Імунні захворювання

Клінічна імунологія (за визначенням ВООЗ) — наука, яка вивчає захворювання, зумовлені дисфункцією імунної системи та захворюваннями, під час яких імунним реакціям належить провідна роль.

Історія розвитку імунології

1901 р. — Еміль фон Берінг отримав першу Нобелівську премію в галузі медици­ни за розробку вакцини проти дифтерії.

1905 р. — Роберт Кох відкрив вакцину проти туберкульозу.

1930 р. — Карл Ландштейнер відкрив групи крові та будову антигенів.

1960 р. — Бернет і Медавар відкрили набуту імунну толерантність.

1972 р. — Едельман і Портер розшифрували структури антитіл.

1996 р. — Цинкернагель і Догерті — автори розробок з противірусного імунітету.

Розвиток імунології в Україні

У 1971 р. в колишньому Радянському Союзі імунологію було виділено в окрему на­уку, її почали викладати у вищих медичних навчальних закладах. В Україні з 1996 р. при інфекційних лікарнях працюють імунологічні лабораторії. З 2004 р. уведено посади лікарів-імунологів, відкрито імунологічні відділення. Упродовж 2007 р. в Україні осна­щено 24 імунологічні лабораторії (в обласних і центральних міських лікарнях). З 01.01.2008 р. в Україні відкрито Інститут імунології.

Аби ліпше розібратися в клінічній імунології, слід ознайомитися з такими понят­тями:

Патогени — цілісні об’єкти (бактеріальна клітина, вірус, частинка пилу), які, по­трапляючи в організм, призводять до патологічних змін у ньому. Часто один патоген містить безліч антигенів.

Антигени — речовини, які, потрапляючи у внутрішнє середовище організму, здатні індукувати (викликати) на себе імунну відповідь у вигляді продукції специфіч­них антитіл та/або імунних Т-лімфоцитів.

Ад’юванти — речовини, що підвищують ефективність розпізнавання антигенів імунною системою.

Імунізація — процес взаємодії антигену з імунною системою.

Термін «імунітет» був відомий ще в Стародавньому Римі й означав звільнення від сплати податків.

На сьогодні поняття «імунітет» означає спосіб захисту організму від живих тіл і речовин, які несуть у собі ознаки генетичної чужорідності (антигенів).

Однак у захисті людського організму від патогенів бере участь не тільки імунна система, а й інші системи та органи, які забезпечують механічний, хімічний, бактери­цидний захист.

Захист організму від патогенів

І. Механічні бар’єри та фізіологічні реакції:

1. Шкіра

• багатошаровий плоский зроговілий епітелій;

• секрет сальних залоз;

• бактеріоцини — білкові речовини, що їх виділяють представники нормальної сапрофітної мікрофлори (створюють низьке pHдля розмноження патогенних мікробів).

2. Дихальні шляхи

• миготливий епітелій;

• рефлекторні реакції (чхання, кашель);

• сурфактант.

3. Травний тракт

• секрет слинних залоз містить тіоціанати — антимікробні речовини;

• наявність у шлунку хлороводневої кислоти;

• жовч (за рахунок жовчних кислот) має бактерицидні властивості;

• бактеріоцини, синтезовані кишковими мікроорганізмами.

4. Сечостатева система

• молочнокислі бактерії (палички Додерлейна) вистеляють слизову оболонку піхви;

• слизова пробка в шийці матки;

• слабокисла реакція сечі дає бактерицидний ефект.

2. Уроджені (неспецифічні) механізми резистентності — дитина отримує їх при народженні від матері, вони захищають її в перші місяці життя.

3. Набуті (адаптивні) механізми резистентності — власне імунні реакції за ра­хунок утворення антитіл.

До імунної системи входять:

• загруднинна залоза (тимус);

• лімфатичні вузли;

• селезінка;

• бляшки Пейєра (у брижі кишок);

• лімфоцити кісткового мозку;

• лімфоцити периферичної крові.

Родоначальницею імунної системи є лімфоїдна стовбурова клітина, яка дозріває в кістковому мозку і в процесі дозрівання перетворюється та Т- і В-лімфоцити.

Т-лімфоцити дозрівають у тимусі, потім виходять у кров і оселяються в тимусза- лежних зонах лімфатичних вузлів та селезінки, забезпечують клітинний імунітет. Т-лімфоцити поділяють на три великі групи:

1. а — Т-хелпери

• включають В-лімфоцити в імунну відповідь, тобто «примушують» їх продуку­вати імуноглобуліни;

• що більше Т-хелперів, то більша продукція антитіл В-лімфоцитами;

• за надмірної активності Т-хелперів виникають аутоімунні захворювання;

2. а — Т-супресори

• клітини—контролери діяльності В-лімфоцитів;

• у разі дефіциту Т-супресорів В-лімфоцити втрачають здатність розпізнавати сторонні клітини і не виробляють достатньої кількості антитіл;

3. я — Т-кілери

• без будь-якої команди знищують усе, що є чужорідним для організму. В-лімфоцити потрапляють у лімфатичні вузли та циркулюють у крові. Забезпе­чують гуморальний імунітет: синтезують імуноглобуліни (високоспецифічні білки, антитіла). На цей час докладно вивчено 5 типів імуноглобулінів, однак, як свідчать наукові дослідження, їх набагато більше.

Імуноглобуліни класу G (IgG)

• передаються від матері до дитини;

• циркулюють і знищують інфекційного збудника в крові;

• роками зберігають пам’ять про перенесену інфекцію;

Імуноглобуліни класу М (IgM)

• високий титр їх у крові є свідченням наявності збудника в організмі; Імуноглобуліни класу A (IgA)

• є в слизових оболонках порожнини рота, травного тракту, бронхів, тому їх ще називають секреторними; циркулюють також у крові;

Імуноглобуліни класу Е (IgE)

• титр їх зростає при алергійних реакціях;

Імуноглобуліни класу D (IgD)

• функція не встановлена;

• містяться у тканині мигдаликів, аденоїдів.