Дискінезія жовчного міхура

Дискінезія жовчного міхура — некоординоване розслаблення або спазм жовчно­го міхура, проток або їхніх сфінктерів (Одді, Люткенса—Мартинова).

Функціональні захворювання жовчного міхура і жовчних шляхів є найпошире­нішими серед хвороб органів травлення. Хворіють особи різного віку, проте частіше жінки, аніж чоловіки; співвідношення в середньому становить 6—10:1. Найпошире­нішою є дискінезія жовчного міхура.

Етіологія. Залежно від походження виокремлюють два основних види дискінезії жовчного міхура — первинну і вторинну. Розвиток первинної дискінезії пов’язаний з порушенням нейрогуморальної регуляції діяльності жовчного міхура, яке зумовлене неврозом, нейроендокринною патологією, захворюваннями щитоподібної залози, змі­нами статевих залоз у період статевого дозрівання або в клімактеричний період, вегето- судинною дистонією, діенцефальним синдромом, аномаліями жовчних шляхів.

Розвиток вторинної дискінезії жовчного міхура пов’язаний із наявністю патоло­гічних рефлексів і порушенням моторної і секреторної функцій інших органів трав­лення. Вторинна дискінезія розвивається на тлі хронічних гастриту, гастродуоденіту, виразкової хвороби, хронічних захворювань тонкої і товстої кишок. Часто вторинна дискінезія супроводжує органічні захворювання жовчного міхура — хронічний холе­цистит і жовчнокам’яну хворобу.

Класифікація. Залежно від характеру порушень моторної функції жовчного міхура виокремлюють такі види дискінезії:

• гіпертонічно-гіперкінетичну;

• гіпотонічно-гіпокінетичну;

• змішану.

Клінічна картина. Гіпертонічно-гіперкінетична дискінезія жовчного міхура ча­стіше трапляється в осіб молодого і середнього віку з переважанням тонусу парасим­патичної нервової системи, астенічною будовою тіла, збудливих на тлі пептичної ви­разки, хронічного гастродуоденіту, тобто з тими захворюваннями органів травлення, що перебігають із підвищенням шлункової секреції.

Основним клінічним проявом гіпертонії жовчного міхура є біль, який локалізується в ділянці правого підребер’я, надчерев’ї, більше праворуч, іррадіює в праву половину грудної клітки—праву ключицю, праву лопатку, праве плече. Біль виникає раптово, по­вторюється по декілька разів на добу, його розвиток можуть провокувати різні чинники, найчастіше — це вживання великої кількості їжі, жирів, смажених продуктів, а також надмірні психоемоційні навантаження. Біль може бути різної інтенсивності, часом нага­дує напад печінкової кольки, що нерідко може призвести до немотивованої холецистек- ТОМІЇ. Серед ІНШИХ клінічних проявів можливе блювання, порушення функцій кишок. Напад гіпертонічно-гіперкінетичної дискінезії жовчного міхура провокує психое­моційне напруження, може тривати від 20— 30 хв до кількох годин. У цей період хворі неспокійні, скаржаться на серцебиття, пітливість, гіпотензію, загальну слабість, біль го­лови, інколи — на посилене сечовипускання, відчуття оніміння кінцівок.

Пальпаторно — болючість у правому підребер’ї, позитивні симптоми Дежардена, Кера, Мерфі.

У період між нападами в клінічній картині захворювання на перший план висту­пають такі загальноневротичні скарги, як швидка зміна настрою, збудливість, без­соння, частий біль голови.

Клінічна симптоматика гіпотонічно-гіпокінетичної дискінезії жовчного міхура виражена не чітко. Цю дискінезію частіше спостерігають в осіб, які ведуть малорухо­мий спосіб життя, мають надмірну масу тіла і в яких переважає тонус симпатичного відділу нервової системи. У клініці часто спостерігають поєднання гіпотонії жовчно­го міхура і хронічного гастродуоденіту зі зниженою шлунковою секрецією, хроніч­ним холециститом, жовчнокам’яною хворобою.

На перший план виступає тупий, ниючий біль у правому підребер’ї і диспептич- ний синдром. Характерною ознакою є також зміна випорожнень — від закрепу до діареї. Переїдання, вживання у великій кількості жирних і смажених страв призво­дять до появи гіркого присмаку в роті, нудоти, часом блювання, здуття живота, тупо­го ниючого болю в правому підребер ’ї без чіткої іррадіації.

