Хронічний холецистит

Хронічний холецистит — запалення жовчного міхура, характеризується трива­лим перебігом із болем у правому підребер’ї, диспептичними явищами, зменшенням жовчовиділення.

Етіологія. Холецистит часто спричинюється умовно-патогенною мікрофлорою (стрептококом, стафілококом, ешерихіями, ентерококом, протеєм тощо). Мікроор­ганізми проникають у жовчний міхур гематогенним, лімфогенним шляхом, із кишок (висхідна інфекція), із внутрішньопечінкових жовчних проток (низхідна інфекція). До розвитку холециститу також призводять застій жовчі в жовчному міхурі, зміни хімічних і фізичних властивостей жовчі, сенсибілізація організму до аутоінфекцій. Застій жовчі виникає, якщо є камені в жовчному міхурі, при дискінетичних функціо­нальних розладах у жовчних шляхах, а також під час вагітності, пологів, унаслідок інвазії паразитів (лямбліоз, опісторхоз, аскаридоз), при звичайних закрепах, опу­щенні органів черевної порожнини. На холецистит частіше хворіють жінки.

Хронічний холецистит у фазі загострення характеризується катаральною, флег­монозною або навіть гангренозною формами запалення. У фазі ремісії запальний процес у стінці міхура перебігає мляво, без особливих клінічних проявів. Запальний процес у жовчному міхурі може завершитися водянкою та емпіємою міхура, перихо- лециститом тощо. Перебіг хронічного холециститу може бути без каменів у жовчно­му міхурі (хронічний некалькульозний холецистит) або з наявністю каменів (хроніч­ний калькульозний холецистит).

Хронічний безкам’яний холецистит (ХБХ) спричинюється умовно-патогенною мікрофлорою (стрептококом, стафілококом, синьогнійною паличкою, ентерококом), рідше патогенною (шигели, паличка черевного тифу), вірусами і протозойною інфек­цією. Ураження жовчного міхура можуть спричиняти також паразити — лямблії, ас­кариди, опісторхи. Паразитарні захворювання жовчного міхура зазвичай супровод­жуються його запаленням і призводять до численних ускладнень — холангіту, гепа­титу, біліарного цирозу печінки, панкреатиту.

Мікроби проникають у жовчні протоки гематогенним, лімфогенним і контактним (із кишок) шляхом. Розвиток запального процесу спричинюють застій жовчі, зміна її хімічних властивостей, сенсибілізація організму до аутоінфекції.

Хронічне запалення жовчного міхура може бути катаральним, флегмонозним, гангренозним. Поза стадією загострення — запалення стінки жовчного міхура в’яло­го перебігу.

Класифікація (адаптовано за В.А. Галкіним, 1986)

За клінічними особливостями:

• з переважанням запального процесу;

• з переважанням дискінезії;

• з наявністю каменів (калькульозний).

За перебігом:

• що часто рецидивує;

• постійний (монотонний перебіг);

• переміжний (з періодами загострення).

За стадією захворювання:

• загострення;

• ремісія (стійка, нестійка).

За ступенем тяжкості:

• легкий;

• середньої тяжкості;

• тяжкий.

Клінічна картина. Основною ознакою ХБХ є біль у правому підребер’ї, рідше одночасно і в надчерев’ї, іррадіює в праву лопатку, ключицю, плече, плечовий суг­лоб, рідше в ліве підребер’я. Часто біль ниючий, тривалий — дні й тижні. Інколи на цьому тлі виникає переймоподібний біль, спричинений загостренням запального процесу в жовчному міхурі. Загострення частіше зумовлені порушенням дієти, фізичним навантаженням, переохолодженням тощо. Характерним є посилення болю після вживання смажених страв, яєць, холодних і газованих напоїв, вина, пива, гост­рих закусок, а також унаслідок нервово-психічного напруження. Посилення болю супроводжується підвищенням температури тіла, нудотою, блюванням, відрижкою, проносом.

Больовий синдром при ХБХ може бути нападоподібним (печінкова колька), який може поєднуватися з постійним ниючим болем. Нападоподібний біль характерний для запального процесу в шийці та лійці жовчного міхура, постійний — частіше для ураження тіла і дна міхура.

Характерним також є гіркий присмак у роті, здуття кишок, закреп або ж пронос. Іноді в разі підвищення температури тіла виникає озноб (частіше це ознака хо­лангіту). Температура тіла підвищується до субфебрильної (катаральне запалення) або фебрильної (флегмонозне запалення). Проте в ослаблених хворих і осіб літнього віку внаслідок зниженої реактивності температура тіла навіть при гнійному холецис­титі залишається субфебрильною або ж нормальною. Гектичну температуру тіла з потінням і ознобом спостерігають при поширеному гнійному запаленні (холангіті, емпіємі жовчного міхура, абсцесі печінки).

Жовтяниця не характерна для ХБХ, частіше вона є при калькульозному холецис­титі (обтурація каменем жовчної протоки). Жовтяничне забарвлення склер і шкіри може бути в разі утрудненого відтоку жовчі внаслідок нагромадження слизу, епітелію, паразитів у жовчній протоці.

Додаткові методи обстеження і роль медичної сестри в їх проведенні

Типовою пальпаторною ознакою ХБХ є болісність у ділянці жовчного міхура, особливо на вдиху — симптом Кера. Є болісність і під час постукування по правій підребровій ділянці на висоті вдиху — симптом Лепене. Позитивними є також симп­томи Мерфі, Трекова—Ортнера, Мюссе—Георгієвського.

Результати дуоденального зондування: жовч «В» каламутна, з клаптиками слизу, в ній багато циліндрично-епітеліальних клітин, клітинного детриту. Усе це може бути й при дуоденіті, тому не є патогномонічним для холециститу.

Лейкоцити в жовчі швидко руйнуються, в слизу зберігаються довше. Посів жовчі дає можливість установити етіологію запального процесу.

У фазі загострення ХБХ часто збільшується ШОЕ, з’являються нейтрофільний лейкоцитоз, зсув лейкоцитної формули ліворуч, еозинофілія, С-реактивний протеїн, у крові зростає вміст серомукоїду, фібриногену, гаммаглобулінів.

Рентгенологічні ознаки ХБХ: видовження, звивистість, нерівномірність запов­нення міхурової протоки, чергування ділянок розширень і звужень, збільшення тіні жовчного міхура, деформація її, біль після вживання жовчогінного сніданку.

УЗД вказує на стовщення стінки жовчного міхура, наявність у ньому грудочок слизу, порушення скоротливої здатності.

Ускладнення. Наслідком ХБХ може бути водянка або емпієма жовчного міхура, перихолецистит з постійним вогнищем інфекції.