Дилятаційна кардіоміопатія

Дилятаційна кардіоміопатія (ДКМП) — захворювання невідомої етіології, не пов’язане з іншими захворюваннями і характеризується дилятацією і вторинною гіпер­трофією шлуночків, більше лівого, зі зниженням їхньої пропульсивної здатності.

Етіологія. ДКМП є кінцевим наслідком різних патологічних процесів, у тому числі й дифузного міокардиту різної етіології.

При ДКМП менше значення, ніж при ГКМП, має спадковий анамнез. Водночас інфекційним захворюванням, особливо вірусним, належить суттєва роль в етіології ДКМП. ДКМП може розвинутися під час вагітності і в післяпологовий період; під впливом алкоголю і кобальту; внаслідок зменшення вмісту селену в ґрунтах; у разі первинного порушення мікроциркуляції, що призводить до погіршення кровопоста­чання міокарда і розвитку дистрофічних і некробіотичних змін кардіоміоцитів.

Залежно від прогресування патологічного процесу виділяють гострі і повільно пе­ребігаючі форми ДКМП. Середній вік хворих при обох формах — ЗО—44 роки.

Клінічна картина багатогранна і включає як безсимптомну форму недуги, так і тяжку картину серцевої недостатності.

Нерідко хвороба розпочинається із задишки, нападів серцевої астми, особливо вночі. Потім з’являються набряки на ногах, біль у правому підребер’ї, асцит, збіль­шується печінка. Тобто розвивається серцева недостатність як за лівошлуночковим, так і за правошлуночковим типом.

Під час обстеження виявляють збільшення всіх меж серця. Аускультативно — ослаблений І тон над верхівкою серця, II тон над легеневою артерією акцентований, можуть прослуховуватися патологічний III і IV тон. АТ знижений. Тони серця арит­мічні (фібриляція і тріпотіння передсердь, порушення збудливості і провідності). У проекціях дво- і тристулкового клапанів прослуховують систолічний шум як ознаку їх відносної недостатності, а також діастолічний шум як наслідок вираженої диля- тації шлуночків серця і відносного звуження міжпередсердно-шлуночкових отворів.

Можливі тромбоемболічні ускладнення як у малому, так і великому колі крово­обігу.

Дані ЕКГ неспецифічні: низький вольтаж комплексу QRS,зниження або інверсія зубця Т. Може реєструватися патологічний зубець Q,який разом із болем у ділянці серця імітує інфаркт міокарда. Інколи з’являються ознаки гіпертрофії обох шлу­ночків серця, блокади ніжок передсердно-шлуночкового пучка (Гіса), шлуночкові

екстрасистоли, тріпотіння передсердь. Під час рентгенологічного дослідження кар- діомегалію виявляють майже у 100 % випадків.

На ехоКГ—різка дилятація шлуночків, зниження скоротливої здатності міокарда.

Результати лабораторних досліджень не мають характерних ознак.

Лікування проводять за такою схемою:

1. Лікувальний режим — постільний. Перехід до активного режиму можливий тільки після зменшення дилятації міокарда і недостатності кровообігу.

2. Лікування серцевої недостатності:

• діуретики;

• інгібітори АПФ;

• ^-блокатори;

• дигоксин.

3. Антиаритмічна терапія. Препаратом вибору є кордарон.

4. Антикоагулянтна й антиагрегантна терапія — для профілактики тромбоембо- лічних ускладнень.

5. Метаболічна терапія — анаболічні стероїди, кокарбоксилаза, фосфаден, цито- хром С, мілдронат.

6. Хірургічне лікування — пересадка серця.