1. Ревмокардит.

2. Поліартрит.

3. Хорея.

4. Кільцеподібна еритема.

5. Підшкірні вузлики.

Малі критерії ревматизму:

1. Артралгія.

2. Гарячка.

3. Збільшення ШОЕ або позитивний С-реактивний протеїн.

4. Подовження інтервалу Р—Q.

Ознаки перенесеної стрептококової інфекції

1. Ріст гемолітичного стрептокока групи А, що його виявляють під час бак­теріологічного дослідження матеріалу із зіва.

2. Зростання титру антистрептококових антитіл.

Діагноз ревматизму підтверджується за наявності двох великих критеріїв та ознак перенесеної стрептококової інфекції або одного великого і двох малих критеріїв і ознак перенесеної стрептококової інфекції.

Ускладнення ревматизму розвиваються внаслідок нелікованої гострої ревматич­ної гарячки або за відсутності вторинної профілактики. Найчастіше спостерігають ураження клапанів серця з формуванням вади, порушенням ритму та провідності, тромбоемболії, недостатність кровообігу.

Перебіг ревматизму

• гострий — клінічна картина гострої ревматичної гарячки триває до 2 міс.;

• підгострий — до 4 міс.;

• затяжний — до 1 року;

• безперервно-рецидивний — понад 1 рік;

• латентний — перебіг безсимптомний.

Додаткові методи дослідження і роль медичної сестри у їх проведенні

У період загострення ревматизму під час дослідження крові виявляють лейкоци­тоз, збільшену ШОЕ, диспротеїнемію (зниження альбумінів і підвищення глобулінів, особливо за рахунок а- і у-глобулінів), фібриноген, С-реактивний протеїн, підвищу­ються титри антистрептолізину-О, антистрептокінази, антистрептогіалуронідази (табл. 15). На ЕКГ знижений вольтаж зубців, можуть бути порушення ритму та про­відності, зниження сегменту ST,зміни зубця Т.

Таблиця 15

Лабораторні показники залежно від активності ревматизму

Показник	Неактивна фаза	Активна фаза, ступінь
		І	II	III
Лейкоцити	6—7 • 10%	8—10 • 10%	10—12 • 10%	>12 • 10%
ШОЕ	До 10 мм/год	До 20 мм/год	20—40 мм/год	> 40 мм/год
Фібриноген	4—5	4—5	5—6	7 і вище
Серомукоїд	0,20	0,20—0,22	0,22—0,30	>0,30
Титр АСЛ-0	1:160—1:250	1:250—1:300	1:300—1:600	1:600—1:1200
а-Глобуліни	До 0,08	0,08 0,12	0,12—0,15	> 0,15
у-Глобуліни	До 0,16	0,16—0,20	0,20—0,25	>0,25

Основні проблеми пацієнта Наявні: Потенційні:

• біль у великих суглобах; ❖ можливість розвитку вад серця;

• біль у серці; ❖ можливість виникнення нової

• підвищення температури тіла; ревматичної атаки.

• загальна слабість.

Планування медсестринських втручань

Основні проблеми пацієнта	Медсестринські втручання
Наявні
Біль у великих суглобах	Провести бесіду з пацієнтом, оцінити рівень його знань про захворювання Подбати про те, щоб постіль хворого була зруч­ною, теплою, м’якою Проконтролювати приймання медикаментів, призначених лікарем Болючі суглоби захистити від травм Накласти на суглоби зігрівальні компреси (сухі, спиртові, з медичної жовчі)

(/сновні проблеми пацієнти	./іщгучтнчя
	❖ За необхідності допомагати пацієнтові проводи­ти різні гігієнічні процедури
Біль у ділянці серця	Заспокоїти пацієнта, пояснити причину виник­нення болю Уводити медикаментозні препарати за призна­ченням лікаря Проводити оцінювання ефективності виконаних процедур
Потенційні
Можливість розвитку вад серця	Пояснити хворому необхідність стаціонарного лікування в період загострення Переконати пацієнта в проведенні профілактич­ного лікування Навести приклад успішного вилікування
Можливість виникнення нової ревматичної атаки	Пояснити, що перебіг захворювання залежить від дотримання порад лікаря Пояснити необхідність ліквідації хронічних вогнищ інфекції Наголосити на важливості здорового способу життя Пояснити необхідність протирецидивного ліку­вання, у тому числі й санаторно-курортного

Лікування. Хворих на ревматизм активної фази лікують у стаціонарі з дотриман­ням постільного режиму.

Рекомендують лікувальне харчування: призначають дієту № 10 за Певзнером; об­межують споживання солі, вуглеводів, збільшують кількість білка (не менше 1 г на

1. кг маси тіла), фруктів, овочів, які містять аскорбінову кислоту і калій. На період лікування вилучити з харчового раціону гострі та копчені страви, повністю припини­ти куріння та вживання алкоголю.

Етіотропну терапію проводять антибіотиками пеніцилінового ряду. Основним препаратом був і залишається бензилпеніцилін (пеніцилін G), який уводять внутріш- ньом’язово по 1 млн ОД через кожні 4 год протягом 2 тиж. Можна також застосовува­ти інші препарати цього ряду (ампіцилін, аугментин).

При алергії на пеніциліни призначають макроліди (еритроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, азитроміцин) або цефалоспорини (цефазолін, цефтріаксон, цефром).

Запальний процес усувають застосуванням НПЗП. Серед них найефективнішими та найбільш безпечними є целекоксиб — по 200 мг 2 рази на добу, мелоксикам — по 7,5 мг на добу, німесулід — по 100 мг на добу, ібупрофен — по 400 мг 3 рази на добу, диклофенак натрію (вольтарен, наклофен, ортофен, диклоберл) — по 50—100 мг

2. рази на добу.

У разі безперервно-рецидивного перебігу й розвитку тяжкого панкардиту призна­чають амінохінолінові препарати (делагіл, плаквеніл) і глюкокортикоїди (преднізо­лон, медрол).

Для поліпшення метаболічних процесів у міокарді застосовують метаболічну те­рапію: триметазидин (тіатріазолін внутрішньом’язово), предуктал, тридуктан усере­дину, АТФ-лонг — по 20 мг 2 рази на добу, рибоксин — по 400 мг 3 рази на добу.

Симптоматичну терапію призначають при розвитку серцевої недостатності. За­стосовують діуретики (верошпірон, гідросалуретил — по 50—100 мг на добу), ін­гібітори АПФ (еналаприл, раміприл, лізиноприл, периндоприл) та ін.

Диспансеризація. Хворий на ревматизм має перебувати на диспансерному обліку в ревматолога. Йому слід проходити обстеження (загальний аналіз крові, рев- мопроби, ЕКГ) і профілактичне медикаментозне лікування двічі на рік.

Профілактика ревматизму поділяється на первинну,яка включає загартування організму, своєчасне лікування при хронічних вогнищах інфекції, поліпшення побу­тових умов, і вторинну— уведення ретарпену 2,4 млн ОД (або біциліну-5) внут­рішньом’язово 1 раз на 3 тиж. впродовж 5 років.