Основні клінічні симптоми хвороб органів дихання

Основними клінічними проявами, характерними для хвороб органів дихання, є кашель, задишка, кровохаркання, легенева кровотеча, біль у грудній клітці, синдро­ми дихальної недостатності, легеневої артеріальної гіпертензії, бронхообструктив- ний синдром.

Кашель — захисний рефлекторний процес видалення з дихальних шляхів слизу, мокротиння, крові, сторонніх тіл. Кашель виникає внаслідок різноманітних подраз­нень кашльових рецепторів, які розташовані в гортані, трахеї, бронхах, на листках плеври. Кашльовий рефлекс контролюється корою великого мозку, тому може бути спричинений або затриманий зусиллям волі.

Причиною кашлю можуть бути запальні процеси, хімічні, механічні і термічні чинники, а також такі хвороби, як трахеїт, бронхіт, пневмонія, плеврит, сторонні тіла, бронхіальна астма, рак легенів.

Розрізняють постійний і періодичний кашель. Постійний спостерігають: при хронічних бронхіті, трахеїті, ларингіті, застої в легенях; періодичний — при підви­щенні чутливості до холоду, вранці у курців і алкоголіків, при емфіземі легенів.

Якщо кашель не супроводжується виділенням мокротиння — це сухий кашель, який супроводжується виділенням мокротиння, — вологий. Сухий кашель буває при плевриті, бронхіті, в початковій стадії запалення легенів. При вологому кашлі може виділятися слизисте, серозне, гнійне, геморагічне, серозно-гнійне мокротиння.

Кровохаркання—це кров у мокротинні. Може виникати при туберкульозі легенів, раку легенів, бронхоектатичній хворобі, абсцесі, пневмонії, тромбоемболії легеневої ар­терії. Відхаркування великої кількості крові і наявність її при кожному виділенні мокро­тиння свідчить про легеневу кровотечу. Кровохаркання і легеневу кровотечу слід відрізняти від стравохідної та шлункової кровотечі. Обстеження хворого має починати­ся з огляду порожнини рота і носоглотки, що дає змогу виявити джерело несправжнього кровохаркання, зумовленого гінгівітом, стоматитом, абсцесом мигдаликів, гемо­рагічним діатезом. Масивна кровотеча може призвести до асфіксії.

Відмітні ознаки легеневої кровотечі — відсутність блювання, яскраво-червоний ко­лір крові, вона піниста, pH-лужної реакції. При цьому може спостерігатися ядуха, клекіт за грудниною. При шлунковій кровотечі блювання темною кров’ю з домішкою шлунко­вого соку, їжі, згустків, кров не піниться, pH-кислої реакції, відсутній кашель.

Задишка — зміна частоти, ритму, глибини дихання, порушення між фазами вди­ху і видиху, що супроводжується суб’єктивними відчуттями нестачі повітря. Залеж­но від того, яка фаза дихання порушена, розрізняють інспіраторну (утруднений

вдих), експіраторну (утруднений видих), змішану (утруднені обидві фази) задишку. Інспіраторна задишка виникає за наявності перешкод для повітря у верхніх дихаль­них шляхах, а саме — при набряку голосових зв’язок, пухлинах гортані або трахеї, потраплянні сторонніх тіл, при паралічі дихальних м’язів. Експіраторну задишку спостерігають при бронхіальній астмі, бронхообструктивному синдромі, коли види­ху повітря з легенів перешкоджає спазм дрібних бронхів. Напади задишки можуть бути легкими, ледь відчутними, і дуже тяжкими, раптовими, супроводжуватися відчуттям неспроможності вдихнути чи видихнути. Така задишка називається яду­хою і характерна вона для бронхіальної астми, бронхіолітів тощо.

При хронічних захворюваннях легенів у виникненні задишки має значення посту­повий розвиток легенево-серцевої недостатності.

У хворих можуть виникати особливі види задишки, які зумовлені порушенням ритму дихальних рухів і названі іменами авторів, які їх описали.

Дихання Куссмауля — дуже сповільнене і глибоке дихання з голосним шумом. Виникає у разі розвитку діабетичної, печінкової та інших видах коми з ацидозом.

Дихання Чейна—Стокса — через кілька дихальних рухів настає пауза, що триває до 1 хв, під час якої хворий не дихає. Після паузи виникає рідке поверхневе дихання, яке з кожним рухом стає глибшим і частішим, досягає максимуму і знову стає рідким та по­верхневим до наступної паузи. Таке дихання характерне для порушення мозкового кро­вообігу (крововиливи в мозок, пухлини головного мозку, отруєння морфієм).

Дихання Біота — правильне чергування глибоких дихальних рухів і пауз від декількох до ЗО с. Найчастіше спостерігають при менінгіті, в стані агонії.

Біль у грудній клітці може бути спричинений патологічними процесами у самій грудній клітці (запалення міжребрових нервів, м’язів, періостит, остеомієліт, переломи ребер, груднини), в органах дихання (внаслідок ураження плеври, оскільки бронхи та ле­генева тканина не мають чутливих нервів), у серці та аорті (перикардит, стенокардія, інфаркт міокарда). Окрім цього, біль у грудну клітку може іррадіювати з хребта (при остеохондрозі), органів черевної порожнини (при гострому холециститі). Надзвичайно важливо з’ясувати причину болю (захворювання органів дихання чи інші явища).

Болісність м’язів, кісток грудної клітки під час пальпації може свідчити про їх за­хворювання: уздовж міжребрових нервів—неврологічної природи; при натискуванні на хребці — при патологічних процесах у них. Для м’язового болю характерна поява або посилення його під час рухів; при ураженні плеври біль виникає під час дихання.

Підвищення температури тіла при захворюваннях органів дихання найчастіше за­лежить від дії бактеріальних токсинів, які надходять із легенів при інфекційному за­паленні. Тривала постійна пропасниця є ознакою пневмонії, гнійних процесів у леге­нях, колагенозів. Пропасниця може супроводжуватись ознобом, надалі — підвище­ною пітливістю (при туберкульозі легенів і лімфогранульоматозі).

Синдром дихальної недостатності — це стан організму, за якого можливості ле­генів щодо забезпечення артеріальної крові достатньою кількістю кисню обмежені. Згідно з патогенезом дихальна недостатність поділяється на дві основні групи:

1. а — з переважним ураженням позалегеневих механізмів;

2. а — з переважним ураженням легеневих механізмів.

Залежно від швидкості розвитку клінічної картини дихальна недостатність є гос­трої і хронічної форми.

Легеневу артеріальну гіпертензію досить часто спостерігають у клінічній картині внутрішніх хвороб, зокрема артеріальна гіпертензія малого кола кровообігу (понад ЗО мм рт. ст. за Бюрстиним). Легенева артеріальна гіпертензія виникає при легеневій (хронічні обструктивні захворювання легенів, пневмосклероз, туберкульоз легенів, саркоїдоз, тромбоемболія легеневої артерії тощо) і серцевій патології (мітральний стеноз, дефект міжпередсердної і міжшлуночкової перегородок, інфаркт міокарда, гіпертонічна хвороба), ожирінні, викривленні хребта.

Бронхообструктивний синдром виникає у разі порушення прохідності бронхів унаслідок спазму, набряку слизової оболонки та закриття їх секретом чи пухлиною. Характеризується нападами ядухи, задишкою, подовженням фази видиху в стані спо­кою та під час форсованого видиху, свистячими хрипами, які чути на відстані; під час перкусії виявляють коробковий звук.