Хронічний пієлонефрит

Хронічний пієлонефрит (ХПН) є наслідком невилікуваного або недіагностова- ного ГПН. Про хронічний пієлонефрит ідеться, коли протягом 2—3 міс. не настає одужання після ГПН.

Клінічна картина. Клінічні і лабораторні ознаки ХПН найбільше виражені в стадії загострення і незначно в період ремісії, особливо у разі латентного перебігу хвороби.

У разі тривалого перебігу ХПН хворі скаржаться на підвищену втомлюваність, зни­ження працездатності, втрату апетиту, схуднення, млявість, сонливість, періодичний біль голови. Пізніше приєднуються диспептичні явища, сухість і лущення шкіри. Остан­ня набуває своєрідного сірувато-жовтого кольору із землистим відтінком. Обличчя одутле, з постійною пастозністю повік; язик сухий і обкладений брудно-коричневим на­льотом, слизова оболонка губ і рота суха й груба. У 40—70 % хворих із ХПН із прогресу­ванням захворювання розвивається симптоматична артеріальна гіпертензія, АТ часом сягає досить високих показників, особливо діастолічний (180/115—220/140 мм рт. ст.). Приблизно у 20—25 % хворих артеріальна гіпертензія приєднується вже в початкові стадії (у перші роки) захворювання. Можливий гіпертонічний криз із недостатністю лівого шлуночка, динамічним порушенням мозкового кровообігу, а у тяжчих випад­ках — з інсультами і тромбозами судин головного мозку. У пізній стадії пієлонефриту виникають біль у кістках, поліневрит, геморагічний синдром.

Позитивний (хоча і не завжди) симптом Пастернацького. У крові — лейкоцитоз і збільшення ШОЕ, ступінь вираженості яких залежить від активності запального про­цесу в нирках. З’являються або наростають лейкоцитурія, бактеріурія, протеїнурія, помірна або виражена поліурія з гіпостенурією і ніктурією.

Основні проблеми пацієнта

Наявні:

• біль у поперековій ділянці;

• дизуричні явища;

• набряки.

Потенційні:

• страх виникнення загострення.

Планування медсестринських втручань

О

Медсестринські втручання

сновні проблеми пацієнта

Наявні

П

Дизуричні явища

ояснити пацієнтові суть цього явища, підтримати психологічно

Проконтролювати вживання медикаментозних пре­паратів, призначених лікарем Допомогти пацієнтові в дотриманні ним особистої гігієни

Навчити пацієнта, як правильно збирати сечу для дослідження (загальний аналіз сечі, аналізи за Зим- ницьким, Нечипоренком та ін.)

Основні проблеми пацієнта	Медсестринські втручання
Потенційні
Страх виникнення загострення	Розповісти хворому про причини загострення Ознайомити пацієнта з дієтою № 7 Дати можливість пацієнтові ознайомитися з літера­турою про захворювання Пояснити пацієнтові, що він має своєчасно прохо­дити профілактичні огляди та отримувати протире- цидивне лікування

Лікування гострого пієлонефриту. Дотримання режиму, дієти, вживання меди­каментозних засобів, усунення причин, що перешкоджають нормальній уродинаміці.

Постільного режимуслід дотримуватися до нормалізації температури тіла, лікві­дації дизуричних явищ, усунення болю в ділянці попереку.

Харчовий раціонмає містити достатню кількість білків, жирів, вуглеводів і віта­мінів. Загальна добова енергетична цінність його має становити 2000—2500 ккал (8374—10467 кДж). Вилучити гострі приправи і спеції, алкоголь, м’ясні бульйони, консерви, каву, какао. Рекомендувати молочні продукти, фруктові та овочеві пюре, соки, білий хліб, яйця, відварене м’ясо.

При пієлонефриті вода і натрій зазвичай не затримуються в організмі, тому обме­жувати їх не потрібно. Більше того, для детоксикації при високій температурі тіла слід додатково вводити рідину, зокрема і парентерально. Загальна кількість рідини має становити 2,5—3 л. Потрібно багато пити неконцентрованих морсів, особливо брусничного, журавлинового, відвару шипшини, неміцний чай, соки, мінеральні води (миргородська, трускавецька нафтуся, березівська, моршинська № 4).

Основними принципами антибактеріальної терапії є ранній початок, достатня тривалість, оптимальні дози препаратів, відповідність чутливості мікрофлори до ан­тибіотика. Антибактеріальна терапія має тривати до усунення клініко-лабораторних проявів пієлонефриту, у середньому 4—6 тиж. Ураховуючи, що дані про вид збудни­ка і його чутливість до антибіотиків зазвичай можна отримати щонайшвидше лише через 24—48 год після взяття сечі для дослідження, лікування починають із застосу­вання пеніцилінів широкого спектра дії (бензилпеніцилін, оксацилін, ампіцилін, амоксицилін, аугментин), цефалоспоринів II—IV покоління (мефоксин, клафоран, цефобід), аміноглікозидів або фторхінолонів. Це бактерицидні антибіотики з бета- лактамовим кільцем.

