Принципи організації і методи надання лікувально-профілактичної допомоги пацієнтам

Розрізняють лікувально-профілактичні заклади амбулаторного і стаціонарного типу. До ЛПЗ амбулаторного типу належать:

• поліклініки;

• диспансери;

• консультації;

• фельдшерсько-акушерські пункти;

• амбулаторії;

• медико-санітарні частини;

• станції «Швидкої допомоги».

До ЛПЗ стаціонарного типу належать:

• клініки;

• лікарні (сільські, районні, міські, обласні, республіканські);

• госпіталі;

• санаторії.

Лікувально-профілактична допомога підрозділяється на позалікарняну, стаціонарну і санаторно-курортну. Позалікарняна лікувально-профілактична допомога охоплює ам­булаторно-поліклінічну (амбулаторії, поліклініки, консультації, МСЧ, диспансери, пункти охорони здоров’я — здоровпункти, ФАПи); екстрену (Українська станція виїз­ної екстреної консультативно-медичної допомоги, територіальні центри); швидку допо­могу (СШМД, підстанції, відділення ЦРЛ).

Стаціонарна лікувально-профілактична допомога охоплює стаціонари лікарень, диспансерів, лікувальних центрів, МСЧ.

Організація медичної допомоги населенню

Конституція України гарантує кожному громадянинові право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Медико-санітарна допомога складається із трьох рівнів: 1-й рівень — первинна допомога; 2-й рівень — вторинна допомога спеціалізована; 3-й рівень — третинна допомога висококваліфікована (схема 1).

Первинна медико-санітарна допомога є основною найважливішою ланкою в організації охорони здоров’я людини. Вона надається переважно за територіальним принципом, тобто медичний працівник обслуговує певну кількість людей, що прожи­вають на закріпленій за ним території.

В «Основах законодавства України про охорону здоров’я», прийнятих Верхов­ною Радою у 1992 p., ПМСД трактується як основна частина медико-санітарної допо-

моги громадянам, яка передбачає: консультацію лікаря, діагностику та лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь; профілактичні заходи; направлення пацієнта для надання спеціалізованої і висококваліфікованої допомоги.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) дає таке визначення ПМСД, до якого входить основна лікувальна допомога — проста діагностика та лікування, на­правлення у складних випадках на консультацію до фахівців більш високого рівня, профілактична допомога та основні санітарно-освітні заходи.

Первинна медико-санітарна допомога надається: сільському, міському населен­ню, працівникам на промислових підприємствах службою швидкої допомоги. Пер­винну допомогу сільському населенню надає сімейний лікар з висококваліфікованою медсестрою. До 90 % усієї необхідної медичної допомоги зосереджують у кожній ро­дині.

За визначенням ВООЗ, рівень вторинної медичної допомоги потребує обслуго­вування особливого характеру, ця медична допомога складніша, ніж допомога, яку надає лікар загальної практики; сюди входить допомога, яку надають спеціалізовані служби за направленням первинних ланок медичної служби.

Вторинну медичну допомогу забезпечують: у містах головним чином багатопро- фільні міські об’єднані лікарні та МСЧ, у селах — центральні районні та районні лікарні, інколи на цьому рівні трапляються деякі спеціалізовані диспансери — проти­туберкульозний, онкологічний тощо.

Третинній медичній допомозі ВООЗ дає таке визначення: допомога, що потребує висококваліфікованого обслуговування, зазвичай може бути надана лише в спеціально обладнаних для цього центрах та лікарнях, що пройшли відповідну спеціалізацію. До центрів третинної медичної допомоги в Україні належать обласні медичні заклади — багатопрофільні та спеціалізовані лікарні, спеціалізовані диспансери і спеціалізовані центри медичної допомоги державного рівня. Ці заклади вирізняються дещо ліпшим матеріально-технічним забезпеченням, складністю структури та функцій.

Дві функції цих закладів вважаються основними: надання висококваліфікованої та вузькоспеціалізованої медичної допомоги хворим та організаційно-методичне ке­рівництво закладами вторинного рівня.

Схема 1. Медико-санітарна допомога