Отруєння свинцем

Свинець — найпоширеніша промислова отрута.

Етіологія. Контактування зі свинцем відбувається під час плавлення свинцевої руди, загартовування металевих виробів, покриття електричного кабелю, виготов­лення куль, в акумуляторному і друкарському виробництві. Свинець широко засто­совують для захисту від рентгенівських та іонізувальних променів.

У побуті отруєння свинцем може виникнути внаслідок споживання харчових про­дуктів, які зберігаються в глиняному посуді, покритому свинецьумісною поливою, а також споживання води, що тече по свинцевих трубах, і продуктів, забруднених свин­цем. Допустима концентрація свинцю в робочих приміщеннях становить 0,01 мг/м³.

Більш чутливими до інтоксикації свинцем є діти, жінки й особи, які зловживають алкоголем.

Клінічна картина. У виробничих умовах свинець і його сполуки проникають в організм переважно через органи дихання, рідше — через травний тракт і ушкоджену шкіру (свинцеві мазі, примочки, грим). Місцем його депонування є кістки, печінка, нирки, м’язи. Під впливом низки причин (інтеркурентна інфекція, алкоголь, харчова інтоксикація, психічні травми) свинець надходить з депо у кров. Цим пояснюються спалахи свинцевої інтоксикації в осіб, які вже давно припинили контакт зі свинцем.

До основних симптомів свинцевої інтоксикації належать:

• свинцевий колорит — своєрідне землисто-бліде забарвлення шкіри, зумовлене анемією, спазмом судин шкіри, а також підвищенням у крові вмісту порфірину, який спричинює гіперпігментацію;

• свинцева облямівка — лілово-сіра смужка навколо ясен і зубів (механізм її утворення пов’язують з відкладанням сірчистого свинцю, який утворюється внаслідок взаємодії свинцю, що виділяється зі слиною, із сірководнем ротової порожнини);

• ретикулоцитоз — понад 1 % як прояв посиленого еритропоезу; поява у крові еритроцитів з базофільною зернистістю (понад 15 на 10 000 еритроцитів);

• вміст свинцю в сечі — понад 0,04 мг/л.

Клінічній картині свинцевої інтоксикації властиві такі синдроми: астенічний, ас- теновегетативний, свинцевий поліневрит, енцефалопатії, анемічний, абдомінальний, печінковий, нирковий, серцево-судинний.

Астенічний синдром характеризується болем голови, запамороченням, швидкою втомою, порушенням сну, зниженням пам’яті, млявістю, емоційною лабільністю.

Астеновегетативний синдром характеризується ознаками свинцевої неврастенії, до яких приєднуються виражені вегетативні зміни (підвищене потовиділення, нестій­ка артеріальна гіпертензія, вегетативні невралгії).

Свинцевий поліневрит найчастіше уражує передпліччя. При цьому виникає атро­фія м’язів, порушується функція кистей (симптом звислої кисті).

Синдром енцефалопатії характеризується виникненням свинцевого менінгіту, психозу, нападів, подібних до епілепсії.

Анемічний синдром характеризується розвитком ретикулоцитозу, появою у крові еритроцитів з базофільною зернистістю. Часто виникають анізоцитоз і пойкілоцитоз. Пізніше помірно знижується рівень гемоглобіну.

Абдомінальний синдром характеризується відсутністю апетиту, солодким при­смаком у роті, переймистим болем у животі, не пов’язаним зі споживанням їжі, закре­пами, печією, відрижкою, інколи блюванням. Найтяжчим проявом інтоксикації свин­цем є свинцева колька.

Печінковий синдром проявляється жовтяницею, збільшенням печінки, її функціо­нальною недостатністю.

Нирковий синдром характеризується порушенням ниркового кровообігу, спаз­мом ниркових судин, підвищенням AT, підвищеним вмістом свинцю в сечі.

Серцево-судинний синдром проявляється спазмами судин, раннім розвитком ате­росклерозу, порушенням холестеринового обміну, стенокардією, дистрофічними змінами в міокарді. Клінічно розрізняють легке, середньої тяжкості і тяжке отруєння свинцем, а також носійство свинцю в практично здорових осіб.

Ускладнення. У разі тривалого впливу низьких концентрацій свинцю спочатку розвивається транзиторна, пізніше — стійка артеріальна гіпертензія, порушується ритм серця (синусова брадикардія або тахікардія, порушення провідності), виникає атрофія м’язів, порушується функція кистей (симптом висючої кисті).

Додаткові методи обстеження і роль медичної сестри в їх проведенні

Діагноз свинцевої інтоксикації встановлюють з урахуванням:

• ретельного професійного анамнезу, результатів об’єктивного обстеження;

• результатів лабораторних досліджень (ЗАК: ретикулоцитоз, збільшення кіль­кості еритроцитів з базофільною зернистістю, зниження вмісту гемоглобіну; аналіз сечі: підвищена екскреція із сечею амінолевуленової кислоти і копро- порфірину в креатиніні).