Цефалоспорини призначають внутрішньовенно по 1—2 г 2—4 рази на день.

З аміноглікозидів найефективнішим є амікоцин у дозі 15 мг/кг на добу (цю дозу ділять на дві рівні частини і вводять внутрішньовенно або внутрішньом’язово); на курс не більше 15 г.

Із фторхінолонів перевагу надають пефлоксацину (абакталу), ципрофлоксацину (цифрану) й офлоксацину (таривіду). Абактал уводять внутрішньовенно краплинно по 400 мг 2 рази на добу, цифран — по 100 мг 2 рази на добу (також внутрішньовен­но), таривід — внутрішньовенно краплинно по 200 мг у 100 мл 5 % розчину глюкози.

Останнім часом при гострому пієлонефриті добрий ефект дають сучасні мак- роліди — кларитроміцин (клацид), роваміцин, рулід. Антибіотикотерапію проводять упродовж 7—14 днів.

При неможливості застосування антибіотиків призначають сульфаніламіди — етазол, уросульфан, сульфадиметоксин, котримоксазол (бісептол, бактрим).

Для запобігання переходу ГПН у хронічний слід чергувати антибіотики із суль­фаніламідами (але не одночасно), нітрофуранами, препаратами налідиксової кисло­ти, 5-НОК.

Лікування хронічного пієлонефриту полягає в правильній організації режиму праці й відпочинку, дотримуванні раціонального харчування та проведенні курсової медикаментозної терапії.

При загостренні ХПН хворих госпіталізують. Призначають постільний режим (три­валість його залежатиме від динаміки клінічної картини і результатів лабораторних аналізів).

Із харчового раціону треба вилучити гострі страви, приправи, спеції. При достат­ньому діурезі й нормальному ATхворий може споживати 8—10 г кухонної солі на добу. У разі порушення відтоку сечі або підвищеного ATслід обмежити споживання солі (до 4—6 г на добу) і рідини. Останню краще вживати у вигляді соків, морсів, мінеральної води. Корисно споживати кавуни, дині, гарбузи.

Принципи протимікробної терапії ті само, що й у разі ГПН: раннє призначення ан­тимікробних препаратів з урахуванням чутливості виділеного збудника, комбінація і чергування препаратів.

Для оптимізації лікування і підвищення його ефективності потрібно враховувати pHсечі. За умови кислої реакції сечі (pH5,0—6,0) доцільно вживати оксацилін, ампіцилін, метицилін, амоксицилін, аугментин, тетрацикліни, нітрофурани, налідик- сову кислоту, 5-НОК. У разі лужної реакції сечі (pH7,0—8,5) призначають аміно- глікозиди (амікацин, гентаміцин, нетроміцин), макроліди (кларитроміцин, ровамі­цин, роксаміцин), цефалоспорини (абактал, ципрофлоксацин, ципробай). За будь- якої реакції сечі активним є левоміцетин. Антибактеріальну терапію призначають на

4. 8 тиж. — до зникнення клінічних і лабораторних ознак запалення.

Хворим з артеріальною гіпертензією призначають інгібітори АПФ (еналаприл, лізиноприл, раміприл), антагоністи ангіотензину II (ірбезартан, лозартан), р-адрено- блокатори (атенолол, соталол).

Після запобігання рецидивам ХПН рекомендують протирецидивну терапію — упродовж 6 міс. — 1—2 років: щомісяця призначають 10-денні курси антибак­теріальної терапії. У перервах між ними рекомендують фітотерапію — відвари і на­стої звіробою, мучниці звичайної, шавлії, ромашки, польового хвоща, ниркового чаю, ягід ялівця, брусниці, шипшини, ведмежих вушок, журавлини.

У

385

період ремісії за відсутності ниркової недостатності, вираженої гіпертензії, нор­мальної уродинаміки рекомендують санаторно-курортне лікування (Трускавець, Бе- резівські Мінеральні Води, Моршин, Ялта, Сатанівська курортна зона (Товтри), Но­вий Мізунь).

13 10-619

Перевагу надають маломінералізованим мінеральним водам з органічним компо­нентом (нафтуся, збручанська нафтуся, горянка, гута-2). Кількість споживаної міне­ральної води типу нафтуся — 10 мл/кг маси тіла на добу три—чотири приймання в теплому вигляді.

Профілактика. Санація вогнищ хронічної інфекції як потенційних джерел інфікування нирок і усунення причин, які порушують нормальну уродинаміку. Важ­ливо звернути увагу на безсимптомну бактеріурію у вагітних, не застосовувати без крайньої необхідності катетеризацію сечових шляхів. Відтак хворі з хронічним пієлонефритом (ХПФ) мають бути під активним диспансерним спостеріганням. Пов­не клініко-лабораторне обстеження (за необхідності і рентгенологічне, і ультразву­кове) хворий має проходити 1 раз на 6 міс. У разі хронічного пієлонефриту диспан­серний контроль з повним обстеженням проводять кожні 2—3 міс. або й щомісяця.