Плеврит

Плеврит — запальне захворювання листків плеври з утворенням на їхній по­верхні фібрину (сухий фібринозний плеврит) або нагромадженням рідини у плев­ральній порожнині (ексудативний плеврит).

Етіологія. Причинами плевриту є туберкульоз, пневмонія, абсцес, гангрена ле­генів, пухлини легенів, системні захворювання сполучної такнини, травми грудної клітки, переохолодження.

Під впливом етіологічних чинників порушується рівновага між продукцією плев­ральної рідини і її резорбцією. Помірний випіт і збережена резорбція спричинюють відкладення фібрину на листках плеври у вигляді острівців чи сітки. Так виникає су­хий плеврит. Якщо швидкість продукції ексудату перевищує можливості всмокту­вання, виникає серозний або серозно-фібринозний плеврит.

Інфекційний плеврит спричинюють пневмококи, стрептококи, стафілококи, гемо- фільна паличка, клебсієла, мікобактерії туберкульозу, гриби, паразити, найпростіші.

Причиною неінфекційного плевриту є злоякісні пухлини (мезотеліома, лімфогра- нульоматоз, лімфосаркома, метастази пухлин інших органів), дифузні захворювання сполучної тканини, травми грудної клітки, інфаркт-пневмонія, гострий панкреатит, інфаркт міокарда, хронічна ниркова і печінкова недостатність.

К

Перебіг

• гострий,

• підгострий,

• хронічний.

Локалізація

• дифузний,

• осумкований,

• верхівковий,

• пристінковий,

• кістково-діафрагмовий,

• діафрагмовий,

• парамедіастинальний,

• міжчастковий.

ласифікація

Етіологія

• інфекційний,

• асептичний.

Характер патологічного процесу

• сухий (фіброзний),

• ексудативний.

Характер випоту

• серозний,

• серозно-фібринозний,

• гнійний,

• гнилісний,

• геморагічний,

• еозинофільний,

• холестериновий,

• хільозний,

• змішаний.

Клінічна картина. Виокремлюють такі синдроми:

• запалення плеври;

• накопичення рідини в плевральній порожнині;

• інтоксикаційний і запальний.

Сухий плеврит. Захворювання починається гостро, болем у грудній клітці, який посилюється під час дихання, кашлю, розмови, нахилу тулуба в здоровий бік. Хво­рий, оберігаючи здоровий бік, намагається лежати саме на ньому. Дихання поверхне­ве, часте. Характерним є сухий непродуктивний кашель, який посилюється під час рухів. Перкусія легенів виявляє обмеження рухомості ураженого боку, аускульта­ція — шум тертя плеври, який нагадує скрипіння снігу. Шум тертя плеври вислухо­вується впродовж вдиху і видиху, не змінюється після кашлю, його можна відчути долонею.

Діагностика. У загальному аналізі крові — помірний лейкоцитоз, зсув лейкоцит- ної формули вліво, збільшена ШОЕ. Рентгенологічно — обмеження рухомості купо­ла діафрагми.

Клінічний перебіг сухого плевриту переважно легкий. Захворювання триває 1— З тиж. і залежить від перебігу основного захворювання. Затяжний рецидивний сухий плеврит характерний для туберкульозного процесу, що потребує тривалого спе­цифічного лікування.

Ексудативний плеврит може бути продовженням нелікованого сухого плевриту або ускладнювати інші захворювання, про які згадувалося вище. Характер ексудату може вказувати на тяжкість перебігу захворювання і частково на етіологічний чин­ник. Виокремлюють три фази ексудативного плевриту: нагромадження ексудату, стабілізації і розсмоктування.

Розвиток ексудативного плевриту поступовий або гострий. При гострому пе­ребігу швидко підвищується температура тіла, з’являються озноб, різкий біль у грудній клітці на боці ураження, сухий болісний кашель, задишка, різка слабість. З появою випоту біль поступово вщухає, проте задишка наростає і стає помітною навіть у стані спокою. Шкіра бліда. Уражена половина грудної клітки відстає в акті дихання. Під час перкусії легенів виявляють глухість, яка дугоподібно піднімається від хребта до задньої пахвинної лінії, так званої лінії Еліса—Дамуазо—Соколова. Над ділянкою глухого звуку дихання не вислуховується (кількість ексудату — понад 500 мл) або воно різко ослаблене (при меншій кількості ексудату), відсутнє голосове тремтіння і бронхофонія.

Діагностика. Лабораторно — ознаки анемії, лейкоцитоз, збільшення ШОЕ.

Рентгенологічно — інтенсивне затемнення з косою верхньою межею, зміщення середостіння в протилежний бік. Ультразвукове дослідження — рідина в плеврі.

Основні проблеми пацієнта

Наявні: Потенційні:

• біль у грудній клітці; ❖ ризик утворення плевральних спайок.

• задишка.

