Поняття про хворобу, її етіологію, періоди, стадії, діагностику, клінічний т медсестринський діагноз, перебіг, прогноз, лікування, профілактику

Хвороба — порушення життєдіяльності організму під впливом надзвичайних подразників навколишнього та внутрішнього середовищ, яке характеризується зни­женням можливостей організму пристосовуватися до цих впливів незважаючи на мобілізацію своїх захисних сил.

Етіологія — вчення про причини виникнення хвороби або патологічного стану. Існують зовнішні і внутрішні причини їх розвитку. До зовнішніх належать ін’єкційні, механічні, фізичні, хімічні, соціальні чинники, нездоровий спосіб життя, алергія.

До внутрішніх причин розвитку хвороби належить спадковість — це генетична детермінованість, характерна для багатьох внутрішніх хвороб: гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, цукровий діабет, виразкова хвороба тощо.

Патогенез — механізм розвитку захворювання. Він розкриває шляхи ушкоджен­ня окремих органів і систем протягом перебігу захворювання. Наприклад, знаючи па­тогенез ревматичної хвороби, можна пояснити, чому ушкоджуються клапани серця, порушується кровообіг та функції легенів, печінки, нирок.

Симптоми — характерні прояви захворювання (наприклад, біль, нудота, блю­вання, підвищення температури тіла тощо). Симптоми поділяють на суб’єктивні та об’єктивні.

До суб’єктивних симптомів належать певні відчуття, які виникають в організмі внаслідок змін, що відбулися в ньому (наприклад, біль, нудота). Симптоми, виявлені під час обстеження хворого (жовтяниця, збільшення печінки, наявність білка або кро­ві в сечі тощо), є об’єктивними.

Синдроми—сукупність симптомів, споріднених спільними патогенетичними коре­нями. Найчастіше симптоми будь-якого захворювання виникають не ізольовано, а в поєднанні один з одним. Зокрема, у разі розвитку уремії у хворих з тяжкими нирковими захворюваннями з’являються нудота, блювання, пронос, свербіж шкіри, кровотечі, зменшується маса тіла, погіршується зір, змінюються показники крові, сечі тощо.

Діагноз — короткий лікарський висновок про характер та суть захворювання. Він може бути попереднім, клінічним і заключним. Попередній діагноз встановлюється на підставі суб’єктивного та об’єктивного обстеження пацієнта. Клінічний діагноз встановлюють на підставі суб’єктивного, об’єктивного обстеження та з урахуванням результатів лабораторного та інструментального дослідження.

Медсестринський діагноз — посимптомний діагноз, який має властивість зміню­ватися щодня і навіть протягом дня, оскільки змінюватиметься реакція організму на ту чи ту хворобу. Сестринський діагноз формується з двох частин. Наприклад:

• біль у грудній клітці — вказує на те, що пацієнт відчуває біль і його лока­лізацію;

• біль у грудній клітці праворуч під час дихання та кашлю — вказує його лока­лізацію, причину та умови виникнення.

Лікування. Після встановлення клінічного діагнозу хворому призначають ліку­вання. Воно завжди комплексне, може бути амбулаторним чи стаціонарним — у лікарнях, клініках, центрах чи стаціонар удома, денний стаціонар у поліклініці, са- наторно-курортне тощо.

Будь-який вид лікування передбачає певний режим (суворий постільний, постіль­ний, палатний).

Наступним компонентом лікування є раціональне («дієтичне») харчування.

Основним є медикаментозне лікування.

Важливим чинником є лікувальна фізкультура.

Усі методи лікування супроводжуються добре налагодженим доглядом за пацієнтом, що його здійснюють медичні сестри.

Прогноз може бути сприятливий, несприятливий залежно від перебігу захворю­вання.

Під час виписування зі стаціонару кожному пацієнтові лікар формує прогноз що­до перебігу захворювання, прогноз щодо праці, а також прогноз щодо відновлення функції та життя.

Профілактика — це комплекс рекомендацій, спрямованих на сприятливий пе­ребіг захворювання (одужання або досягнення стійкої ремісії). Профілактика поді­ляється на:

• первинну — комплекс заходів, спрямованих на запобігання виникненню захво­рювання, тобто тоді, коли є ще лише чинники ризику захворювання;

• вторинну — запобігання рецидивам та повторному захворюванню.