Набряк Квінке

Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) — захворювання, що характери­зується щільним набряком усіх шарів шкіри, слизових оболонок, а деколи і підшкір­ної жирової клітковини без видимого свербежу.

Набряк Квінке є однією з форм кропив’янки. Однак у 15—20 % випадків розви­вається самостійно.

Клінічна картина. Захворювання розвивається протягом кількох хвилин до 1 год від моменту контакту з алергеном і триває до 24- 48 год.

Початок захворювання гострий. Через кілька хвилин після контакту з алергеном на шкірі виникає щільний блідий несверблячий набряк. Найчастіша локалізація на­бряку — губи, щоки, повіки, калитка, порожнина рота.

Найнебезпечнішим є набряк Квінке в ділянці гортані, який трапляється у 25 % усіх випадків хвороби. Характеризується охриплістю голосу, гавкучим кашлем, утрудненим шумним диханням, задишкою змішаного типу, ціанозом обличчя. У разі поширення набряку на трахею, бронхи розвивається бронхоспастичний синдром, який може призвести до смерті хворого від асфіксії.

При локалізації набряку Квінке на обличчі в процес можуть залучатися мозкові оболони, внаслідок чого з’являються судоми і менінгеальні симптоми.

При набряку слизових оболонок травного тракту розвивається абдомінальний синдром. Починається з нудоти і блювання, потім приєднується гострий біль у жи­воті, що супроводжується метеоризмом і посиленою перистальтикою. Можуть бути позитивні симптоми подразнення очеревини. Завершується напад профузиою діареєю. У 30 % випадків абдомінальний набряк супроводжують шкірні прояви.

При локалізації набряку Квінке в сечових шляхах розвивається клінічна картина гострого циститу, часто з анурією (затримкою сечі).

Ураження серця при набряку Квінке буває дуже рідко і проявляється порушенням ритму.

Лікування при легких формах набряку Квінке амбулаторне, але при локалізації його в життєво важливих ділянках тіла хворого потрібно госпіталізувати в алерго­логічний стаціонар і насамперед припинити надходження алергену в організм.

У перші 2—3 доби призначають голодування з поступовим переходом на гіпо- алергенну дієту.

Для прискорення виділення алергену з організму застосовують сольовий пронос­ний засіб, повторні очисні клізми, ентеросорбенти.

Антигістамінні препарати (димедрол, супрастин) — парентерально з переходом на пролонговані препарати (еріус, кларитин, цетрин).

Глюкокортикостероїди — внутрішньовенно (преднізолон у дозі 60—150 мг на 1 кг маси тіла або дексаметазон — 8—12 мг).

При загрозі асфіксії проводять інтубацію трахеї, штучну вентиляцію легенів.

Медикаментозна алергія

Медикаментозна алергія— патологічна реакція організму на лікарські препарати.

Класифікація.Єдиної класифікації медикаментозної алергії поки немає, однак, більшість авторів пропонують таку:

• системні реакції— анафілактичний шок, сироваткова хвороба, медикаментоз­на гарячка, васкуліт;

• місцеві реакції— переважно з ураженням шкіри, дихальних шляхів, внутріш­ніх органів, крові та органів кровотворення.