Методи дослідження сечі

Загальний аналіз:

• визначають колір, прозорість, запах, реакцію, відносну щільність;

• проводять мікроскопію осаду, складовими якого є формені елементи крові — еритроцити, лейкоцити, епітеліальні клітини, циліндри, а також кристали й аморфні маси солей;

• проводять хімічний аналіз для виявлення білка, глюкози, кетонових тіл, біліру­біну й уробілінових тіл, мінеральних речовин.

Кількісне визначення формених елементів крові у сечі:

• проба Нечипоренка — підрахунок кількості формених елементів крові в 1 мл сечі;

• проба Амбурже — підрахунок клітинних елементів у сечі, зібраній упродовж З год, із перерахунком на хвилинний діурез;

• проба Аддіса—Каковського — підрахунок клітинних елементів крові прово­дять у сечі, зібраній за добу.

Проба Зимницького (оцінювання концентраційної і видільної функцій нирок): проводять порівняння відносної щільності сечі в порціях, зібраних у різні періоди однієї доби (починаючи з 6-ї години ранку кожні 3 год в окремі банки), й аналіз співвідношення денного та нічного діурезу.

Бактеріологічне дослідження сечі проводять при інфекційних запальних захворю­ваннях нирок і сечових шляхів.

Визначення низки параметрів у сечі, зібраній за добу: добовий діурез, уміст білка, глюкози тощо.

Гострий гломерулонефрит

Гострий гломерулонефрит (ГГН) — гостре запальне захворювання нирок ауто- імунного генезу з переважним ураженням ниркових клубочків і залученням у процес ниркових канальців, інтерстиціальної тканини та судин.

Етіологія. ГГН особливо часто виникає внаслідок інфікування організму (^гемо­літичним стрептококом XII типу групи А. Причиною хвороби можуть бути перене­сені захворювання, розвиток яких зумовлений стрептококовою інфекцією; переохо­лодження, особливо дія вологого холоду. Часто ГГН може бути наслідком пневмонії, ревматизму, затяжного септичного ендокардиту та інших захворювань. Можливий розвиток ГГН після введення (особливо повторного) сироватки або вакцини, а також уніслідок індивідуальної непереносимості або підвищеної чутливості до деяких хімічних речовин і лікарських засобів, до пилку рослин, отрути.

Клінічна картина. Основними ознаками ГГН є набряковий, гіпертонічний і сечо­вий синдроми. При типовому (класичному) варіанті — виражені всі ознаки захворю­вання — і ренальні, і екстраренальні. При атиповому (стертому) варіанті (латентна форма або ГГН з ізольованим сечовим синдромом) позаниркові ознаки захворювання (набряки, гіпертензія) відсутні або слабовиражені, і в разі цілеспрямованого дослідження виявляють лише помірно виражений або мінімальний сечовий синдром.

При класичному варіанті ГГН, коли захворювання починається гостро, бурхливо, з вираженою або різко вираженою клінічною картиною, зазвичай вдається встанови­ти чіткий зв’язок із перенесеною ангіною, загостренням хронічного тонзиліту, фа­рингіту або з іншою вогнищевою стрептококовою інфекцією, що передувала виник­ненню перших ознак ГГН за 1—3 тиж. Серед суб’єктивних симптомів захворювання при бурхливому його початку на перший план виступають скарги на біль голови, слабість, загальне нездужання, погіршення апетиту, задишку, серцебиття, біль у ділянці серця і попереку, на прискорене і болісне сечовипускання, малу кількість і зміну кольору сечі, появу набряків. Іноді біль у поперековій ділянці може бути дуже інтенсивним, що зумовлено набряком нирок, підвищенням внутрішньониркового тиску і, як наслідок, розтягуванням ниркової капсули. Такі форми захворювання по­значають терміном «больовий нефрит».

Під час огляду визначають блідість шкірних покривів, одутлість обличчя; у разі тяжкого перебігу хворі набувають вимушеного сидячого або напівсидячого поло­ження в ліжку внаслідок явищ гострої (частіше лівошлуночкової) серцевої недостат­ності; ціаноз губ, акроціаноз; глибоке, прискорене й утруднене дихання.

Набряковий синдром — один із найперших і найчастіших симптомів ГГН. Для не­критичних набряків характерне їх швидке виникнення (іноді протягом кількох годин, доби) і поширення на обличчя, тулуб, кінцівки; у деяких хворих вони можуть супро­воджуватися асцитом, гідротораксом.

До найважливіших і ранніх ознак ГГН належить і гіпертензивний синдром. Його вираженість має суттєві відмінності, проте частіше ATпідвищується помірно: сис­толічний — до 140—160, діастолічний — до 95—110 мм рт. ст. Рідше гіпертензія сягає високого рівня — 220/115—230/130 мм рт. ст. і вище. У разі сприятливого пе­ребігу захворювання ATнормалізується в середньому протягом 2—3 тиж., трап­ляється, що гіпертензія триває набагато довше.

Додаткові методи обстеження і роль медичної сестри в їх проведенні

Для встановлення діагнозу важливе значення має клінічний аналіз сечі, загальний та біохімічний аналіз крові.

У перші дні недуги в більшості хворих спостерігають олігурію (до 400—500 мл сечі на добу). Значне зменшення добового діурезу аж до анурії (до 200—100 мл) спос­терігають рідко (менш аніж у 3—5 % випадків) і триває воно до 1—3 діб.

Протеїнурію, за рідкісним винятком, спостерігають у всіх хворих із ГГН. Її показ­ники можуть коливатися від 1 г/л до 16—30 г/л і більше.

Гематурія, або еритроцитурія, також з’являється на початку захворювання, частіше у вигляді мікрогематурії, коли кількість еритроцитів у сечі становить від

5. 15 до 50—100 в полі зору. Рідше спостерігають макрогематурію, коли сеча набу­ває кольору м’ясних помиїв. Як і протеїнурія, гематурія найбільше виражена в перші дні захворювання, далі поступово зменшується.

У загальному аналізі крові виявляють анемію легкого ступеня, помірно вираже­ний лейкоцитоз, еозинофілію, епізодично лімфопенію, ШОЕ до — 20-—50 мм/год. У біохімічному аналізі крові виявляють гіпопротеїнемію (60 г/л і нижче), диспротеї- немію (зниження концентрації альбумінів і підвищення вмісту глобулінів), С-реак- тивний протеїн, накопичення сіалових кислот, підвищення титру антистрептококо- вих антитіл, незначну гіперліпідемію та гіперхолестеринемію, креатинін, сечовину, підвищений рівень залишкового азоту.