Планування медсестринських втручань

Основні проблеми пацієнта	Медсестринські втручання
Наявні
Біль у грудній клітці	Рекомендувати постільний режим, положен­ня — на хворому боці На хвору половину грудної клітки покласти зігрівальний компрес або гірчичник (за призна­ченням лікаря) Увести знеболювальні препарати (за призначен­ням лікаря) Дати протикашльові препарати (кодеїн, лібек- син) (за призначенням лікаря)

Основні проблеми пацієнта	Медсестринські втручання
Задишка і	Забезпечити умови для перебування пацієнта на постільному режимі: проводити догляд за порожниною рота, очима, вухами, волоссям; здійснювати догляд за шкірою, проводити профілактику пролежнів; допомагати при фізіологічних потребах, проводити туалет статевих органів; допомагати під час споживання їжі, за по­треби годувати пацієнта
Підвищення температури тіла	Організувати догляд за пацієнтом відповідно до типу і стадії пропасниці Допомогти пацієнтові надати тілу вимушеного (напівсидячи) положення: підняти головний кінець функціонального ліжка або підкласти під спину кілька подушок
Страх перед проведенням плевральної пункції	Одержати згоду пацієнта на проведення плев­ральної пункції Психологічно підготувати пацієнта. Пояснити йому мету та хід проведення пункції Підготувати все, що потрібно для плевральної пункції, та допомагати лікареві у проведенні маніпуляції відповідно до алгоритму дій Контролювати стан пацієнта і дотримання ним постільного режиму протягом доби після пункції
Потенційні
Ризик утворення плевральних спайок	Проводити лікувальну фізкультуру за призна­ченням лікаря

Лікування. При сухому плевриті насамперед лікують основне захворювання. При туберкульозному процесі, системних захворюваннях лікування специфічне. Якщо сухий плеврит спричинений пневмонією, основною є антибактеріальна терапія з урахуванням етіологічного чинника. Нині зазвичай застосовують пеніциліни, цефа- лоспорини III—IV покоління, сучасні макроліди, фторхінолони, аміноглікозиди.

К

129

урс антибіотикотерапії триває 7—14 діб, коригується в процесі лікування при уточненні збудника захворювання і його чутливості до антибіотиків. Як протиза­пальні та знеболювальні засоби призначають саліцилати (ацетилсаліцилову кислоту 2—4 г на добу) або НПЗП: диклофенак натрію, індометацин до 100 мг на добу, німе- сулід до 200 мг на добу. Для знеболювання застосовують анальгетики (анальгін, три- ган, трамадол), при відповідних показаннях — глюкокортикостероїди, дезінтокси- каційну, десенсибілізувальну терапію. Після гострих явищ показані масаж, парафіно­терапія.

5 10-619

При ексудативному плевриті доцільно проводити діагностичну пункцію. Її вико­нують у процедурному кабінеті, перев’язочній, а в нетранспортабельних хворих — у палаті. Перед проведенням діагностичної плевральної пункції медична сестра має підготувати засоби для дезінфекції шкіри пацієнта і рук лікаря, а також стерильні кульки і гумові рукавички, марлеві серветки, лейкопластир, набір для місцевої анес­тезії. Виконати пробу на чутливість пацієнта до новокаїну чи лідокаїну. Підготувати стерильний шприц на 20—60 мл, пункційну голку, стерильний і нестерильний посуд для взяття плевральної рідини. Отриманий ексудат доставляють у лабораторію не­гайно. Премедикацію виконують за показаннями. Під час проведення плевральної пункції положення хворого — сидячи верхи на кріслі, передпліччя спираються на його спинку. Плевральну пункцію проводять по лопатковій лінії в сьомому або вось­мому міжребер’ї, по верхньому краю нижче від ребра, в ділянці якого найбільша пер- куторна глухість. Спочатку проводять пошарову анестезію м’яких тканин, потім спеціальною пункційною голкою — прокол плеври та евакуацію ексудату. Зазвичай евакуюють максимальну кількість ексудату.

Лікування ексудативного плевриту після евакуації рідини базується на тих прин­ципах, що й сухого плевриту. При стиханні запального процесу і за відсутності ознак повторного нагромадження рідини в плевральній порожнині призначають розсмок- тувальну терапію.

Після клінічного одужання пацієнтів направляють у місцеві санаторії чи на курор­ти Причорномор’я для реабілітації. Протягом року вони перебувають на диспансер­ному обліку.

Прогноз. Перебіг плевриту зазвичай сприятливий, хоча можливий затяжний варіант. Після одужання можуть залишатися спайки, стовщення листків плеври, об­літерація плевральної порожнини і розвиток хронічної серцевої недостатності.

Профілактика. Специфічної профілактики плевриту немає. Усі заходи мають бути спрямовані на санацію вогнищ хронічної інфекції, підвищення опірності орга­нізму, запобігання переохолодженням.