Деформівний остеоартроз

Остеоартроз — дегенеративно-дистрофічне захворювання суглобів і навколо- суглобових м’яких тканин, яке характеризується дегенерацією суглобового хряща, змінами суглобових поверхонь з розвитком крайових остеофітів, ураженням субхон- дральної кістки, деформацією суглобів, а також розвитком явного чи прихованого синовіту.

Поширеність остеоартрозу в популяції дорослого населення становить 10—12 % і безпосередньо залежить від віку: серед людей літнього і старечого віку деформівний остеоартроз може досягати 80—90 % і більше. В Україні зареєстровано близько 500 тис. хворих на остеоартроз. Інвалідність унаслідок деформівного остеоартозу становить близько 17 % усіх хвороб цього класу.

Етіологія. Причинами деформівного остеоартрозу є надмірне функціональне пе­ревантаження суглобової поверхні раніше здорового хряща, важка фізична праця, ожиріння, спортивні й професійні мікротравми.

Класифікація остеоартрозу (остеоартриту), адаптована за в.О. Насоновою, м.Г. Астапенко (1989), затверджена узгоджувальною комісією з класифікації ревматичних хвороб (2002)

І. Патогенетичні варіанти:

1. Первинний (ідіопатичний).

2. Вторинний (зумовлений травмами, дисплазією, порушеннями статики, гіпер- мобільністю суглобів, артритом та ін.).

2. Клінічні форми:

1. Поліостеоартроз: вузликовий, безвузликовий.

2. Олігоостеоартроз.

3. Моноостеоартроз.

4. У поєднанні з остеохондрозом хребта, спондилоартрозом.

2. Переважна локалізація:

1. Міжфалангові суглоби (вузлики Гебердена, Бушара).

2. Кульшові суглоби (коксартроз).

3. Колінні суглоби (гонартроз).

4. Інші суглоби.

2. Рентгенологічна стадія (за Келгреном):

1. Слабовиражений субхондральний остеосклероз, незначне звуження суглобової щілини, початкова кістоподібна перебудова кісткової структури, малі крайові або внутрішньосуглобові (для колінного суглоба) остеофіти.

2. Те саме, але більше виражені субхондральний остеосклероз і звуження суглобо­вої щілини.

3. Виражений субхондральний остеосклероз, великі крайові остеофіти, значне звуження суглобової щілини; для кульшового суглоба — також виражена кісто­подібна перебудова і деяке сплощення головки стегна.

4. Суглобові щілини важко простежуються, множинні масивні остеофіти, підви­вихи, деформація епіфізів кісток, що утворюють суглоб; для кульшового суглоба — протрузія вертлюгової ямки, асептичний некроз головки стегнової кістки.

2. Реактивний синовіт:

1. Наявний.

2. Відсутній.

2. Функціональна недостатність суглобів:

пункти 1,2,3 — як для ревматоїдного артриту.

Клінічна картина. Більшість пацієнтів, які звертаються по медичну допомогу, скаржаться на біль у суглобі під час рухів, фізичного навантаження, ходьби, на­прикінці робочого дня (або тренування), у разі зміни погоди. Уражуються зазвичай великі суглоби, які зазнають найбільшого навантаження впродовж робочого дня. На початку захворювання біль виникає через невідповідність можливостей мікроцирку- ляторного русла потребам суглобових тканин, тому для зменшення болю пацієнти перші 15—20 кроків ідуть повільно і тільки після цього темп ходи посилюють. Біль може з’являтися через 1,5—2 год ходьби або праці в положенні стоячи. Це є сигналом до зміни навантаження, виду роботи або до короткого відпочинку.

У пізніші стадії хвороби арталгія може виникати в разі мінімального навантажен­ня на суглоб і довго зберігатися в стані спокою. При розвитку масивних, грубих змін кістково-хрящової тканини її окремі фрагменти (остеофіти) можуть відокремлювати­ся і, потрапляючи в суглобову щілину, спричинювати різкий біль (симптом «суглобо­вої миші»). Після кількох вдалих рухів у суглобі біль раптово може зникнути.

Під час огляду звертають увагу на деформацію суглобів, стовщення періартику- лярних тканин, гіпотрофію регіональних м’язів, зміщення осі кінцівки. Стовщення дистальних міжфалангових суглобів з подальшими кістковими розростаннями й ущільненням періартикулярних тканин називають вузликами Гебердена. Дефор­мації, фіброзні зміни періартикулярних тканин і кісткові зміни епіфізу в проксималь­них міжфалангових суглобах — вузлики Бушара.

Болючість суглоба під час пальпації локалізується в ділянці суглобової щілини, місцях прикріплення суглобової капсули, однак ця ознака буває не завжди. Набряк­лість та болючість суглоба визначають при вторинному синовіті.

Порушення функції суглобів, що проявляється зменшенням амплітуди рухів на ранніх стадіях хвороби, пов’язане з ураженням навколосуглобових тканин і си- новітом. У пізні стадії захворювання розвиваються різні за вираженістю клінічні про­яви контрактур. Найчастіше порушується функція колінних і кульшових суглобів.

Ураження колінних суглобів при деформівному остеоартрозі — гонартроз.

Первинний гонартроз уражує жінок у клімактеричний період, причинами вторин­ного є здебільшого травми колінного суглоба, порушення статики.

Хворі скаржаться на біль у суглобі, що виникає під час рухів, особливо ходьби по сходах. Біль локалізується в передній або медіальній частині суглоба. Обмежуються рухи в суглобі: спочатку розгинання, а пізніше згинання. Під час рухів відчувається хрускіт. При розвитку реактивного синовіту біль під час рухів посилюється і з’яв­ляється у спокої, відзначають набряклість у ділянці суглоба, болючість під час паль­пації, підвищення температури у місці запалення, збільшення ШОЕ. Унаслідок кісткових розростань виникає деформація колінних суглобів.

