Основні проблеми пацієнта Наявні: Потенційні:

• біль у поперековій ділянці; ❖ порушення комфортного стану

• набряки; (нудота, блювання) як прояв нир-

• зміна кольору сечі (гематурія). кової недостатності.

Планування медсестринських втручань

Основні проблеми пацієнта	Медсестринські втручання
Наявні
Зміна кольору сечі (гематурія)	Повідомити лікаря про зміну кольору сечі пацієнта Психологічно підтримати пацієнта, пояснити, що це явище тимчасове Пояснити пацієнтові необхідність дотримання дієти № 7а Проконтролювати вживання лікарських препа­ратів, призначених лікарем
Потенційні
Порушення комфортного стану	Забезпечити пацієнтові комфортні умови: часто провітрювати палату; перемінювати постільну і натільну білизну; психологічна підтримка

Лікування при гломерулонефриті має бути комплексним: лікування слід прово­дити в стаціонарі, дотримуватися режиму, раціональної дієтотерапії, вживати меди­каменти і проводити санаторно-курортне лікування.

Дієтотерапіямає бути розрахована на тривалий час, тому потрібно враховувати клінічну форму, перебіг, стадію захворювання. Вимогам дієтотерапії при гломеруло­нефриті найбільше відповідає дієта № 7 (7а, 76). Хворі на гломерулонефрит без пору­шення функції нирок мають отримувати в середньому 1 г білка на 1 кг маси тіла. У разі появи і прогресування симптомів порушення азотовидільної функції нирок кіль­кість білка в добовому раціоні поступово зменшують із 40 до 20 г залежно від вира- женості ХНН.

Патогенетична терапіявключає комплекс препаратів — глюкокортикоїди, іму- нодепресанти, протизапальні, антикоагулянти й антиагреганти.

Для лікування гломерулонефриту широко застосовують препарати 4-амінохіно- лінового ряду (резохін, делагіл, плаквеніл).

Антиагрегантну терапіюзастосовують як монотерапію дипіридамолом, пенток- сифіліном, ацетилсаліциловою кислотою, хінгаміном, а також у різних комбінаціях: двокомпонентна терапія — поєднання дипіридамолу з гепарином, малими дозами варфарину, дипіридамолу і ацетилсаліцилової кислоти, трикомпонентна — поєднан­ня дипіридамолу, варфарину й циклофосфану; поєднання преднізолону, цитоста­тиків, гепарину і дипіридамолу.

У нефрологічній практиці гепарин і низькомолекулярні гепарини застосовують для пригнічення внутрішньосудинної коагуляції, стимуляції натрійурезу і потенцію­вання синтезу оксиду азоту — потужного судинорозширювального чинника.

Низькомолекулярні гепарини (еноксипарин) призначають у дозі 1 мг/кг маси тіла підшкірно довкола пупка (параумбілікально) двічі на добу протягом 6—8 днів.

Симптоматична медикаментозна терапія. Терапія ренопаренхіматозної гіпер­тензії базується на загальних принципах консервативного лікування цього синдрому: систематичність та сталість лікування, підбір дози лікування по зростаючій схемі, комбінації гіпотензивних ліків з різними механізмами дії, обмеження вживання натрію хлориду.

Ефективними також є (3-адреноблокатори. Найбільш перспективним у гіпотензив­ній терапії є застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту — АПФ (каптоприлу, еналаприлу, лізиноприлу, фозиноприлу) і антагоністів рецепторів до ангіотензину II (ірбезартан, лозартан).

Санаторно-курортне лікування (Ялта, Євпаторія, Саки). Сухий і гарячий клімат спричинює посилене потовиділення і сприяє виведенню з організму хлоридів, азо­тистих шлаків, полегшує роботу нирок, знижує AT, поліпшує клубочкову фільтра­цію і нирковий кровотік, знижує азотемію, протеїнурію, поліпшує білковий та елек­тролітний склад крові.

Профілактика загострень хвороби полягає у своєчасній діагностиці, раціональ­ному харчуванні і повноцінному лікуванні.