Хронічні хвороби нирок Сечокам’яна хвороба

Сечокам яна хвороба (СКХ), або уролітіаз, характеризується утворенням каменів у нирках і сечових шляхах. Клінічно проявляється нападами ниркової кольки. Рідше ви­никає гостра анурія, зумовлена випаданням великої кількості кристалів сечової кисло­ти або інших солей у ниркових канальцях і внаслідок цього блокуванням нирки.

Це досить поширена недуга, відома людству ще з глибокої давнини, і на неї хворіють люди в усіх країнах світу. У багатьох регіонах уролітіаз носить ендемічний характер, що свідчить про значення екзогенних чинників у його виникненні.

Етіологія. Причиною СКХ є інфекція сечових шляхів; застій сечі; крововиливи в ниркову тканину; повторні вагітності; сухий і спекотний клімат; уреалітичні штами бактерій.

Склад конкрементів (каменів) може широко варіювати залежно від географічних умов, проте найпоширенішим типом є кальційумісні камені.

Клінічна картина. Біль при СКХ може бути постійним чи переміжним (інтермітуючим). Локалізація та іррадіація болю залежать від місцезнаходження ка­меня. Великі камені миски і коралоподібні камені нирки малорухомі і спричинюють тупий біль у поперековій ділянці. Відсутність болісних відчуттів при каменях нирок буває рідко. Для СКХ характерний зв’язок болю з рухом, тряскою їздою тощо. Біль у поперековій ділянці часто іррадіює за ходом сечовода. При просуванні каменя вниз по сечоводу іррадіація болю змінюється послідовно, він починає поширюватися ниж­че в стегно, яєчко, головку статевого члена в чоловіків і статеві губи в жінок.

Найхарактернішим симптомом СКХ є напад гострого болю — ниркова колька. Причина ниркової кольки — раптове припинення відтоку сечі, зумовлене закупорю­ванням верхніх сечових шляхів каменем. Порушення відтоку сечі призводить до пе­реповнення миски сечею, підвищення внутрішньомискового тиску, що, своєю чер­гою, подразнює рецептори чутливих нервів воріт і фіброзної капсули нирки. Біль на­ростає у зв’язку з порушенням мікроциркуляції в нирці і гіпоксії, що розвивається в нирковій тканині і закінченнях нервових сплетень, які іннервують нирку.

При каменях сечовода під час пальпації інколи виявляють найбільшу болючість не в ділянці нирки, а в нижніх відділах живота, у проекції тієї ділянки сечовода, де розташований камінь.

Напад ниркової кольки може супроводжуватися підвищенням температури тіла і наростанням лейкоцитозу крові, що зумовлено пієловенозним і пієлотубулярним рефлюксом.

Ниркова колька, спричинена дрібним каменем, зазвичай закінчується спонтанним його відходженням. Якщо камінь не відійшов, ниркова колька може повторитися.

Діагностика. Діагноз нефроуретеролітіазу встановлюють передусім на підставі анамнезу і скарг хворого. Найбільше значення мають напади ниркової кольки, особ­ливо повторні, з тупим болем у поперековій ділянці в період між нападами, відход- ження каменів, гематурія, що особливо часто виникає після фізичного навантаження. Кров у сечі після ниркової кольки є патогномонічним симптомом нефролітіазу.

Загальноклінічні методи обстеження дають змогу виявити ознаки ураження нир­ки і сечових шляхів (позитивний симптом Пастернацького, болючість під час паль­пації в ділянці нирки чи за ходом сечовода).

У період ремісії в аналізі крові хворих на СКХ мало змін, а під час ниркової коль­ки чи атаки пієлонефриту виявляють лейкоцитоз, зсув лейкоцитної формули ліворуч, токсичну зернистість нейтрофілів, збільшення ШОЕ.

В аналізі сечі — невелика кількість білка (0,03—0,3 г/л), поодинокі циліндри і солі. Лейкоцитурія з’являється в разі ускладнення нефролітіазу пієлонефритом.

Рентгенологічне дослідження є провідним у розпізнаванні каменів нирки і сечово­да. Найпоширенішим методом діагностики є оглядова урографія. Вона допомагає визначити величину і форму каменя, а також орієнтовно його локалізацію.

Оглядова урограма має охоплювати всю ділянку нирок і сечових шляхів з обох боків.