Сироваткова хвороба

Сироваткова хвороба — алергійне захворювання, зумовлене введенням сирова­ток або препаратів на їхній основі. Характеризується запальним ушкодженням судин і сполучної тканини.

Найчастіше (до 85 % випадків) сироваткова хвороба розвивається після введення нативних антитоксичних сироваток (протиправцевої, протистафілококової, проти­дифтерійної). Після застосування гідролізованих сироваток частота сироваткової хвороби знижується до 10 %. Смертність унаслідок сироваткової хвороби становить 1 випадок на 50 тис. уведень сироваток. Смерть настає від анафілактичного шоку.

Клінічна картина. При первинному введенні сироватки розвитку гострої реакції передує інкубаційний період, який триває 7—10 діб. У продромальний період з’явля­ються гіперемія і гіперестезія шкіри, висип довкола місця ін’єкції, збільшуються регіонарні лімфатичні вузли.

Початок гострого періоду супроводжується підвищенням температури тіла до

39. 40 °С, болем, скутістю та припухлістю суглобів. Найчастіше уражуються колін­ні, ліктьові і променево-зап’ясткові суглоби. Згодом з’являються поліморфний висип та свербіж шкіри, після чого температура тіла знижується. Поява висипу часто супро­воджується набряком обличчя і полілімфаденопатією, часом збільшується селезінка.

При тяжкому перебігу сироваткової хвороби уражуються серцево-судинна (при­скорене серцебиття, біль у ділянці серця, тахікардія, знижений АТ, тони серця ослаб­лені), травна (нудота, блювання, діарея), сечова (гломерулонефрит) і нервова (не­вралгія, неврит, рідше — менінгоенцефаліт) системи.

Захворювання триває 5—7 діб, при тяжкому перебігу — 2—3 тиж.

У разі повторних уведень сироватки клінічна картина сироваткової хвороби типо­ва, але зі скороченим інкубаційним періодом.

Лікування при тяжкій формі сироваткової хвороби, як при анафілактичному шоку.

При хворобі легкої форми призначають антигістамінні препарати, аскорутин. Для зменшення свербежу рекомендують теплі ванни й обтирання розчином оцту. При ви­ражених артралгіях призначають НПЗП (диклоберл, ібупрофен), при поліорганному ураженні — глюкокортикостероїди.

Додаткові методи обстеження і роль медичної сестри в їх проведенні

Основним у діагностиці алергійних захворювань є ретельне збирання анамнезу, проведення шкірних, провокаційних проб, радіоалергосорбентний тест (PACT), іму­нологічні дані та ефективність антигістамінних препаратів.

Шкірні проби — доступний інформативний метод алергологічного обстеження, що дає змогу виявити причинні алергени та латентну сенсибілізацію до інших алер­генів.

Провокаційні проби використовують для підтвердження причинної значущості алергену при розбіжності даних анамнезу і шкірних проб. Виконують їх у період ремісії. Провокаційними пробами є кон’юнктивальні, назальні, пероральні та інга­ляційні тести.

PACTдає змогу визначити рівень алергенспецифічних антитіл IgE. Перевага PACTпорівняно зі шкірними пробами полягає у можливості проведення його в гост­рий період алергійного захворювання. Основними недоліками методу є менша чут­ливість і висока вартість.

Імунологічні критерії. Важливими в діагностиці алергії є підвищення рівня IgE, порушення активності Т- і В-лімфоцитів.