Основні проблеми пацієнта Наявні: Потенційні:

• біль у дрібних суглобах кистей ❖ можливість втрати спроможності

і стоп (ревматоїдний артрит); до самообслуговування.

• біль у великих суглобах (деформівний остеоартроз);

• порушення рухової функції суглобів;

• зниження працездатності.

Планування медсестринських втручань

Основні проблеми пацієнта	Медсестринські втручання
Наявні
Біль у дрібних суглобах вістей і стоп	Пояснити пацієнтові суть захворювання Проконтролювати вживання медикаментозних препаратів, призначених лікарем Забезпечити проведення фізіотерапевтичних процедур
Порушення рухової функції суглобів	Вислухати пацієнта, вселити йому надію, що стан поліпшиться Навчити пацієнта елементам самодопомоги (перевдягання, особистої гігієни, споживання їжі) Навести приклад пацієнта, лікування якого дало позитивні наслідки Проконтролювати вживання медикаментозних препаратів, призначених лікарем Проводити оцінювання ефективності викона­них процедур
Зниження працездатності	Вислухати пацієнта, співчутливо поставитися до його проблем Розповісти про захворювання і методи лікуван­ня, наголошуючи на позитивних наслідках Провести бесіду з родичами про надання пси­хологічної підтримки пацієнтові, активізацію внутрішніх сил на одужання
Потенційні
Можливість втрати спроможності до самообслуговування	Акцентувати увагу пацієнта на вживанні меди­каментів відповідно до призначення лікаря Частіше проводити бесіди з пацієнтом, вселити в нього надію на поліпшення стану У разі втрати спроможності до самообслугову­вання забезпечити повне обслуговування пацієнта до призначень лікаря

Ревматична хвороба

Ревматизм (ревматична хвороба, гостра ревматична гарячка, хвороба Сок­ольського—Буйо) — інфекційно-алергійне захворювання, характеризується систем­ними запаленнями сполучної тканини з переважною локалізацією процесу в серце­во-судинній системі і рецидивним перебігом. Розвивається як ускладнення гострої інфекції носоглотки, спричиненої ^-гемолітичним стрептококом групи А, у схильних до неї осіб.

На ревматизм хворіють переважно діти і підлітки (7—15 років). Жінки хворіють у

З рази частіше.

На гостру ревматичну гарячку хворіють люди в усіх країнах світу. Останніми де­сятиліттями захворюваність на ревматизм в економічно розвинених країнах стано­вить 5 випадків на 100 тис. населення, а у слабо розвинених країнах — від 27 до 116 на 100 тис. населення. У більшості країн світу ревматична хвороба — найчастіша причина смерті від серцево-судинних захворювань осіб віком до 35 років.

Уперше ревматизм описали французький лікар Буйо в 1835 р. і російський уче­ний Сокольський у 1836 р. незалежно один від одного. Тому хвороба отримала назву Сокольського—Буйо.

Етіологія. У виникненні ревматизму провідна роль належить (З-гемолітичному стрептококу групи А. Підтвердженням стрептококової етіології хвороби є те, що гос­тра ревматична гарячка вперше виникає через 2—3 тиж. після перенесеної стрептоко­кової інфекції (ангіни або фарингіту). Окрім того гострі респіраторні захворювання стрептококової природи зумовлюють загострення ревматизму, що підтверджено ре­зультатами епідеміологічних, клінічних, мікробіологічних й імунологічних дослід­жень. А ще причиною ревматизму є переохолодження, молодий вік, спадковість. Чинниками ризику розвитку ревматизму є ревматизм у батьків, жіноча стать, часті стрептококові інфекції.

Клінічна картина гострої ревматичної гарячки (табл. 14) дуже різноманітна, за­лежить від локалізації змін у сполучній тканині і гостроти ревматичного процесу.

Гостра ревматична гарячка, що виникла вперше, у 85 % випадків уражує осіб віком до 16 років, а особи віком понад 40 років майже не хворіють.

Гостра ревматична гарячка розвивається переважно після перенесеної стрептоко­кової інфекції. У перші 2—3 тиж. перебіг хвороби латентний: хворих турбує загальна слабість, підвищена пітливість, субфебрильна температура тіла, можливі артралгії (біль у суглобах без об’єктивних ознак їх запалення). Через 2—3 тиж. настає період розгорнених клінічних проявів, що відображені в робочій класифікації гострої ревма­тичної гарячки, прийнятої на III Національному конгресі ревматологів України (2001), яку застосовують у практичній охороні здоров’я.

Таблиця 14

Клінічна класифікація ревматичної гарячки

Клінічний варіант	Клінічні прояви		Активність процесу	Наслідок	Серцева недостатність (стадія), функціональ­ний клас
	основні	додаткові
Гостра ревматична гарячка	Кардит Артрит Хорея Кільцеподіб­на еритема Ревматичні вузлики	Г арячка Артралгії Абдоміналь­ний синдром Серозит	III висока II помірна І мінімальна	Без серцевих змін Ревматична хвороба серця: без вади вада серця неактивна фаза	СН І, ФК І—II СН ПА, ФК П—III СН ІІБ, ФК III—IV СН III, ФК IV
Рецидивна (поворотна)

Ревматичний дифузний міокардит — ураження міокарда, яке проявляється та­кими ознаками:

• прискорене серцебиття;

• перебої в роботі серця;

• тупий ниючий біль у ділянці серця;

• задишка і кашель під час фізичного навантаження;

• у тяжких випадках можливі напади серцевої астми і набряк легенів.

