Септичний ендокардит

Ендокардит — запалення внутрішньої оболонки серця (ендокарда), його кла­панів, стінки аорти. Збудником вважається зеленіючий стрептокок.

Етіологія. Вхідними воротами інфекції є стоматологічне втручання (видалення або лікування зуба, протезування); інфекція сечовивідних органів, перенесені ГРЗ; ендоскопічні обстеження в гастроентерології; захворювання печінки і жовчовивід­них проток; гінекологічні маніпуляції; катетеризація вен; електрофізіологічні дослід­ження серця; катетеризація серця.

У виникненні ендокардиту найбільша роль належить стрептококам, стафілоко­кам, пневмококам, сальмонелам, грибам (кандиди, аспергілус).

Особливої уваги заслуговує ендокардит правих відділів серця. Іншою причиною ендокардиту правих відділів серця є методи інтервенційної ендоваскулярної кардіології (електрофізіологічні дослідження серця, його катетеризація). Відомо, що 30 % підключичних катетерів досягають стулок тристулкового клапана і травмують його. Ендокардит може розвинутися також у хворих на ангіогенний сепсис (при тромбофлебіті судин нижніх кінцівок), а також у разі нагноєння тромбу шлуночка при трансмуральному (субендокардіальному) інфаркті міокарда.

Інфекційний ендокардит поділяється на первинний (запальний процес на незміне- них клапанах) і вторинний (запальний процес на уражених клапанах).

Клінічна картина. Початок ендокардиту частіше безсимптомний. Хворого тур­бують нездужання, слабість, гарячка з ознобом, біль голови. Часом початок захворю­вання гострий, нагадує малярію, бруцельоз, висипний тиф. У хворого виражений озноб, висока температура тіла з подальшим її зниженням і появою надмірного пото­виділення. Лише зрідка захворювання перебігає без гарячки та ознобу. Такі хворі належать до групи осіб з первинним безгарячковим перебігом захворювання.

Часом захворювання починається досить драматично — з геміплегії, болю в попе­рековій ділянці, гематурії, болю у лівому підребер’ї, розладу мовлення. Це зазвичай є результатом емболії судин мозку, нирок, селезінки (інфаркт унаслідок емболії). У цих хворих характерний зовнішній вигляд: вони бліді з жовтувато-сірим забарвлен­ням шкіри, що нагадує колір кави з молоком. Блідий відтінок шкіри є наслідком анемії, що прогресує. Надалі з’являються набряки та пастозність обличчя. На нижніх кінцівках геморагічний висип, позитивний симптом Кончаловського—Румпеля— Леєде (геморагічний висип на шкірі передпліччя нижче від накладеної манжети для

вимірювання АТ). Характерними ознаками є зміни пальців рук: вони мають вигляд барабанних паличок, а нігті — годинникових скелець.

Досить часто уражуються нирки (вогнищевий або дифузний нефрит), що прояв­ляється одутлістю обличчя, сечовим синдромом, гіпо-, ізостенурією.

Часом з’являється гострий біль у лівому підребер’ї (емболічний інфаркт селе­зінки). Збільшення селезінки та печінки зазвичай є наслідком реакції ретикулоендо- теліальної системи на септичну інфекцію (мезенхімальний спленіт, гепатит). Часто розвивається цитопенічний синдром (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія). Згодом спленомегалію «переганяє» гепатомегалія. Набрякають шийні вени, з’являється сим­птом Плеша (під час натискування на печінку посилюється набрякання шийних вен). З боку легенів частими є тромбоемболія гілок легеневої артерії, інфаркт-пневмонія.

Ускладнення серцеві і позасерцеві. Серед серцевих виділяють застійну серцеву не­достатність, абсцеси міокарда, перикардит з тампонадою серця, емболічний інфаркт міокарда, розриви хорд, сосочкоподібних м’язів, коловий абсцес аортального (мітраль­ного) клапана.