Основні проблеми пацієнта Наявні: Потенційні:

• біль у животі; ❖ канцерофобія (страх розвитку раку

• порушення випорожнення (діарея, кишок), закрепи);

• нудота.

Планування медсестринських втручань

Основні проблеми пацієнта	Медсестринські втручання
Наявні
Діарея	Пояснити пацієнтові про необхідність дотриман­ня дієти № 4а, 46, 4в Проконтролювати вживання медикаментозних препаратів, призначених лікарем Ослабленим пацієнтам для дефекації подавати судно в ліжко, ліпше гумове Забезпечити пацієнта туалетним папером За необхідності пацієнта підмивати
Закрепи	Порекомендувати проносну дієту (чорнослив, ба­нани, буряк, кефір) Порекомендувати більше рухатися, робити гімнастику, масаж живота Застосувати олійну клізму Проконтролювати вживання медикаментозних препаратів, призначених лікарем Проводити медсестринське оцінювання ефектив­ності виконаних процедур
Потенційні
Страх розвитку раку	Переконати хворого, що, дотримуючись порад лікаря і медичної сестри, він може не боятися розвитку раку Пояснити пацієнтові, що він повинен своєчасно проходити профілактичні огляди та отримувати лікування

Лікування передбачає лікувальне харчування. У разі вираженого загострення ХК з діареєю призначають 1—2 голодних дні, в які слід споживати міцний гарячий чай без цукру, відвар шипшини, чорниці, киселі, кефір триденної давності, протертий сир, білі сухарі. Після цього поступово переходять на дієту № 46, 4в з обмеженням продуктів, які посилюють процеси бродіння (вуглеводів, молока).

При ХК з переважанням закрепів у раціон включають продукти, багаті на волокна, які прискорюють пасаж кишкового вмісту. Рекомендують споживати буряк, моркву, чорнослив, абрикоси, курагу, овочеві та фруктові соки, печиво і хліб із висівками.

У період стійкої ремісії можна призначати загальний стіл із вилученням жирного м’яса, гострих і копчених страв, алкоголю.

Антибактеріальну терапію призначають з урахуванням флори, виявленої у калі, її чутливості до антибіотиків. Найчастіше застосовують сульфаніламідні препарати: бісе- птол по 480 мг 2 рази на добу, фталазол по 1 г 4 рази на добу, салофальк по 1,5—2 г на добу; фторхінолони (офлоксацин по 0,5 г 2 рази на добу); макроліди (еритроміцин, кла- ритроміцин, роваміцин); нітрофуранові сполуки. Курс лікування — 7—10 діб.

Після пригнічення патогенної флори проводять лікування від дисбактеріозу ки­шок. Для цього протягом 1,5—2 міс. хворим призначають лінекс, лактовіт форте, біфідум, йогурт або інші препарати, які містять біфідум- і лактобактерії.

Вжиття заходів для нормалізації моторної функції кишок: при проносах із в’язких

і обволікальних препаратів найчастіше застосовують танальбін по 0,5 г 3—4 рази на день, вісмуту нітрат по 0,5 г 3—4 рази на день. Серед адсорбівних засобів ефективни­ми є смекта, ентеродез, ентеросгель протягом 5—7 днів.

Для нормалізації моторної функції кишок застосовують но-шпу (по 0,04 г 3 рази на добу), церукал, мотиліум (по 0,01 г 3 рази на добу).

При закрепах призначають холінолітики (платифілін), міогенні спазмолітики (дуспаталін, папаверин), лікарські трави, які справляють спазмолітичну та протиза­пальну дію (ромашку, календулу).

Для зменшення метеоризму призначають еспумізан, метеоспазміл та ін.

Ферментні препарати (панкреатин, мезим форте, креон, фестал, ензистал, ензим- тал) застосовують для поліпшення процесів травлення.

