Системні

• Поліартрит— найчастіше уражуються гомілковостопні, колінні, міжфалан- гові суглоби, рідше — кульшові.

• Вузлова еритема— розвивається у 2—3 % хворих у вигляді множинних вузлів на розгинальних поверхнях гомілок. Шкіра над вузлами багрово-фіолетова, згодом стає зеленуватого, жовтого і нарешті набуває нормального кольору.

• Ураження шкіри— можливий розвиток гангренозної піодермії, виразки шкіри, вогнищевого дерматиту.

• Ураження печінки— гепатит, холангіт, які не піддаються консервативній те­рапії і є передумовою розвитку цирозу печінки. Однак після колектомії зміни в печінці регресують.

• Ураження очей— виникає у 1,5—3,5 % хворих у формі іридоцикліту, епіскле- риту, кератиту.

Перебіг

• Гострий— характеризується швидким розвитком клінічної картини, тяжкістю проявів, раннім розвитком ускладнень. З’являються тяжка діарея, значні киш­кові кровотечі, виснаження (зменшення маси тіла до 50 %).

• Хронічний рецидивний— розвивається найчастіше, характеризується ремі­сіями, що з’являються впродовж майже 6 міс., які чергуються із загостреннями хвороби різного ступеня тяжкості.

• Хронічний безперервний— встановлюється, якщо через 6 міс. після початку за­хворювання не настає ремісії. При цьому перебігу загострення бувають часто, ремісії короткочасні і нестабільні, високий показник розвитку ускладнень.

Додаткові методи обстеження і роль медичної сестри в їх проведенні

Основним у діагностиці НВК є ендоскопічне дослідження (ректороманоскопія, колоноскопія) і гістологічне дослідження біоптатів слизової оболонки товстої кишки.

Ректороманоскопія — основний метод діагностики НВК, за допомогою якого виявляють такі зміни в прямій кишці: дифузна гіперемія слизової оболонки; відсут­ність судинного малюнка; ерозії, виразки, вкриті слизом, фібрином, гноєм; кровови­ливи, контактна кровоточивість.

Колоноскопія — окрім ознак, характерних для ректороманоскопії, виявляє ригід­ність кишкової стінки, звуження товстої кишки, мікроабсцеси і псевдополіпи.

Під час гістологічного дослідження біоптатів, що їх узято під час ректоромано- та колоноскопії, виявляють запальні інфільтрати, в яких переважають лімфоцити, плаз­матичні клітини й еозинофіли; дно виразок вкрите переважно грануляційною тканиною та фібрином.

Іригоскопія — це рентгенологічне дослідження товстої кишки виявляє набряк, зміни рельєфу (зернистість) слизової оболонки, відсутність гаустрації, ригідність, звуження, вкорочення або стовщення кишки, виразкові дефекти. Зернистість слизо­вої оболонки вважається ранньою рентгенологічною ознакою НВК.

Копрологічне дослідження. Для НВК характерним є виявлення в калі під час мікроскопічного дослідження великої кількості лейкоцитів, еритроцитів, клітин кишкового епітелію. Під час бактеріологічного дослідження калу виявляють дисбак­теріоз.

Основні проблеми пацієнта Наявні: Потенційні:

• діарея з домішкою крові, слизу, гною; ❖ зменшення маси тіла;

• біль у животі нападоподібного харак- ❖ страх виникнення наступного загост- теру; рення;

• підвищення температури тіла (інколи ❖ страх виникнення кишкової крово- до 38—39 °С); течі;

• погіршення або відсутність апетиту; ❖ страх розвитку раку кишок.

• нудота.

Планування медсестринських втручань

Основні проблеми пацієнта	Медсестринські втручання
Наявні
Діарея	Пояснити пацієнтові необхідність дотримання дієти № 4а Стежити за дотриманням пацієнтом дієти Проконтролювати вживання медикаментозних препаратів, призначених лікарем Ослабленим пацієнтам в ліжко подавати судно для дефекації, ліпше гумове Забезпечити пацієнта туалетним папером За необхідності пацієнта підмивати
Біль у животі	Призначити постільний режим Допомогти пацієнтові набути положення, що зменшило б вираженість болю

Основні проблеми пацієнта	Медсестринські втручання
	Заборонити пацієнтові споживати їжу і рідину Покласти холод (міхур із льодом) на ділянку живота Уводити медикаментозні препарати за призна­ченням лікаря Медсестринське оцінювання ефективності ви­конаних процедур
Потенційні
Страх розвитку раку кишок	Пояснити хворому, що рак може виникнути, якщо він не лікуватиметься Переконати пацієнта в доцільності своєчасних профілактичних оглядів Навести приклад успішного лікування
Кишкова кровотеча	Вести уважне спостерігання за хворим Вимірювати ATНе дозволяти хворому рухатися На ділянку живота покласти міхур із льодом Повідомити лікаря За призначенням лікаря внутрішньовенно ввести 100 мл 5 % розчину амінокапронової кислоти або 10 мл 10 % розчину кальцію хло­риду або підшкірно 2 мл 1 % розчину вікасолу