Об’єктивно:

• загальний стан тяжкий;

• положення ортопное (напівсидяче з опущеними ногами);

• пульс частий, може бути аритмічним;

• межі серця розширені, більше ліворуч;

• тони серця ослаблені, аритмічні, може вислуховуватися ритм галопу або неінтенсивний систолічний шум над верхівкою серця;

• дихання везикулярне ослаблене, в нижніх відділах — незвучні вологі хрипи (ознаки застою в малому колі кровообігу);

• у тяжких випадках — гепатомегалія (збільшення печінки), асцит (наявність вільної рідини в черевній порожнині) та набряки нижніх кінцівок. Усе це є ознаками застою у великому колі кровообігу.

Ревматичний вогнищевий міокардит перебігає значно легше. Пацієнти скар­жаться на неінтенсивний біль у ділянці серця та відчуття перебоїв у його роботі. За­гальний стан задовільний. Межі серця незмінені. Під час аускультації тони серця ослаблені, ніжний систолічний шум над верхівкою. З боку інших органів і систем змін немає. Ознак недостатності кровообігу також немає.

Ревматичний ендокардит часто поєднується з міокардитом. Тому використову­ють термін «ревмокардит» (ураження ендокарда і міокарда). Про наявність ендокар­диту свідчать:

• тривале виражене підвищення температури тіла;

• постійний грубий систолічний шум над верхівкою серця;

• діастолічний шум над верхівкою та аортою, що свідчить про формування вади серця.

Ревматичний перикардит розвивається при тяжкому перебігу ревматичного процесу на тлі ендокардиту і міокардиту (панкардит). Виокремлюють перикардит су­хий та ексудативний.

Ознаки сухого перикардиту:

• скарги на постійний тупий біль у ділянці серця;

• під час аускультації серця — шум тертя перикарда.

Ознаки ексудативного перикардиту:

• посилення задишки;

• ціаноз шкіри та слизових оболонок;

• розширення меж серця;

• аускультативно: зникає шум тертя перикарда, тони серця різко ослаблені;

• збільшення печінки;

• на рентгенограмі серце збільшене, має форму трикутника.

Поворотний ревмокардит виникає на тлі сформованої вади серця, характери­зується симптомами первинного ендоміокардиту. Перебіг часто затяжний, усклад­нюється фібриляцією передсердь і недостатністю кровообігу.

Ревматичний поліартрит — ураження суглобів при ревматизмі, яке розви­вається у 70 % пацієнтів. Для ревматичного артриту характерні:

• гострий біль у великих суглобах кінцівок летючого характеру;

• почервоніння, набряк і підвищення температури шкіри в ділянці уражених суг­лобів;

• рухи в уражених суглобах різко обмежені через біль;

• ураження суглобів симетричне;

• найчастіше уражуються колінні (мал. 32), надп’ятково-гомілкові, плечові, лік­тьові, променево-зап’ясткові суглоби; рідше кульшові та дрібні суглоби верхніх кінцівок і стоп;

• висока температура тіла (38—39 °С);

• загальна слабість, підвищена пітливість.

Ревматична хорея (мала хорея, хорея Сиденгама) уражує 12—17 % хворих на

ревматизм, переважно дівчаток (віком до 15 років). Для хореї характерні 5 ос­новних симптомів:

• гіперкінези (посмикування м’язів кінцівок і мімічних м’язів);

• м’язова дистонія;

• порушення статики і координації;

• судинна дистонія;

Мал. 32. Ураження колінних суглобів при ^vп0РУ^шення психіки, ревматичному поліартриті

Проявами ураження шкіри при ревматизмі є кільцеподібна еритема і підшкірні ревматичні вузлики. Кільцеподібна еритема виникає у 7—10 % хворих на ревма­тизм у вигляді неяскравих кілець, які не виступають над поверхнею шкіри, неболючі під час пальпації, не сверблять, при натисканні зникають. Локалізуються переважно на тулубі, животі, внутрішніх поверхнях плечей і стегон.

Підшкірні ревматичні вузлики виникають рідко — у 1 % хворих на ревматизм. Це округлі, щільні, малорухомі і неболючі утворення діаметром від кількох міліметрів до 1—2 см. Локалізуються найчастіше в місцях прикріплення сухожилків, на розги­нальних поверхнях суглобів. Через 1—2 міс. самостійно зникають.

Ураження інших органів і систем при ревматизмі буває дуже рідко. Однак може розвиватися ревматичний полісерозит (плеврит, перикардит, перитоніт), гепатит (ураження печінки), нефрит (ураження нирок), іридоцикліт і кератит (ураження очей), тироїдит (ураження щитоподібної залози).

Основні діагностичні критерії ревматизму (за визначеннями Американської Кардіологічної Асоціації, 1992):

Великі критерії ревматизму: