Основні проблеми пацієнта Наявні:

• підвищення температури тіла;

• озноб;

• кашель.

Потенційні:

• кровохаркання, легенева кровотеча.

Планування медсестринських втручань

Основні проблеми пацієнта	Медсестринські втручання
Наявні
Підвищення температури тіла	Забезпечити постільний режим і спокій у палаті. Планувати медсестринські втручання відповідно до алгоритму дій догляду за лежачим пацієнтом Здійснювати догляд відповідно до алгоритму дій при гарячці
Озноб	Укрити пацієнта ковдрою, покласти грілки до ніг, напоїти гарячим чаєм Контролювати температуру тіла пацієнта, дані за­носити в температурний листок
Пітливість	Негайно змінити постільну та натільну білизну Протерти шкіру сухим теплим рушником. Відкриті частини тіла щодня протирати теплою водою, після чого висушувати рушником Мати в палаті запас натільної білизни Під час провітрювання палати хворого ретельно вкривати
Кашель	Забезпечити пацієнта кишеньковою плювальни­цею і навчити користуватися нею Пояснити пацієнтові небезпеку заковтування хар­котиння та відкашлювання не в плювальницю Пояснити пацієнтові правила збирання харкотиння для виявлення мікобактерій туберкульозу Контролювати приймання муколітиків і відхарку­вальних препаратів
Відсутність апетиту	Харчування 4—-5 разів на день Дієта зі збільшеною кількістю повноцінних білків тваринного походження, вершкового масла й олії, вітамінів, продуктів з високим вмістом кальцію та калію
Потенційні
Кровохаркання, легенева кровотеча	Доповісти лікарю про наявність крові у харкотинні (легеневу кровотечу) Заспокоїти хворого, надати йому напівсидячого положення. Заборонити різкі рухи Забезпечити постільний режим

Основні проблеми пацієнта	Медсестринські втручання
Кровохаркання, легенева кровотеча	Прикласти холод (міхур з льодом, холодний ком­прес) на грудну клітку Виконати призначення лікаря щодо невідкладної медикаментозної допомоги Контролювати загальний стан пацієнта: AT, пульс, частоту дихання Навчити пацієнта правил особистої гігієни Контролювати дотримання норм санітарно-проти­епідемічного режиму в медичному закладі
Ризик для оточуючих контак­ту з хворими на туберкульоз	При виписуванні зі стаціонару провести з пацієнтом бесіду: навчити дезінфікувати посуд, білизну, інші особисті речі, плювальниці

Лікування. Різноманітність клінічних форм легеневого туберкульозу потребує комплексного лікування. Хворим на туберкульоз призначають консервативну те­рапію, а за необхідності — хірургічне втручання.

Комплексним лікування вважається тоді, коли терапевтичні засоби і методи спря­мовані на:

• збудника туберкульозу (туберкулостатики);

• симптоматичне лікування (лікування ускладнень і супутніх захворювань);

• підвищення опірності організму;

• патологічне вогнище (патогенетична терапія, колапсотерапія (метод лікування туберкульозу з допомогою неповного спадання легені і створення їй функціо­нального спокою), оперативне втручання).

Принципами хіміотерапії туберкульозу є:

• обов’язкова комбінація трьох і більше туберкулостатиків;

• тривалість і безперервність лікування;

• комбінація туберкулостатиків із десенсибілізувальними засобами й антибіоти­ками.

Важливим елементом лікування хворого на туберкульоз є повноцінне харчуван­ня. Енергетична цінність добового раціону має становити 3000—4000 ккал. Харчові продукти мають бути різноманітними за своїм складом, що сприяє підвищенню реактивності організму хворого.

У лікуванні хворих з уперше виявленими формами туберкульозу широко застосо­вують рифампіцин (добову дозу 0,45 г приймають одноразово). Його слід комбінува­ти з ізоніазидом (0,3 г 2—3 рази на день), етіонамідом (0,25 г 3—4 рази на день) або призначати комбінований препарат ріфатер, який містить усі ці три складники, етам- бутолом (15—25 мг на 1 кг маси тіла хворого, приймають одноразово після сніданку), циклосерином (0,25 г 3—4 рази на день).

Через 3—6 міс. лікування проводять рентгенологічне дослідження для контролю за динамікою туберкульозного процесу, коригують призначену терапію.

Якщо через 10 міс. після лікування значних змін у легенях не виявлено (не змен­шуються розміри каверн), таким хворим рекомендують оперативне втручання.

У лікуванні туберкульозу легенів застосовують антигістамінні препарати: димед­рол по 0,005 г 2—3 рази на день, супрастин по 0,025 г 3 рази на день тощо; НПЗП: диклофенак натрію, індометацин, німесулід, целекоксиб тощо. При вираженому кашлі призначають препарати, що містять кодеїн або лібексин. У тяжких випадках уводять промедол або омнопон по 1 мл підшкірно. Для поліпшення дренажної функції бронхів призначають відхаркувальні засоби: настої з кореня алтеї, трави тер- мопсису, листя подорожника, амброксол, ацетилцистеїн, бромгексин, мукалтин тощо. При явищах бронхоспазму застосовують 2,4 % розчин еуфіліну (10 мл внут­рішньовенно), теофілін, сальбутамол, солутан.