Лікування хворих із вираженими алергійними, психопатологічними і вегетатив­ними реакціями проводять, призначаючи антигістамінні препарати (фенкарол по 25—50 мг 2—3 рази на день, тавегіл по 1 мг 3 рази на день).

При розвитку психопатологічних реакцій дає ефект застосування нейролептиків. Еглоніл справляє психотропну, протиблювотну і цитопротекторну дію; призначають внутрішньом’язово 5 % розчин по 2 мл 1—2 рази на день або всередину в капсулах по 50 мг (по 2 капсули 2 рази на день). Застосовують також седативні фітотерапевтичні збори: корінь валеріани, траву собачої кропиви (рос. пустьірник), квітки ромашки (календули), змішуючи їх у рівних пропорціях. Одну столову ложку суміші заварю­ють 1,5 склянки окропу, настоюють 30 хв, проціджують і вживають по півсклянки

З рази на день.

Фізіотерапевтичне лікування. На ділянку товстої кишки призначають напів- спиртові зігрівальні компреси на всю ніч, аплікації парафіну та озокериту, електро­форез грязі, індуктотермоторфолікування, УВЧ, бальнеотерапію.

Лікувальну фізкультуру дозволяють у період ремісії. Показані вправи, які стиму­люють рухову активність травного тракту, — дихальні та загальнозміцнювальні вправи, ходьба, масаж нижньогрудного і поперекового відділів хребта і передньої черевної стінки.

Місцеве лікування проктосигмоїдиту — мікроклізми (з відваром ромашки, крохма­лю, розчином фурациліну, обліпиховою олією), лікувальні клізми, ректальні свічки.

Дезінтоксикацію і корекцію метаболічних порушень проводять шляхом внутріш­ньовенного введення реамберину, реосорбілакту, препаратів амінокислот, елек­тролітів. Широкого застосування набули анаболічні і полівітамінні препарати.

Лікування мінеральними водами проводять з урахуванням моторно-евакуаторної функції кишок. При ХК з переважанням закрепів рекомендують високо- і середньо- мінералізовану воду, яка стимулює перистальтику кишок, типу есентуки № 17. При ХК із переважанням проносів призначають слабомінералізовані води, багаті на іони гідрокарбонату, типу єсентуки № 4, лужанська.

Санаторно-курортне лікування показане лише в період ремісії. Рекомендують ку­рорти Трускавець, Миргород, Моршин, Одеса—Куяльник, курорти Закарпаття.

Диспансеризація. Хворий із ХК має бути на диспансерному обліку в дільничного терапевта. Періодичність оглядів терапевтом, гастроентерологом і проктологом —

2. рази на рік.

Один раз на рік доцільно пройти повне обстеження (ректороманоскопію, коло- носкопію та ін.) і стаціонарне лікування.

Профілактика загострень полягає у своєчасній діагностиці, раціональному хар­чуванні і повноцінному лікуванні.

Неспецифічний виразковий коліт (НВК) — захворювання невідомої етіології, характеризується розвитком некротизивного запального процесу слизової оболонки товстої кишки з утворенням виразок, геморагій і гною.

За статистикою, частота НВК становить від 40 до 115 випадків на 100 тис. населення. Щороку чисельність хворих зростає на 4—10. Здебільшого хворобу вперше діагносту­ють у віці 15—30 років. Показник смертності від цієї патології становить 10—20 %. Жін­ки хворіють удвічі частіше і відповідно смертність серед них удвічі вища.

Етіологія. Найімовірнішими етіологічними чинниками розвитку НВК є інфекцій­ні ураження (призводять до дисбактеріозу кишок) і нераціональне харчування (дієта

2. низьким умістом харчових волокон).

Порушення нормального складу мікрофлори призводить до розвитку запального процесу в слизовій оболонці товстої кишки (відбувається деструкція епітелію з утво­ренням виразок та мікроабсцесів).

Найчастіше при НВК уражуються дистальні відділи ободової кишки (70—80 %) і пряма кишка (100 %).