Вібраційна хвороба

Вібраційна хвороба — одне з найпоширеніших професійних захворювань, при­чиною якого є машини, що генерують вібрацію, зокрема в таких галузях, як машино­будування, авіабудування, гірничовидобувна промисловість, суднобудування тощо.

Етіологія. Вібраційна хвороба може бути зумовлена локальною, загальною та комбінованою вібрацією. Вплив локальною вібрацією, трапляється серед бурильни­ків, забійників, шліфувальників, точильників, які виконують роботу за допомогою ручного механізованого інструмента. Вібраційну хворобу, яка зумовлена впливом загальної вібрації, спостерігають у водіїв, бульдозеристів, кондукторів, трактористів, комбайнерів. Комбінована вібрація (зумовлена впливом локальної і загальної), трап­ляється у бетонників.

Основні клінічні ознаки

Ознаки вібраційної хвороби, зумовленої локальною вібрацією, проявляються че­рез 5—7 років від початку контакту з вібрацією.

Поруч з прогресивним зниженням вібраційної чутливості порушується больова, тактильна і температурна чутливість. Відбуваються порушення судинної, нервової, м’язової систем, ураження кісток і суглобів, спостерігаються патологічні зміни з боку внутрішніх органів.

У клінічному перебігу розрізняють 4 стадії:

1. стадія, або стадія початкових проявів.Скарги на нерізкий біль, відчуття оніміння пальців рук, кистей, дещо підвищену дратівливість, швидку втомлюваність. Об’єктивно: у ділянці кінцевих фаланг незначне зниження вібраційної і больової чут­ливості, помірно виражені розлади чутливості у вигляді гіпер- або гіпоестезії.

2. стадія, або стадія дистрофічних розладів.Стійкий інтенсивний біль і парес­тезії в руках. Нерідко біль посилюється вночі. Підвищена втомлюваність рук, інколи слабкість пальців рук, унаслідок чого робітники мимоволі випускають інструменти з рук. Періодичні судоми в м’язах кистей. Останні стають ціанотичними, холодними

на дотик, підвищується потовиділення їх. Знижується больова чутливість за типом рукавичок і шкарпеток. Розвивається хронічний міозит з наступним заміщенням ділянок запалення фібринозною тканиною.

3. стадія, або стадія незворотних органічних змін,розвивається в осіб зі значним (понад 10 років) стажем роботи. Інтенсивний біль у кистях рук іррадіює вгору, у пле­човий пояс. Турбують біль голови, розлад сну, підвищена дратівливість, швидка втомлюваність, різко посилюється чутливість до низької температури. Виникає відчуття оніміння пальців рук під час миття їх холодною водою. Кисті набряклі, баг- ряно-ціанотичного кольору, пальці і суглоби деформовані. Розлади больової чутли­вості змінюються за типом «куртки», а в кінцівках — за типом «рукавичок» і «шкар­петок». Спостерігається повна втрата больової чутливості в дистальних відділах рук. Часто розвиваються неврози і неврозоподібні стани.

4. стадія, або стадія дистрофічних змін і генералізації патологічного процесу. Прогресує біль голови, з’являються часті напади запаморочення з нудотою, пору­шенням координації рухів, часті напади спазму капілярів за типом «мертвих паль­ців», що в разі тяжкого перебігу стає причиною гангрени кінцевих фаланг. У деяких хворих виникають кризи з болем у ділянці серця або за грудниною — типу стенокар­дії. У цій стадії повністю втрачається працездатність.

При вібраційній хворобі, зумовленій впливом загальної вібрації, переважають по­рушення ЦНС. Виникає біль голови, запаморочення, шум у вухах, сонливість. Часто хворі відчувають біль у литкових м’язах, у ділянці попереку, м’язах спини. Відбува­ються значні відхилення з боку вегетативної нервової системи, вестибулярного апа­рату, периферичних судин. Змінюється шкірна, больова і температурна чутливість, знижуються сухожилкові рефлекси. Нестійке порушення координації поєднується з різко вираженим тремором рук. Часом знижується гострота зору, можуть розвивати­ся дизуричні явища, функціональні розлади шлунка, радикуліт.

Вібраційна хвороба під впливом комбінованої вібрації (локальної і загальної) трапляється у працівників з бетоном.

Ускладнення. Виникають напади спазму капілярів типу «мертвих пальців», що в тяжких випадках стає причиною гангрени кінцевих фаланг.

Додаткові методи обстеження та роль медичної сестри у їх проведенні

Під час обстеження хворих з вібраційною хворобою застосовують спеціальні ме­тоди:

• функціональну холодову пробу (кисті хворого на 3—5 хв занурюють у холодну воду температури 8—10 °С). Слабопозитивною вважають пробу, коли відбува­ються побіління кисті у вигляді окремих плям, позитивною — побіління кін­цівок фаланг, різко позитивною — суцільне побіління кількох фаланг (хоча б одного пальця);

• капіляроскопію — метод, що дає уявлення про стан периферичного крово­обігу. Для дослідження використовують капіляроскопи М-70А і ін. Перед ка- піляроскопією на нігтьове ложе наносять краплю рідинної олії (кедрової, пер­сикової). Після загального огляду всього нігтьового валика ретельніше вивча­ють кілька полів зору. Нормальна капіляроскопічна картина характеризується

блідо-рожевим або рожевим тлом, на якому видно капіляри. У полі зору видно 15—20 капілярів. Рух крові рівномірний, швидкий;

термометрію (у нормі температура шкіри кистей рук становить 25—31 °С, стоп— 25—27 °С, чола — 32—33 °С);

дослідження вібраційної чутливості — палестезіометрія. Робота приладів (па- лестезіометри, вібротести) ґрунтується на принципі генерації електричних ко­ливань і перетворенні їх на поступальні механічні. Поріг сприйняття вібрації визначають, виходячи з відповіді пацієнта. Обстежуваний сидить так, щоб не бачити панель приладу. Рука від кисті до ліктьового суглоба лежить на столі, м’язи розслаблені, палець, на якому проводять дослідження, розташований на штоці вібратора. Поріг вібраційної чутливості досліджують на частотах в тако­му порядку 125, 250, 63 Гц. Починають з мінімального рівня, потім рівень вібрації збільшують до виникнення її відчуття, про що пацієнт повинен повідо­мити. Тривалість дослідження становить 2—3 хв;

алгезиметрія — дослідження больової чутливості. Для дослідження використо­вують алгезиметри, які дають змогу дозувати ступінь занурення голки в товщу шкіри. За глибиною занурення голки визначають поріг больового сприйняття. Дослідження проводять у положенні сидячи. У праву руку беруть головку алге- зиметра, у ліву — його ручку. Обертаючи головку і виводячи так голку, від­мічають довжину її виведення і встановлюють алгезиметр на досліджувану точку поверхні. Якщо обстежуваний не відчуває уколу, головку повертають ще на кілька (зазвичай 5) поділок і прилад ставлять знову на те ж саме місце. Якщо больове відчуття відсутнє, описану процедуру повторюють доти, доки не буде знайдено поріг больової чутливості; рентгенографія, електроенцефалографія.