Ураження кульшових суглобів — коксартроз. Це найтяжча форма остеоартрозу. Причинами захворювання можуть бути вроджена дисплазія кульшового суглоба, травми, клімактеричний період.

У хворих з’являється біль під час рухів у суглобі, опору на ногу. Поступово нарос­тає обмеження рухів у суглобі: внутрішньої і зовнішньої ротації, пізніше згинання. З’являється кульгавість, зумовлена вкороченням кінцівки, при двобічному ураженні типовою є качина хода. Розвивається атрофія м’язів стегна, сідниць. Під час паль­пації визначать локальну болючість у ділянці головки стегнової кістки. Набряклості суглоба не буває.

Додаткові методи обстеження і роль медичної сестри в їх проведенні

Різноманітність клінічних проявів і варіантів перебігу деформівного остеоартро­зу, ураження всіх суглобових і навколосуглобових тканин, прихований початок хво­роби, відсутність специфічних параклінічних ознак значно утруднюють ранню діа­гностику захворювання. Велике значення має визначення чинників, що спричи­нюють розвиток деформівного остеоартрозу: хронічна травматизація суглоба, три­вале виконання стереотипних рухів, фізичне навантаження на суглоб упродовж пев­ного періоду, порушення жирового або сольового обміну, спадкові вади опорно- рухового апарату.

Важливе значення має рентгенологічне дослідження. УІ стадії рентгенологічних змін діагностують кістоподібну перебудову кісткової тканини, лінійний остеоскле­роз у субхондральній частині, появу невеликих крайових остеофітів. УII стадії вияв­ляють більше виражений остеосклероз і звуження суглобової щілини; III стадія ха­рактеризується прогресуванням остеосклерозу, великими крайовими остеофітами, значними звуженнями суглобової щілини. УIV стадії виявляють грубі масивні остео- фіти, суглобова щілина майже не простежується, епіфізи кісток, що утворюють суг­лоб, деформовані.

У загальному клінічному аналізі крові тільки у 40 % хворих визначають збільшен­ня ШОЕ, формула крові зазвичай без змін.

Клініко-діагностичні ознаки остеоартрозу:

• біль у суглобах механічного характеру;

• швидка втомлюваність;

• відчуття нестійкості в суглобах нижніх кінцівок;

• ураження дистальних суглобів кисті та І пальця стопи;

• поступовий початок хвороби;

• повільно прогресивний перебіг;

• деформація суглобів;

• гіпотрофія регіональних м’язів;

• рецидивний синовіт;

• обмеження рухомості суглобів;

• рентгенологічні зміни.

Лікування. Основними принципами лікування пацієнтів з остеоартрозом є:

• усунення причин, що спричинюють розвиток захворювання;

• зменшення вираженості або повне усунення больового синдрому;

• ліквідація запальних змін;

• нормалізація тонусу навколосуглобових м’язів;

• поліпшення регіонального та внутрішньокісткового кровотоку;

• стимуляція метаболічних процесів в організмі;

• поліпшення якості життя.

НПЗП ефективно усувають біль та запальний процес. Перевагу надають специ­фічним і високоспецифічним інгібіторам ЦОГ-2.

Специфічними інгібіторами ЦОГ-2 є німесулід (месулід) — по 100 мг 1 раз на день усередину, мелоксикам (моваліс) — по 7,5 мг 1 раз на день усередину.

До високоспецифічних інгібіторів ЦОГ-2 належить целекоксиб (целебрекс) — по 200 мг 2 рази на день усередину протягом 6—8 тиж.

Можливе застосування неселективних інгібіторів ЦОГ — диклофенак натрію (вольтарен, ортофен, диклоберл) у добовій дозі 75—100 мг, індометацин (метиндол) у добовій дозі 75—150 мг.

Глюкокортикоїди застосовують у фазу загострення вторинного запалення (особ­ливо синовіту). Гідрокортизон (50—100 мг) або кеналог (40 мг) уводять внутрішньо- суглобово.

Для профілактики і лікування при дистрофічних змінах застосовують препарати, дію яких класифікують як хондромодулювальну. До таких засобів належить афлу- топ, який уводять внутрішньосуглобово по 2 мл 1 раз на 3 дні (усього — 5 уведень), а потім внутрішньом’язово по 2 мг на добу; на курс лікування — 20 ін’єкцій.

У лікуванні хворих на остеоартроз застосовують також системну ензимотерапію, яка пригнічує запалення синовіальної оболонки. Флогензим призначають по 3 таб­летки 3 рази на добу, а вобензим — по 5—10 таблеток 3 рази на добу. Курс системної ензимотерапії має тривати 1—3 міс.

Для місцевого лікування застосовують долгіт-крем, фастум-гель, долобене на ге- левій або мазевій основі.

Важлива роль у реабілітації пацієнтів належить фізіотерапії. При синовіті призна­чають електричне поле УВЧ, середньохвильове УФ-опромінення в еритемній дозі (З—4 біодози), електрофорез, ультразвук низької інтенсивності.

У разі зменшення запальних явищ для поліпшення регенерації кісткової тканини застосовують високочастотну магнітотерапію, ультразвукову терапію, інфрачервону лазсротсрапію, озокеритотерапію.

Хворим пропонують санаторно-курортне лікування у Хмільнику, Ялті, Одесі, Рай-Оленівці, Любені Великому, Немирові (Львівська обл.), Саках, Євпаторії, Черче.

Прогноз захворювання зазвичай сприятливий. Прогресування хвороби повільне. Однак частина пацієнтів зі значною деформацією суглобів і обмеженням рухів у них, потребує коригувального ортопедичного лікування.