного обстеження.

Метастази при раку шлунка найчастіше уражують печінку. Під час пальпації вона збільшена, ущільнена, горбкувата і неболісна, а при метастазах у підшлункову залозу з’являється біль у спині.

Прогноз при раку шлунка завжди несприятливий. Без оперативного втручання тривалість життя від моменту виявлення ранніх ознак захворювання становить 12—14 міс. При цьому що молодший хворий, то швидше настає смерть.

Додаткові методи обстеження і роль медичної сестри в їх проведенні

У діагностиці раку шлунка важливу роль відводять рентгенологічному дослід­женню. При екзофітному раку шлунка з’являється дефект наповнення («плюс ткани­на мінус тінь»), при інфільтративному — відсутність перистальтики, ригідність скла­док слизової оболонки шлунка, згодом — деформація рельєфу слизової оболонки шлунка на цій ділянці, обрив складок. Розташування пухлини у воротарній частині шлунка дає картину стенозу, відбувається циркулярне звуження шлунка, внаслідок чого він перетворюється на ригідну трубку. При поліпоподібній формі раку спосте­рігають дефекти наповнення різні за формою і величиною.

Фіброгастродуоденоскопія дає змогу остаточно з’ясувати характер змін, виявлених під час рентгенологічного дослідження. Гастрохромоскопія — це ендоскопічне дослід­ження. Його виконують після попереднього зрошування слизової оболонки шлунка роз­чином метиленового синього. Ділянки слизової оболонки, уражені пухлинним проце­сом, забарвлюються інтенсивніше, аніж прилеглі тканини. Прицільна біопсія забарвле­них ділянок слизової оболонки шлунка дає можливість установити правильний діагноз. Найдостовірнішим критерієм діагностики є морфологічне дослідження біоптатів.

Для визначення поширеності ракового процесу виконують УЗД органів черевної порожнини, комп’ютерну томографію, лапароскопію.

Під час дослідження шлункової секреції у 60—80 % хворих (за даними різних клінік) виявляють 11 зниження аж до ахлоргідрії (відсутність соляної кислоти у шлун­ковому соку), особливо у разі локалізації ракової пухлини в ділянці воротарної пече­ри шлунка). Під час дослідження крові часто виявляють стійку анемію, частіше гіпо- хромну, яка розвивається на тлі ахілії, порушення всмоктування заліза, розладів функцій печінки, інтоксикації і більш-менш вираженої постійної кровотечі. Особли­ву увагу слід звертати на значне збільшення ШОЕ, особливо якщо відсутні інші ви­димі причини для її збільшення.