У разі плеврального болю призначають анальгін, ортофен, баралгін, трамадол, промедол або омнопон. У ділянці грудної клітки роблять сітку з розчину йоду. Ослабленим хворим вводять 40 % розчин глюкози (10—20 мл) у поєднанні з 5 % роз­чином аскорбінової кислоти (5 мл) внутрішньовенно, 5 % розчин глюкози внут­рішньовенно краплинно. Рекомендують переливання плазми, альбуміну, ліпофунди- ну, рефортану. Важливим у лікуванні туберкульозу є використання глюкокорти- коїдів, вітамінів, імуномодуляторів.

До хірургічних методів лікування (штучний пневмоторакс, резекція легені або її часток, кавернотомія) вдаються при неефективності консервативного лікування і за невідкладними показаннями (спонтанний пневмоторакс, легенева кровотеча). Часто хірургічні методи комбінують із застосуванням антибактеріальних засобів, що сприяє одужанню більшості хворих на туберкульоз тяжких форм.

При легеневій кровотечі призначають холод (міхур з льодом) на відповідну ділян­ку грудної клітки, дають ковтати шматочки льоду. Застосовують медикаментозну те­рапію: 1 % вікасол 2 мл внутрішньовенно, 10 % розчин кальцію хлориду 10 мл внут­рішньовенно, 5 % розчин для ін’єкцій аскорбінової кислоти внутрішньовенно крап­линно, 5 % розчин для інфузій амінокапронової кислоти 1 мл підшкірно або внут- рішньом’язово, 12,5 % розчин дицинону (2—4 мл, введення можна повторити через

4. 6 год — 2 мл), свіжозаморожену плазму. Призначають також промедол підшкірно для пригнічення кашльового центру.

Критерії клінічного вилікування хворого на туберкульоз:

• відсутність протягом 1—2 років загальних і локальних ознак тубінтоксикації;

• стійка абацилярність протягом 13 років;

• відсутність рентгенологічних ознак активності туберкульозу легенів;

• відновлення функції органів і систем організму, а також працездатності.

У більшості пацієнтів (95—96 %) вилікування від туберкульозу пов’язане з обо­в’язковим розвитком у легеневій тканині залишкових змін.

Прогноз туберкульозу легенів залежить від його форми, своєчасності розпізнан­ня хвороби, правильності застосованого лікування, особливостей умов життя і праці. За несприятливих умов, особливо при кавернозній формі туберкульозу, прогноз хво­роби менш сприятливий, оскільки при цьому виникають амілоїдоз, серцево-легенева недостатність, легеневі кровотечі тощо.

Профілактика. Одночасне здійснення широких оздоровчих, гігієнічних і спе­ціальних санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на запобігання інфіку­ванню і виникненню хвороби.

Мета профілактики — систематичне підвищення специфічної і неспецифічної опірності населення до туберкульозної інфекції.

Завданням профілактики є запобігання зараженню, захворюванню і його рецидиву.

Профілактика туберкульозу поділяється на специфічну і неспецифічну. Остання передбачає соціально-профілактичні, санітарно-гігієнічні заходи, спрямовані на по­ліпшення умов життя населення і праці на шкідливих підприємствах, боротьбу із за­брудненням навколишнього середовища. Санітарно-гігієнічна профілактика вклю­чає також оздоровлення вогнищ туберкульозної інфекції, ветеринарний нагляд за домашніми тваринами, санітарно-просвітницьку роботу.

Важливе місце у профілактиці туберкульозу належить своєчасному розпізнаван­ню захворювання, ізоляції та лікуванню вперше виявлених хворих на туберкульоз, флюорографічному обстеженню населення, яке починають із 12-річного віку.

Специфічна профілактика туберкульозу передбачає вакцинацію, ревакцинацію та хіміопрофілактику.

Хіміопрофілактика потрібна особам, які перебувають у контакті з хворим, людям із підвищеною чутливістю до туберкуліну, а також хворим на туберкульоз неактив­ної форми. Для цього призначають ізоніазид по 0,3 г 2 рази на добу протягом 3 міс. двічі на рік. Щоб запобігти рецидиву хвороби, призначають ізоніазид у комбінації з ПАСК-натрієм навесні і восени впродовж 1—3 років після клініко-рентгенологічно- го одужання хворого.

Розрізняють 8 диспансерних груп хворих на туберкульоз:

• 1-а ■— з активною формою туберкульозу легенів;

• 2-а — із затихаючим активним туберкульозом органів дихання;

• 3-я — з неактивним туберкульозом легенів;

• 4-а — які контактують з бактеріовиділювачами;

• 5-а—з неактивною формою туберкульозу легенів і позалегеневим туберкульо­зом;

• 6-а — діти, хворі на туберкульоз;

• 7-а — із залишковими змінами після перенесеного туберкульозу органів дихан­ня;

• 8-а — із нез’ясованою активністю специфічного процесу.