Легенева недостатність (адаптовано згідно з наказом моз України № 499, 2003)

Легенева недостатність (ЛН) — нездатність легенів забезпечувати нормальний газовий склад артеріальної крові в стані спокою або під час помірних фізичних наван­тажень. ЛН поділяють на три ступені тяжкості:

ЛН І ступеня — задишка під час виконання звичайного фізичного навантаження, якої раніше не було;

ЛН II ступеня — задишка під час виконання незначного фізичного навантаження (під час ходьби по рівній місцевості);

ЛН III ступеня — задишка в стані спокою.

Згідно з наказом МОЗ України № 499 для визначення застою крові у великому колі кровообігу використовують термін «недостатність кровообігу» — НК.

НК І стадії — наявність нерізко виражених ознак застою крові у великому колі кровообігу — набряки ніг, збільшення печінки, які зникають під впливом терапії тільки основного захворювання або в поєднанні із сечогінними препаратами;

НК II стадії — наявність різко виражених набряків і гепатомегалії, що потребує інтенсивного, часто комбінованого лікування, застосування сечогінних засобів; у цій стадії зазвичай спостерігають порушення скоротливої здатності міокарда, у зв’язку з чим є потреба в комплексному лікуванні із застосуванням засобів для корекції судин­ного тонусу, антиагрегантів;

НК III стадії—стадія, що характеризується вторинним ураженням інших органів і систем; засобом, що здатний подовжити життя цих пацієнтів, є довготривала окси­генотерапія.

Клінічна картина легеневого серця залежить від стану компенсаторних механіз­мів, ознак основного захворювання і часу, протягом якого відбуваються патологічні зміни. Ознаками легеневої гіпертензії є задишка з теплим ціанозом дифузного харак­теру, напади ядухи, кровохаркання, гіпертензивні кризи малого кола кровообігу.

Аускультативно виявляють посилення і розщеплення II тону над легеневою ар­терією, посилення І тону над мечоподібним відростком унаслідок гіпертрофії право­го шлуночка. Межі серця розширені праворуч. На стадії декомпенсації виявляють симптоми венозного застою у великому колі кровообігу. До дифузного гіпоксемічно- го теплого ціанозу приєднується акроціаноз — багряно-ціанотичне забарвлення носа, губ (в основному за рахунок розвитку капілярної мережі), задишка внаслідок незначного фізичного навантаження, сонливість (унаслідок гіпоксемії і гіперкапнії). Набрякають шийні вени, з’являються набряки на ногах, а відтак — асцит. Можливі запаморочення і непритомність. При бронхолегеневому серці хворі скаржаться на глухий або стисний біль за грудниною без іррадіації, який не усувається нітрогліце­рином, не залежить від фізичного навантаження, проте минає після вдихання кисню. Синхронні напади бронхоспазму і стенокардії називають «ангінальною астмою». При значній декомпенсації збільшується печінка.

Результати лабораторних досліджень. Загальний аналіз крові: підвищення вміс­ту гемоглобіну, еритроцитоз, зменшення ШОЕ. Біохімічний аналіз крові: збільшення вмісту а ₂- і у-глобулінів, фібрину, серомукоїду, сіалових кислот. Інструментальні ме­тоди: підвищення тиску в легеневій артерії до 60—80 мм рт. ст., іноді більше.

ЕКГ:ознаки гіпертрофії міокарда правого передсердя (високі зубці Ру відведен­нях II, III, aVF, V!—V₂) і правого шлуночка (відхилення електричної осі серця право­руч).

Рентгенологічнолегеневе серце характеризується випинанням конуса легеневої артерії, згладженням талії серця, що імітує мітральну конфігурацію. Тінь стовбура легеневої артерії розширена.

ЕхоКГ:збільшення розмірів правого передсердя і правого шлуночка. Спірографія реєструє рестриктивну, обструктивну або змішану дихальну недостатність різного ступеня вираженості. Оксигенометрія показує зменшення насичення крові киснем, а дослідження газового складу крові виявляє підвищення парціального тиску вугле­кислоти і зниження кисню.

Хронічне легеневе серце первинно-судинного ґенезу називається синдромом Аєрзи—Аррілага; трапляється рідко, в основному в жінок 20—40-річного віку. Ха­рактеризується стійкою задишкою, болем у ділянці серця («чорна» або «синя» стено­кардія), серцебиттям, може з’являтися кровохаркання, кашель, охриплість голосу.

Ускладнення. Легенево-серцева кома (унаслідок гіперкапнічної енцефалопатії); кашлево-непритомний синдром — непритомність, яка супроводжується судомами на висоті кашлю внаслідок різкого погіршення церебрального кровотоку; виразка шлунка і дванадцятипалої кишки.

Лікування. Ліквідація основних причин виникнення гострого легеневого серця, а також спрямування зусиль на зниження тиску в малому колі кровообігу.

Під час загострення хронічних запальних захворювань застосовують антибак­теріальну терапію, відхаркувальні засоби, бронхолітики.

Важлива роль у патогенезі розвитку легеневого серця належить гіпоксії, тому до­цільно застосовувати оксигенотерапію до 18 год на добу.

Методика оксигенотерапії. Подають кисень через носовий катетер зі швидкістю

2. 3 л за хвилину в спокої та 4—5 л за хвилину в разі фізичного навантаження, що відповідає 35—40 % киснево-повітряної суміші. Уночі подачу кисню збільшують на 1 л за хвилину.

Для зниження тиску в легеневій артерії призначають еуфілін, теофілін, а також нітрати (нітрогліцерин, нітросорбіт), інгібітори АПФ (каптоприл, едніт, капозид, ко- верекс), антагоністи кальцію (ніфедипін, верапаміл, кордафен). У пацієнтів з явища­ми декомпенсації легеневого серця застосовують сечогінні (верошпірон, урегіт, фу- росемід, гіпотіазид), серцеві глікозиди в невеликих дозах під контролем ЕКГ.

При тяжкому набряковому синдромі методом вибору є ультрафільтрація крові, кровопускання.

Для поліпшення реологічних властивостей крові застосовують антикоагулянти й дезагреганти. У загальному лікуванні слід призначати антиоксиданти, анаболічні гормони, вітаміни групи В, пірацетам (ноотропіл).

Прогноз. У разі ранньої діагностики і лікування хворого із хронічним легеневим серцем можна подовжити його життя на 10—15 років. Первинна легенева гіпертензія завжди закінчується смертю.

Профілактика легеневого серця полягає в усуненні причин, які призвели до його формування.