Лікування. Насамперед призначають лікувальне харчування. При вираженому загостренні НВК рекомендують дієту № 4 з підвищеним умістом білків — до 110—120 г (65 % — білки тваринного походження) у зв’язку з розвитком у хворих білкової недостатності. Джерелом білків слугують нежирне м’ясо, риба (у вигляді па­рових котлет, фрикадельок, відварені м’ясо й риба), паровий омлет (не більше двох яєць на добу), пісні супи та протерті каші, приготовані на воді або знежиреному м’яс­ному бульйоні (рисова, вівсяна, гречана, манна), киселі, відвар шипшини, чорниці. Кількість жирів обмежують до 55—60 г, у страви рекомендують додавати по 5—10 г вершкового масла. Уміст вуглеводів зменшується до 250 г з максимальним обмежен­ням клітковини. У період загострення категорично заборонено вживати алкоголь, за­куски, прянощі, соуси, молочні продукти (дозволено тільки свіжий протертий до­машній сир).

Після поліпшення стану хворого поступово переводять на дієту № 46, 4в.

У разі тяжкого перебігу НВК і втрати понад 15 % маси тіла призначають паренте­ральне харчування (внутрішньовенно вводять незамінні амінокислоти, білкові пре­парати, жирові емульсії, розчини електролітів, глюкози).

Окрім того, призначають базисну терапію, яка впливає на основні патогенетичні механізми: імунні порушення, синтез медіаторів запалення.

Із базисних препаратів застосовують похідні сульфасалазину, глюкокортикоїди і цитостатики. Глюкокортикоїдні препарати (преднізолон, гідрокортизон) застосову­ють у разі поширеного процесу і тяжкого перебігу. У перші 5—7 днів внутрішньовен­но вводять гідрокортизон по 200—300 мг, а потім переходять на преднізолон у дозі 40—60 мг. Після настання ремісії дозу поступово зменшують (на 5 мг у тиждень). Повний курс глюкокортикоїдної терапії триває 10—20 тиж.

Сульфасалазин (салазопіридазин, салазодиметоксин) дає антибактеріальний і протизапальний ефект. Призначають препарат, починаючи від 5—7-го дня лікування дрібно між споживаннями їжі у формі таблеток, свічок або лікувальних клізм. Добова доза залежить від тяжкості захворювання: при легких формах призначають по 3—4 г, при тяжких — 8—12 г. Після настання ремісії лікування слід продовжувати ще 3—

2. тиж. — доза препарату попередня, потім поступово зменшувати дозу кожні 3—

4. тиж. аж до підтримувальної (1—2 г на добу) до настання повної ремісії.

Цитостатики справляють імунодепресивну дію і в поєднанні з глюкокортикоїда- ми швидше сприяють ремісії. Азатіоприн застосовують у дозі 150 мг на добу протя­гом 3—4 тиж. зі зменшенням дози надалі і відміною препарату. Застосування в’язких та адсорбівних засобів сприяє поліпшенню функціонального стану кишок, зменшен­ню запального процесу та загальної інтоксикації організму. Антидіарейні засоби ре­комендують хворим, у яких кількість випорожнень більше аніж 4 на добу. Лоперамід (імодіум) уживають усередину по 2 мг після кожного рідинного випорожнення — до 6 разів на добу. Корекція метаболічних порушень і анемії у хворих із тяжкою формою захворювання має надзвичайно важливе значення. Внутрішньовенно вводять аль­бумін, плазму, амінокислоти, сольові розчини, глюкозу. Корекцію анемії проводять препаратами заліза (сорбіфер, ферум-лек), переливанням крові й еритроцитної маси.

Призначають дезінтоксикаційну терапію. Для боротьби з інтоксикацією внут­рішньовенно вводять розчини глюкози й електролітів, реосорбілакт, реополіглюкін. Дає відповідний ефект гемосорбція. Антибактеріальну терапію застосовують з ураху­ванням флори, виявленої у фекаліях, її чутливості до антибіотиків. Найчастіше це мет- ропідазол, бісептол, цефалоспорини, фторхінолони, макроліди. Після пригнічення па­тогенної флори проводять лікування, спрямоване на усунення дисбактеріозу кишок. Для цього протягом 2—3 міс. призначають лінекс, лактовіт форте, біфідум, йогурт або інші препарати. Хірургічне лікування проводять у разі виникнення ускладнень: перфо­рації виразки товстої кишки, підозри на малігнізацію, вираженої кишкової кровотечі, що не піддаються консервативному лікуванню (проводять колектомію).

Диспансеризація. Хворий із НВК має бути на диспансерному обліку в дільничного терапевта. Під час ремісії хвороби проходити обстеження (ректороманоскопію, копрог- раму, посів калу на флору) 1 раз нарік. При тривалому захворюванні в анамнезі рекомен­дують 1 раз на рік проводити колоноскопію з біопсією різних ділянок слизової оболон­ки. Хворих із тяжкою формою НВК оглядає лікар 3—4 рази на рік. Питання про не­обхідність проведення колоноскопії розв’язується в індивідуальному порядку.

Профілактика загострень НВК полягає в своєчасній діагностиці захворювання і повноцінному лікуванні. Усі хворі з НВК отримують довготривалі курси протиреци- дивної терапії.