Додаткові методи обстеження і роль медичної сестри в їх проведенні

Діагноз дискінезії підтверджується результатами багаторазового зондування два­надцятипалої кишки, УЗД жовчного міхура, холецистографії.

У діагностиці дискінезії жовчних шляхів найбільше значення має багаторазове дуоденальне зондування, що ділиться на кілька фаз.

1. Механічне подразнення слизової оболонки дванадцятипалої кишки сприяє від­криттю м’яза—стискача печінково-підшлункової ампули (сфінктера Одді) і виділен­ню світло-жовтої жовчі із жовчної протоки і дванадцятипалої кишки. Це холедо- хус-фаза, триває 10—15 хв, упродовж яких виділяється 15—20 мл жовчі.

2. Після введення через зонд у дванадцятипалу кишку першого подразника (40 мл 33 % розчину магнію сульфату) сфінктер Одді закривається — це фаза закритого сфінктера Одді, триває 3—6 хв. При цьому через незав’язаний зовнішній кінець зонда жовч не виділяється.

3. Фаза жовчі «А», триває 2—5 хв, у цей час виділяється 3—5 мл світло-жовтої жовчі «А». Фаза починається від моменту відкриття сфінктера Одді і закінчується відкриттям сфінктера Люткенса—Мартинова (розташований у місці впадіння прото­ки жовчного міхура в спільну жовчну протоку).

4. Фаза жовчі «В», починається з моменту відкриття сфінктера Люткенса—Мар­тинова, появою темно-оливкової жовчі «В» (міхурової) і закінчується відкриттям сфінктера Миріцці у місці злиття правої й лівої печінкових проток і появою янтар­но-жовтої жовчі «С» (печінкової). IV фаза триває 20—30 хв, упродовж яких виділяється 30—50 мл жовчі «В». Поєднання II і III фаз утворює так званий рефлекс Лайош—Мельтцера, який триває 5—12 хв, тобто час від моменту введення у дванад­цятипалу кишку подразника до появи жовчі «В». Інколи початок рефлексу Лайош— Мельтцера вважають від моменту введення подразника до закінчення виділення жовчі «В» (25—41 хв).

5. Фаза жовчі «С» (печінкової), починається від моменту відкриття сфінктера Ми­ріцці і триває 15—20 хв, упродовж яких виділяється 10—ЗО мл янтарно-жовтої печін­кової жовчі.

Часом багаторазове зондування дванадцятипалої кишки доповнюють так званим хроматичним зондуванням. При цьому за 14—15 год до зондування хворому дають випити 0,15 г метиленового синього. У печінці останній редукується у безколірну лейкобазу, яка, окислюючись у жовчному міхурі, перетворюється на кольоровий хромоген, що забарвлює міхурову жовч у синьо-зелений колір, це дає можливість краще ідентифікувати жовч «В».

Після отримання жовчі «С» за допомогою зонда вводять другий подразник (30 мл теплої оливкової олії), який спричинює повторне скорочення жовчного міхура і до­даткове виділення жовчі «В» у разі гіпотонії жовчного міхура.

Об’єм жовчного міхура і його скоротливість визначають під час УЗД. Вимірюють об’єм жовчного міхура натщесерце і після вживання подразника (магнію сульфату, оливкової олії, мінеральної води) через 30, 60, 90 хв і визначають так звану фракцію викиду жовчного міхура (ФВжм) на відповідній хвилині. Наприклад, якщо об’єм жовчного міхура натщесерце становить 50 мл, а через 60 хв після вживання всереди­ну 40 мл 33 % розчину магнію сульфату — 25 мл, то ФВжм становить 55 %.

Об’єм жовчного міхура і його скоротливість можуть бути визначені і за допомо­гою рентгенологічної холецистографії. При цьому білітраст чи холевід пацієнт вжи­ває звечора. Холецистограми виконують натщесерце і через 30, 60, 90 хв після вжи­вання пацієнтом двох яєчних жовтків (сніданок Бойдена). При гіперкінетичній дискінезії жовчних шляхів об’єм жовчного міхура не перевищує 20 мл, виділення жовчі «В» бурхливе, з болем, нудотою, блюванням. Зондування не полегшує стан хворого, після зондування він почуває себе погано. ФВжм становить 55—75 %.

У хворих із гіпокінетичною дискінезією жовчного міхура жовч виділяється дуже повільно, з великими проміжками, кількість жовчі «В» сягає 150—200 мл, під час зондування хворий почувається ліпше. ФВжм — менше 20 %.